31 травня – Церква вшановує пам’ять святих отців семи Вселенських Соборів
У цьому святкуванні зібрані всі сім стовпів Церкви — сім Вселенських Соборів. Наша Церква окремо згадує пам’ять святих отців кожного Вселенського Собору.
Сім Вселенських Соборів — це становлення Церкви, її догматів, визначення основ християнського віровчення. Тому дуже важливо, що в найпотаємніших, догматичних, законодавчих питаннях Церква ніколи не брала до уваги і не робила найвищим авторитетом думку однієї людини. Було визначено, й до цього дня так і залишається, що авторитетом у Православній Церкві вважається соборний розум.
Перші два Вселенських Собори відбулися в IV столітті, наступні два — у V, два — в VI. Сьомим Вселенським Собором у 787 році закінчується епоха Вселенських Соборів.
У IV столітті, коли був період протистояння і мучеництва язичників і християн , стало очевидно і зрозуміло, хто на якій стороні, хто за що бореться. Але ворог роду людського не дрімав, — боротьба тривала і набирала витонченіших обертів: це була не боротьба язичництва з християнством, а боротьба диявола і людини. Тут вже не було плюсів і мінусів. Тепер у самому християнському середовищі, серед самих християн, з’являються церковні люди, які несуть дух темряви — буває, що це пресвітери або навіть святителі. Заражені авторитетом «церковних вчителів» єресі, за ними йшли сотні і тисячі християн. Такий новий спосіб боротьби з людиною винаходить диявол: Церква «випробовується на міцність» зсередини єресями і розколами, єретичним вченням.
IV століття — час двох перших Вселенських Соборів — епоха освітня, коли приходять великі вчителі Церкви Василь Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов, Афанасій Великий, Миколай Мирлікійський, Спиридон Триміфунтський і багато інших. Святі отці починають формувати богословську думку, але поки вона не сформована до кінця, єретики намагаються підмінити поняття, одкровення про Бога, про лики Святої Трійці — Спасителя, Духа Святого. Стає вкрай важливим зібратися і виробити ті святі правила, що залишаться і будуть міцнішими каменю, твердішими заліза, залишаться до кінця всього існування світу.
Вселенські Собори зазвичай збиралися в найскладніші історичні періоди життя Церкви, коли хвилювання в християнському світі ставили православний народ перед вибором.
Могутня епоха Вселенських Соборів від IV до VIII століття виробила ті догмати і ті закони, якими незаперечно послуговуються в нашій Церкві до сьогодні.
Церква вистояла в таких неймовірних мученицьких умовах, неймовірних випробуваннях.
Свято, коли шанується пам’ять святих отців семи Вселенських Соборів, ніколи не втратить актуальності, тому що і зараз ворог роду людського винаходить нові, дуже серйозні способи боротьби з людиною і з Церквою.
Щоб зрозуміти, куди йти в цій множині доріг, як стовпи, як опора постає пам’ять святих отців і те, що вони залишили після себе. Всі їх догматичні рішення зберігає Православна Церква. Ми звемося православними, тими, хто стоїть на правому шляху.
Святі отці не дають нам заблукати в цьому бурхливому морі сучасних наукових і ненаукових думок. Вони залишили нам незабутню спадщину у вигляді догматів Церкви, що тримають нас непохитно на шляху Православ’я.
Богословська думка за часів святих отців формувалася під впливом одного потужного чинника: необхідність захисту християнства, з одного боку, від натиску язичницького світу, з іншого — від тлінного впливу єресей. Але їх основоположні ідеї — на всі часи.
Християнське богослов’я розвивалося, утворюючи струнку віроповчальну систему, містило в собі вічні істини, пояснені зрозумілою для сучасної людини мовою, підкріплені міркуваннями розуму.
Найбільша гідність святоотцівського богослов’я в тому, що воно розвивалося, не відриваючись від апостольського передання, грунтувалося на Божественному Одкровенні і відповідало запитам життя.
11 червня Православна Церква вшановуватиме пам՚ять унікальної людини, нашого з вами сучасника, геніального лікаря людських тіл і душ – святителя Луки (Войно-Ясенецького), який відійшов у вічність 11 червня 1961 року, в день Всіх святих. Приклад його життя – дуже близький для нас із вами, бо він був у всьому подібним до нас, був звичайною людиною: вчився, працював, мав родину, дітей, улюблену професію і… покликання. На його долю випало дуже багато випробувань, страждань і втрат, але в цих непростих, часом жахливих життєвих умовах він зумів досягти святості – того, чого має прагнути кожен із нас.
«Куди б мене не відправили, Бог є всюди» – говорив святитель Лука, переживаючи після своєї єпископської хіротонії 11 років ув’язнень, допитів і заслань. Адже своє рішення про священство шанований на той час професор-хірург ухвалив якраз в розпал жорстоких радянських репресій і гонінь на Церкву.
В миру його звали Валентином Войно-Ясенецьким, він вивчився в Києві на лікаря, захопився хірургією і досяг в цій галузі визначних висот. Як твердять дослідники, за свої успіхи в медицині та як першовідкривач в хірургічному лікуванні гнійних ран та в місцевій анестезії святитель Лука, без сумніву, сьогодні отримав би найвище міжнародне визнання. Як такий успішний лікар за радянських часів став священником? За Божим Промислом, зрозумівши, що наука без релігії, за його словами, «як небо без сонця».
Геніальний лікар і талановитий проповідник, християнин з величезною силою волі, чесний, безкомпромісний та сміливий – таким був і назавжди залишиться для нас святитель Лука. В ньому жила безкорислива любов до інших, він був дуже сердечним і добрим, намагався всім допомогти – а у в’язницях, лікарнях, шпиталях і на фронті під час Другої світової війни, куди він попросився, щоб його відправили із чергового заслання, можливостей для цього було більше ніж достатньо. Свої грошові винагороди за наукові праці та геніальні відкриття він віддавав на благодійність: дітям, що постраждали від війни, бідним, хворим, потребуючим.
«Головне в житті – завжди робити людям добро. Якщо не можеш робити для людей добро велике, то намагайся робити хоча би маленьке», – говорив святитель Лука, підкріплюючи ці слова власним життєвим прикладом.
Завжди творити добро, хоч і маленьке, закликаю всіх вас і я. Бо зараз це дуже потрібно для нашого народу, для нашої єдності, для нашої перемоги над ворогом. Не завжди ті, хто оточує нас, потребують чогось надзвичайного, великого, матеріального. Дуже часто потрібною є наша увага, небайдужість, порада, добре слово, підтримка. Бо всі ми створені Богом за природою добрими і покликані творити добро. А зло не має своєї сутності, воно лише паразитує на добрі, тому його треба не боятися відсікати, подібно до того, як чинить хірург із мертвою та заразною тканиною, рятуючи пацієнту життя.
Нині, під час війни, дуже добре видно добрі справи, людяність, допомогу і людське милосердя, яке виявляють українці, допомагаючи і підтримуючи одне одного. Цим ми кардинально відрізняємось від нашого ворога, від росіян. А тому ми точно переможемо. Ми добром переможемо зло – як і вчить Священне Писання: «Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12: 21).
14 червня – Церква вшановує пам’ять преподобного Агапіта Печерського, лiкаря безвiдплатного, у Ближнiх печерах
Одним з найбільш відомих святих часів Древньої Русі є преподобний Агапіт Печерський, лікар безвідплатний. Він був киянином. Став ченцем Печерського монастиря за преподобного Антонія, якого наслідував у своєму житті й подвигах. Він отримав від Бога дар лікувати, зціляв хворих молитвою і зіллям, яке сам заготовляв. Спочатку він лікував ченців, а коли слава про нього, як доброго лікаря, поширилася, до нього почали приходити хворі люди з Києва й околиць. Агапіт лікував усіх, не беручи за це жодної винагороди.
У той час у Києві був знаменитий лікар вірменин. Він передбачав час смерті хворих. Якщо хворий був уже безнадійний, він не брався його лікувати. Одного разу до Агапіта привели хворого боярина князя Всеволода. Вірменин сказав йому, що через вісім днів той помре. Молитвою і лікарськими травами преподобний Агапіт його вилікував. Із цього часу слава про нього поширилася по всій Руській землі. Вірменин дуже заздрив Агапіту і вирішив йому помститися. Послав одного засудженого на смерть чоловіка, дав йому смертельного зілля, щоб той випив перед візитом до Агапіта. Коли преподобний побачив, що чоловік помирає, він молитвою і зіллям урятував його від смерті. Тоді вірменин підмовив своїх людей, щоб дали випити Агапіту отрути. Він випив її і залишився живим.
У Чернігові захворів князь Володимир Всеволодович Мономах, якого лікував вірменин. Будучи вже при смерті, він послав гінця в Печерський монастир до ігумена Іоанна, щоб той відпустив Агапіта. Агапіт передав зілля для князя і за його молитвою він видужав. Володимир Мономах приїхав у монастир і привіз багато золота преподобному, але Агапіт не вийшов до князя. Пізніше Мономах прислав із подарунком одного зі своїх бояр. Агапіт відмовився від подарунків, сказавши, що князя вилікував Господь. Попередивши його, щоб він творив милостиню на знак подяки Господу за своє зцілення. Князь так і робив.
Після багатьох трудів і богоугодних подвигів преподобний Агапіт захворів. До хворого прийшов вірменин і після довгої розмови з блаженним сказав йому, що він помре через три дні. Агапіт відповів, що проживе ще три місяці. Вірменин сказав, якщо Агапіт проживе більше трьох днів, то він пострижеться в ченці. Преподобний Агапіт продовжував лікувати людей і прожив ще три місяці. 1 червня 1095 р. він помер. Його святі мощі знаходяться в Ближніх печерах Києво-Печерського монастиря.
Через деякий час після смерті блаженного в Печерський монастир прийшов вірменин і попросив, щоб його постригли в ченці.
Минуло майже тисячу років з того моменту, як преподобний Агапіт відійшов до Господа, але пам’ять його «з роду в рід». Він до цього дня закликає людей до віри, зміцнює на цьому спасительному шляху, втамовує духовну спрагу, приборкує хвороби, є для нас тим провідником, який прикладом свого життя допомагає нам прийти до спасіння.
Будемо звертатися до преподобного отця нашого Агапіта, щоб Господь за його молитвами помилував нас, нашу країну та наш народ.
950 років тому упокоївся цей святий угодник Божий, і ось вже понад вісім століть він є прославленим Церквою в лику святих. Преподобний Антоній Печерський шанується нами як засновник вітчизняного чернецтва, фундатор та будівничий кількох святих обителей, зокрема Києво-Печерського монастиря, великого Успенського собору.
Він був суворим аскетом, звершував чернечий подвиг у печері. Водночас він був добрим порадником для всіх, хто до нього звертався, лікував хворих зіллям і творив чудеса. Невідомо, де нині знаходяться його святі мощі - як жив у затворі, так і тіло своє він полишив у таємниці в печерах. Що ми ще знаємо з його житія?
До чернечого постригу називався Антипом, родом походив з Любеча на Чернігівщині. У молодому віці, почувши про чернече життя, Антип викопав печеру, у якій хотів відбувати подвиги. Потім подався до «країни Грецької» – досяг Царгорода, а потім дійшов до Святої Гори Афон, де прийняв чернецтво під ім’ям Антонія. Своїм суворим аскетичним життям там юний чернець здивував навіть старих аскетів.
Пробувши на Афоні багато років, за порадою ігумена повернувся в Україну, «щоб і тут бути на користь і підтримку багатьох». Шукаючи біля Києва місце для усамітнення, подвижник оселився за містом, недалеко від села Берестова, в печері, у якій недавно перед тим жив у пості й молитві Іларіон, обраний у 1051 році Київським Митрополитом.
У печері чернець Антоній за афонським прикладом проводив час у молитві, пості й праці. Слава про нього скоро розійшлася між людьми, й незабаром біля нього зібралися ченці (одним із перших був майбутній преподобний Феодосій). Це і стало початком заснування славетного Києво-Печерського монастиря, де гуртувалася братія.
Бажаючи звершувати подвиг на самоті, преподобний Антоній викопав собі окрему печеру на сусідньому пагорбі. Згодом те місце почали називати Ближніми, або Антонієвими печерами, а «старі» – Дальніми, або Феодосієвими. Через князівські міжусобиці Антоній деякий час жив в Чернігові, де заснував ще один печерний монастир.
Повернувшись до Києва, благословив будівництво на горі над печерами храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці, а пізніше біля неї був закладений монастир із келіями, до якого ченці перейшли жити з печер. Через те, що перші ченці цього монастиря жили в печерах, він одержав назву Печерського. Земне життя преподобний Антоній завершив у 1073 році, у віці 90 років.
Преподобний отче наш Антонію! Збережи, угоднику Божий, твоїм святим заступництвом усіх нас. І моли Бога, щоби твоя і наша свята Лавра, скинувши ярмо «русского міра», надалі духовно процвітала.
17 ноября в Украине все православные христиане вспоминают о Григорие Чудотворце.
Традиции этого дня
Святой всегда стремился к поиску настоящего смысла жизни и узнал о нем только после того, как прочитал Евангелие. В древности на Григория проводились многолюдные праздники и гуляния. Взрослые и дети катались на санях и спускались с горки, пытаясь покатиться дальше, чтобы следующий год был удачным.
Наши предки называли этот день "Григорий Зимоуказатель" в честь святого Григория Чудотворца. Крестьяне шли к колодцам или водоемам и прислушивались к воде: если вода текла тихо, значит, зима будет теплой.
Важные приметы этого дня
Хорошая погода сегодня прогнозирует несуровую зиму, и наоборот.
Пасмурная погода на Григория - означает, что солнечных дней зимой тоже будет мало.
Темный лед на реке предвещает хороший урожай.
Если в снегу поиграть в этот день - примета, что весь следующий год здоровым будешь.
Какая погода сегодня, такой она будет и зимой.
Мороз сегодня предвещает холодную зиму.
Что нельзя делать в этот день
В этот день запрещалось тяжело работать и отправляться в дальний путь - верили, что это принесет только неудачи. Также нельзя было хвастаться, иначе все достижения потеряются. Не разрешалось примерять чужое венчальное кольцо, потому что можно было навлечь на себя проблемы.
У кого сегодня день ангела
Григорий, Лазарь, Михаил, Никон, Сергей, Андрей.
Міжнародний день студента та День студента в Україні
Роки студентства незрівнянні. Під час навчання в вищих навчальних закладах на студентів чекає стільки всього цікавого та непередбаченого. Потрібно все встигнути та знайти час не тільки на навчання, життя приватне, а й на веселощі та вечірки. Тільки за одну ніч студентові під силу і вивчити матеріал за весь семестр, і конспекти всі переписати, і диплом написати. В студентські роки здається, що немає нічого неможливого й весь світ грає найяскравішими барвами. Міжнародний день студентів було впроваджено на Всесвітньому конгресі студентів. Свято відзначається щорічно 17 листопада.
Свято святого Феодула прийшло до нас з епохи раннього християнства і відзначається християнами по всьому світу 23 грудня (5 січня). Цей святий був читцем при церкві і став однією з найбільш відомих на той час жертв з боку переслідувачів християнської віри. На пропозицію відректися від неї він обрав смерть, як прояв вічного життя, але зі своїм Богом.
ТРАДИЦІЇ ТА ПРИКМЕТИ НА ФЕДУЛІВ ДЕНЬ
Здавна християни в цю дату намагалися викликати прихильність до себе добрих духів і відвадити злих. Для цього вони старанно займалися справами по домашньому господарству, вичищали скотний двір, а також щедро годували домашню живність. Цього дня селяни пекли не лише традиційні прісні перепічки, але і святкове печиво, яке випікалося у формі домашніх тварин і птахів.
Відразу після того, як його знімали з печі, воно заверталося в ганчірочки і ховалося чимдалі, щоб не потрапило на очі нечистій силі. При цьому, перепічками пригощалися корови, вівці і свині, птахам давали відбірного зерна, а найсмачніше печиво виставлялося на стіл в якості частування для усіх домочадців.
Якщо в день Федула (Феодула) траплялося дути сильному вітру, це розцінювали як добру прикмету, що віщувала майбутній щедрий урожай.
Масляною це свято почали називати у 1960-х роках ХХ століття, до того свято називалося Масниця. Масляна походить від старовинного язичницького свята проводів зими, що зберігалося після прийняття християнства. Це перш за все багато ситної їжі, тому немає нічого заторного в тому, щоб в цей час поласувати, скуштувати самих різноманітних страв і не відмовляти собі ні в чому. Головною стравою на масляну є, як відомо, млинці, які печуть кожного дня з понеділка. Також Масляна відома всенародним гулянням: це танці, співи, катання з гірок, на санчатах, спорудження масляного опудала, костри тощо. Триває масляна тиждень.
Чому Масниця? Тому що в цей день споживали багато масної їжі. Це були сир, масло, вареники з сиром і маслом, звідси назва Масниця. Крім цієї, є дуже багато регіональних назв. Це і Колодій, і Запусти, Сирний тиждень, Сиропуст.
У 2024 році Масляна розпочинається 11 березня та закінчується 17 березня.
–>
Ваша реклама может быть здесь... пишите на телегу @VOPROS24
Часовой пояс GMT +3, время: 18:52.
Весь материал, представленный на сайте взят из доступных источников или прислан посетителями сайта. Любая информация представленная здесь, может использоваться только в ознакомительных целях. Входя на сайт вы автоматически соглашаетесь с данными условиями. Ни администрация сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие лица не могут нести отвественности за использование материалов. Сайт не предоставляет электронные версии произведений и ПО. Все права на публикуемые аудио, видео, графические и текстовые материалы принадлежат их владельцам. Если Вы являетесь автором материала или обладателем авторских прав на него и против его использования на сайте, пожалуйста свяжитесь с нами.
Линейный вид
