Зная, что одинокое зверек погибнет, повстанцы взяли его к себе. На постое «Сибиряк» (пулеметчик Василий Билинчук) попытался накормить медвежонка бутылкой молока, и это ему удалось. «Ну что, брат, - пошутил командир Дмитрий Билинчук, - есть пополнение, проводи обучение». Несмотря на тяжелые условия подполья, повстанцы решили не оставлять медвежонка на верную смерть
Снабженцы получили строгое распоряжение - ежедневно поставлять малышу свежее молоко. Мишка отошел и привязался к партизанам. Ходил за ними, как собака, сопровождая боёвку в непростых переходах. По обычной жизни медведи в основном питаются растительной пищей. Но у повстанцев ел то, что и партизаны: хлеб, кулеш и молоко.
Но через полгода пришла зима. И медвежонок стал впадать в спячку. Чтобы не оставлять друга, Василий Билинчук нес его на себе во время переходов. С этого периода сохранилось уникальные фотографии на которых среди бойцов УПА значится и уже довольно большой медведь. К счастью, крепкий «Сибиряк» (псевдо получил через побега из ссылки в Сибири) было действительно Сибирское здоровье, носил не только молодого медведя, а еще и пулемет Дегтярева.
Кстати, Василий Билинчук, который выходил медвежонка, погиб в 1952 году, тяжело раненым прикрывая отход отряду. Ему было всего 26. В том же году у него родился сын - ныне известный украинский писатель Василий Портяк, автор сценариев к фильмам «Залізна сотня» и «Нескорений». 4.jpg 5.jpg
6.jpg 7_n.jpg

Справжній козак «Мамай»

Звичайна архівно-кримінальна справа. Анкети, протоколи, акти. Та одразу відчуваєш, що повстанець Олександр Панчук-«Мамай», 1918 року народження, уродженець с. Іваннє Дубнівського району, людина з криці. Про нього були згадки в окремих радянських документах, але доля залишалася невідомою.
15 липня 1945 року червонопагонники та одна зі спецгруп напали на боївку СБ, яка перебувала на Сатиївських хуторах Дубнівського району Рівненської області. Командира боївки надрайонного референта СБ «Мамая» було важко поранено у голову та ноги і захоплено у полон. Радянські карально-репресивні органи володіли інформацією, що він є керівником ОУН з 1940 року, а членом Організації українських націоналістів став у 1938 році, активно боровся з радянською владою на Дубенщині. Його родина у складі батька Леонтія Микитовича, матері Мотрони Мелентіївни та брата Федора була виселена у 1940 році, майно конфісковане. Після поранення «Мамай» осліп та втратив можливість говорити, рухатися. Спочатку він перебував у Дубенській в’язниці, а потім його перевезли у Рівне. "Мамай" затято мовчав. Неодноразово його відправляли на судово-медичні експертизи у Львівську психіатричну лікарню. 6.02.1948 інваліда, якого постійно утримували у в’язницах Рівного, Києва, Львова, визнали психічно здоровим і продовжували тортурувати та допитувати далі. Щоб засудити, активно розшукували потрібних органам свідків.
Як пригадував в’язень рівненської в’язниці Анатолій Новак, його товариші по недолі добре знали повстанця «Мамая»: «За таких обставин старожили нашої «хатини» пригадали недавнiй час, коли разом з ними сидiв «Мамай» - курiнний з групи «Енея». «Мамаю» в бою з каральними вiйськами МДБ вибухом снаряда вiдiрвало обидвi ноги вище колiн. Понiвечене тiло партизана як захопленого «языка» привезли до внутрiшньої в’язницi i без жодної медичної допомоги помiстили в камеру на повiльне вмирання. Але сильне молодече тiло витримало велику втрату кровi. «Мамай» продовжував жити назло своїм ворогам. Тривалий час «санiтари» й перев’язочнi матерiали вишукувалися у замкненому середовищi камери, i здоров’я скалiченого повiльно почало поправлятися. Його стан не залишився поза увагою тюремщикiв, i вони почали викликати «Мамая» на допити. Щоб якось його безногого доставити до кабiнету слiдчого, наглядачi використовували брудну тачку вiд котельнi. Цiєю тачкою з грюкотом пiд’їжджали пiд самiсiнськi камернi дверi. У таких випадках сам «Мамай» жартував: «Треба збиратися, уже подали коня вороного». З тяжкими ранами в нелюдських умовах цю людину бiльше двох рокiв гноїли в застiнках однiєї камери, жодного разу не надавали медичної допомоги. Аж пiсля завершення слiдчого процесу 1950 року «Мамая» перевели до лiкарняного в’язничного блоку. Про його подальшу мученицьку долю в’язнi нiчого не вiдали».
Ув’язнені нічого не знали через те, що каліку, але нескореного повстанського командира «Мамая» вироком Воєнного трибуналу Прикарпатського військового округу від 27 грудня 1950 року засуджено до розстрілу. Олександра Панчука-«Мамая» було розстріляно у Рівному 30 березня 1951 року.

зі селянської родини, закінчив 5 класів народної школи. У Княждворі вважається, що місцеві Марусяки є нащадками відомого ватажка опришків Дмитра Марусяка, героя багатьох народних пісень та переказів.

Від 16 вересня 1943 – в УПА, де пройшов підстаршинський вишкіл, отримав ступінь вістуна. Скерований на Закерзоння, де з кінця 1945 був ройовим у сотні “Ударник-5” (відділ 95а), якою командував легендарний Степан Стебельський-“Хрін”.

Відзначився в ряді боїв, був самовідданим і кмітливим вояком, про що у своїх спогадах згадував к-р “Хрін”.

За активну участь у засідці на К.Свєрчевського старший вістун “Зайчик” був відзначений найвищою нагородою УПА – Золотим Хрестом бойової заслуги І кл. (наказ ГВШ УПА ч.2/48 від 2.09.1948, на основі постанови УГВР від 23.08.1948).

Доля Д.Марусяка наразі невідома. У рідному Княждворі вважають, що він загинув.

Додатком – сторінка з підпільної видання "Бюро інформації УГВР" з опублікованою постановою про відзначення Д.Марусяка-“Зайчика”, а також ще двох учасників засідки на К.Свєрчевського – чотового Івана Захаренка-“Граня” та кулеметника Зиновія Мижишина-“Духа”.

(1921 - 7 жовтня 1946)
Народився у с. Середній Майдан Надвірнянського району в селянській сім’ї. Закінчив сільську школу. В 1938 р. вступає до ОУН. У 1940 р. через скрутне матеріальне становище їде на заробітки в Донбас , працює електриком . Влітку 1941 р. повертається додому, а в грудні того ж року забраний на примусові роботи до Німеччини. Влітку 1943 р. повернувся додому. Через можливість арешту переходить в підпілля. Військовий вишкіл проходить в с. Білі Ослави Надвірнянського району . В 1944-1945 рр. стрілець, ройовий, чотовий в сотні «Залізні» куреня «Смертоносці» . За відвагу в боях 1 лютого 1945 р. нагороджений КВШ Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги .Наказом ГВШ ч. 3/45 від 10 жовтня 1945 р. підвищений до звання булавного з дня наказу. . В грудні 1945 р. призначений командиром сотні «Залізні» в званні старшого булавного . Восени 1946 р. розпускає сотню для того, щоб повстанці невеликими групами перезимували . Загинув в с. Грушка Тлумацького району . Наказом ГВШ ч. 1/48 від 12 червня 1948 р. підвищений до звання хорунжого з дня 7 жовтня 1946 р. (посмертно).