Исторические факты и события в этой теме.
Если размещали новости в этой теме в последние 3-6часов, добавляйте новую новость в свое предыдущее новостное сообщение (кнопка EDIT). Пример сообщения здесь.
Правила раздела (с изменениями и дополнениями от 29 июля 2013г.) читать дальше

Соблюдайте правила форума!
Не читайте и не не пишите в теме, если вам она чем-то не нравится.
Не пишите в теме, если вам нечего сказать по сути.
Не пишите в теме, если вы не умеете спокойно и сдержанно отвечать, на сообщения оппонентов.
Не просите закрыть тему, если вам она не нравится.
Разрешено высказывать СВОЕ ОБОСНОВАННОЕ мнение в спокойном стиле!
Соблюдайте барьер в общении и политкорректность!

Уточнение от 29 июля 2013г:
ЗАПРЕЩЕНЫ сообщения и(или) фото-видео материалы оскорбительного характера по отношению к участникам, третьим лицам, организациям, органам, структурам, объединениям и т.д.т.п.

Не всё, что кто-то где-то говорит, нужно и можно повторять на Форуме. Оскорбления, даже в цитатах, запрещены.

Дополнение от 29 июля 2013г:
За искажение, коверкание, перекручивание и т.д.т.п. названий организаций, объединений, партий, политиков, торговых марок, фамилий, имен, терминов модераторам как мимимум рекомендуется удалять такие сообщения. Но в зависимости от ситуации возможны и более строгие меры к тем, кто не сделает никаких выводов.

Никаких ссылок здесь размещать не нужно!

Если сообщение нарушает правила - нажмите пожалуйста "!" под аватаром.
Это поможет модераторам оперативно реагировать на нарушения.

досье Петра Порошенко и его путь из бизнеса в президенты

Вона розказала про сина. Для мене. Для вас. Для пам'яті. Тому, будьте так ласкаві, прочитайте. Ми повинні знати. Якщо нам не байдуже. Якщо ми хочемо називати себе людьми.
Ігор Іванович Пащенко народився 06.03.1974 року у Чернігові.
Закінчив 8 класів школи №20, після чого вступив до ПТУ №13, де отримав фах «оператор гребнечесального обладнання», одразу після навчання, 1992 року був призваний на строкову службу, яку проходив у Києві, у роті охорони при Міністерстві Оборони.
Демобілізувавшись у 1994 році, працював спочатку за спеціальністю на Чернігівському камвольно – суконному комбінаті «Чексіл», потім охоронцем у київській компанії «Ельба Інвест».
28.08.2014 року був призваний за мобілізацією. Проходив навчання на Яворівському полігоні, після чого був доправлений до свого підрозділу та з 08.11.2014 року перебував у зоні війни. Спочатку був перекинутий до Константинівки, а згодом – під Донецький аеропорт.
Солдат, номер обслуги 3-го мінометного розрахунку 1-го взводу 3-ї мінометної батареї 3-го окремого аеромобільного батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади.
Саме цей, 3-й батальйон, у березні 2015-го року, офіційно передали до складу 81-ї окремої аеромобільної бригади, але Ігора Івановича вже з ними не було.
А далі починається трагедія.
Бої не припинялись, жорстокі та криваві бої, всі пам’ятають, як виблискувало тоді небо над аеропортом, зв’язок із матір’ю був у Ігора Івановича не завжди, але він телефонував їй, як тільки випадала для цього можливість. Казав: «Мамо, не хвилюйся, я у порядку, просто іноді нема часу, не хвилюйся, мамо, я люблю тебе».
А казати матері, щоб вона не хвилювалась, коли син на війні – те ж саме, що наказати Сонцю сходити на півночі.
14.01.2015 року мати чула голос свого сина в останнє. Після того дня настало повне позазонове мовчання. Спочатку мати вважала, що знову проблеми зі зв’язком, але з кожним днем серце її все більше роз’їдав страх. А коли на її день народження, 23 січня, син не зателефонував, в душу міцно вгризлася паніка.
Почалися пошуки, лихоманливі пошуки по всіх шпиталях, дзвінки, дзвінки, дзвінки, безсонні ночі, але усюди їй казали: «Нема такого» або «Є Пащенко, але не сходиться дата народження». У Києві знайшла солдата з таким прізвищем, але то виявився не він. У Харкові знайшла, а їй сказали «У нас є Пащенко, але 1978 року народження, а ваш син – 1974, тому не він».
Мати просила уточнити дані і нарешті гострим скальпелем розсікли їй серце слова: «Так. Пащенко Ігор Іванович. 1974 року. В нас. Харків». Трапилось це лише 27 січня, за 2 тижні після того, як син щез.
Бідна жінка негайно поїхала до Харківського шпиталю, де врешті – решт побачила свого сина, сильно контуженого та без пам’яті. Скоріш за все, контузію Ігор Іванович отримав у бою в районі селища Опитне, але достеменно це мені невідомо.
Почалася боротьба. За життя свого синочка. Я не уявляю, через що пройшла ця нещасна мати. Я не уявляю, які муки витримало її серце. Скільки морозних ранків вона вистояла перед дверима шпиталю, скільки годин на лютому холоді, чекаючи, поки її пустять до сина. Я не знаю, скільки, але знаю, що дуже багато. Це материнська любов, тільки вона допомагала пройти через увесь той жах.
Деякий час по тому вона домовилась про те, щоб сина перевели до Київського шпиталю, адже у Харкові їй не було де жити, а їздити з Чернігова було далеченько. Після Києва Ігор Іванович був переведений до Чернігова. Безперервно йшла боротьба за його життя, але мати вже не була сама, їй допомагали небайдужі люди та волонтери, які опікувались пораненим та забезпечували всім, що було потрібно.
У Чернігові Ігор Іванович рік відлежав у тубдиспансері, повністю пройшов курс лікування. Але головна причина його стану була набагато страшніша. У Києві йому поставили діагноз: «менінгоенцефаліт», який скоріш за все був результатом ненадання йому своєчасної допомоги після контузії мозку, і який є майже вироком, якщо одразу не почати лікування.
За його життя боролися усіма силами і він також боровся. Потроху почала повертатися пам’ять, Ігор почав знову говорити, казав, що пам’ятає бої, останні місяці стан бійця поліпшився, але все це, як виявилося, було лише тимчасовою паузою перед найстрашнішим.
Він помер у ніч з 3 на 4 листопада внаслідок набряку головного мозку (як написано у свідоцтві про смерть).
Два роки йшла війна, його особиста війна за життя, війна матері та волонтерів, війна всіх, хто знав та допомагав Ігору Івановичу, війна, у якій всі ми програли.
Похований 6 листопада на кладовищі Яцево у Чернігові. У нього залишились мати та донька від першого шлюбу.
Я закінчив. Але ніякі слова, як би майстерно чи професійно вони подібрані не були, не в змозі передати той величезний біль, через який пройшла й проходить ця неймовірна за силою та материнською любов'ю жінка.
Ось її синочок, на світлині. Ось він. Подякуйте. Йому та його бідолашній мамі, якій випала страшна доля - ховати власну дитину.