Соблюдайте правила форума!
Не читайте и не не пишите в теме, если вам она чем-то не нравится.
Не пишите в теме, если вам нечего сказать по сути.
Не пишите в теме, если вы не умеете спокойно и сдержанно отвечать, на сообщения оппонентов.
Не просите закрыть тему, если вам она не нравится.
Разрешено высказывать СВОЕ ОБОСНОВАННОЕ мнение в спокойном стиле!
Соблюдайте барьер в общении и политкорректность!

Уточнение от 29 июля 2013г:
ЗАПРЕЩЕНЫ сообщения и(или) фото-видео материалы оскорбительного характера по отношению к участникам, третьим лицам, организациям, органам, структурам, объединениям и т.д.т.п.

Не всё, что кто-то где-то говорит, нужно и можно повторять на Форуме. Оскорбления, даже в цитатах, запрещены.

Дополнение от 29 июля 2013г:
За искажение, коверкание, перекручивание и т.д.т.п. названий организаций, объединений, партий, политиков, торговых марок, фамилий, имен, терминов модераторам как мимимум рекомендуется удалять такие сообщения. Но в зависимости от ситуации возможны и более строгие меры к тем, кто не сделает никаких выводов.

Никаких ссылок здесь размещать не нужно!

Так вийшло що я був на місці події, а дуже близька мені людина приймала безпосередню участь в ліквідації наслідків катастрофи та пошуку тіл. Ситуація виглядала приблизно так: як тільки стало відомо про трагедію вже за 40 хвилин на місце події прибула техніка та працівники одного з приватних підприємств району, ще за годинку прибули люди з інших підприємств.

Роботи велись безкоштовно, на громадських засадах, так як всіх об'єднала ідея, що не можна залишати тіла рятівників-вогнеборців посеред сміття та відходів. Так і приступили до пошуків. Декілька діб на звалищі працювали десятки одиниць техніки, вартістю мільони гривень за одиницю, безкоштовно. Місцеве населення та підприємці своїм коштом влаштували пункт харчування, підвозили воду та молоко (хоча б якимось чином нейтралізовує негативний вплив випарів горілого пластику). Працівники практично ночували на місці події. Як наслідок - тіла 3 рятувальників знайдені, а дамба укріплена, катастрофа відвернута. Повторюсь, це безкоштовно силами ПП та Облавтодору.

Окрім цього в ліквідації катастрофи приймало участь ДСНС. А знаєте яким чином ? На укріплення дамби відправили курсантів 3 курсу ЛДУБЖД, яким навіть елементарну воду підвозили місцеві жителі. А знаєте в чому ліквідували катастрофу курсанти ? В гумових чоботах і спецовці. Все. А за допомогою чого ? Мішків з піском та граблів з лопатами ! Вдумайтесь в це хоть на секундочку.

А знаєте як на це відреагувала місцева влада ? Думаю, вам всім відомо, як Андрійко "Доля" Садовий приїхав в перший день катастрофи і за допомогою місцевого населення ледь не прийняв водні процедури в озері з хімічними відходами. Так от, на третій день ліквідації наслідків катастрофи приїхав перший заступник Андрійка "Долі" - Віктор Пушкарьов, який водночас є радником Андрійка з питань житлово-комунального та інженерного господарства.

Пушкарьов заявив, що ніякі приватні підприємства там нічого корисного не зробили, а лише піарились. Вся тяжка праця впала на плечі львівських комунальників (звичайно, по версії пана Пушкарьова, який лише на третій день аварії вирішив перевірити, що ж там відбувається). Пан Пушкарьов напевно не в курсі, що тіла загиблих підняли прості трактористи-жителі місцевих сіл - працівники ПРИВАТНИХ підприємств. Пан Пушкарьов не в курсі, що укріплювали дамбу самосвали приватних підприємств та автодору. Пан Пушкарьов забув, що поряд з курсантами, які на 3му курсі вже виконують складні задачі при повному "пофігізмі" керівництва, працювали десятки простих роботяг, які могли й відмовитись виконувати роботи в такому небезпечному середовищі.

А знаєте, що стало верхом цинізму Пушкарьова? Він заявив, що вони нікуди не посилали загиблих пожежників. Чи слід це розуміти, що таким чином ЛМР знімає з себе відповідальність за те, що сталось? Чи чиновники міської ради вважають, що закривати очі на проблему звалища та відмова від надання дозволів на будівництво сміттєпереробного заводу сорока трьом інветсорам - це не бездіяльність, яка стала причиною цієї трагедії? Після цих цинічних і образливих слів Пушкарьов ледь не отримав по своїй доглянутій пиці від людей, які три доби вже там практично ночують. Дорогий костюм і лаковані туфлі цілого заступника Андрійка Садового ледь не полетіли разом з їх власником в болото. І полетіли б, якщо ситуацію не врятував голова ОДА Львівської області, який при всьому можливому негативі був на місці події щодня та тримав прямий звязок з ліквідаторами.

Окрім цього, сьогодні пресс-служба Львівської міської ради розіслала до ЗМІ неймовірні історії, в яких повторила нісенітниці сказані Вітьою Пушкарьовим. В їх дивному уявному світі всю ситуацію спасли комунальники, під чуйним керівництвом Андрійка Садового.

P.S. Описане в тексті не мало на меті образити працівників ДСНС, курсантів ЛДУБЖД, які не менше інших працювали в дуже шкідливих умовах. Ключова мета даного нарису - донести до людей, за яке бидло нас мають керівники міської ради. Для них піар важливіше за все. В тому числі за порядність та людянсть.

P.P.S. Просто нагадую, що Андрійко "Доля" Садовий під час бріфінгу заявив, ніби то ніхто не звертався до ЛМР з пропозиціями будувати сміттєпереробний завод. Також просто нагадую, що приватні підприємства працювали безкоштовно, а з бюджету міста було виділено 14 мільонів гривень на ліквідацію катастрофи. Куди ж пішли ці кошти, якщо землю для укріплення дамби брали на в’їзді в Грибовичі, а люди працювали безкоштовно? Також дуже дивно виглядає заява Садового про допомогу з ЄС в розмірі 6000


3NZJfhO7Lek.jpglRm9EZKq6fg.jpg
1yNZSvbflko.jpg

Убивства, катування, національне та релігійне приниження, соціальний визиск і депортації – нашим народам добре знайомі ці слова. Пам'ятаємо кожне з них.

Доки житимуть наші народи, доти нам болітимуть рани історії. Але житимуть наші народи лише тоді, якщо, попри минуле, навчимося ставитися один до одного як рівні побратими.

Найбільшим злом наших відносин була нерівність, що походила від бездержавності України. З приреченою послідовністю катастрофа української державності вела до руїни державності польської. Ця закономірність є трагічною аксіомою відносин України і Польщі.

Українській державі ще належить повною мірою сформувати цілісне й гідне ставлення до минулих випробувань, їхніх причин, власної відповідальності за минуле і майбутнє.

Польській думці належить повною мірою прийняти самобутність української національної традиції як справедливу і гідну поваги боротьбу за свою державність і незалежність. Приймімо, нарешті, один одного і думкою, і серцем. Найважливішим пам'ятником нашим націям стануть не локальні пантеони, а простягнуті один одному руки.

Сучасна війна Росії проти України ще більше зблизила наші народи. Воюючи проти України, Москва веде також наступ проти Польщі і всього вільного світу.

Сьогодні нагадуємо про це з особливою тривогою, аби застерегти політиків обох держав від мови ненависті й ворожнечі, яка може підмінити християнські почуття прощення і порозуміння. Трагедії минулого потребують покаяння. Натомість, використання спільного болю для політичного порахунку зробить безконечними взаємні звинувачення. Кривда, відтак, повертатиметься завжди – і проти могил, і проти пам'яті, і проти майбутнього.

Закликаємо наших союзників, польське державне керівництво та парламентаріїв, зупинити будь-яку незважену політичну декларацію, схвалення якої не вгамує біль, а лише дозволить нашим спільним ворогам використати його проти Польщі та України. Не маймо сумніву: вороже тавро буде поставлено на обидві спільноти.

Пам'ятаймо також, що Київ і Варшава – це стратегічна східна опора всієї Європи. Маємо усвідомити, що приклад нашого взаємного порозуміння здатен стати зразком для всього європейського простору.

Напередодні меморіальних подій, що з липня розпочнуться в обох державах, закликаємо повернутися до традиції спільних парламентських відозв, які не розділятимуть, а об'єднуватимуть нас у покаянні і прощенні. Керуючись духом братерства, закликаємо разом встановити спільний День пам'яті за жертвами нашого минулого і віри у неповторення зла.

Вічна та гідна пам'ять про наші святощі залежить від великого і мудрого порозуміння між нами, досягнутого назавжди.

Віримо, що наш голос буде почутий польським суспільством.

Леонід Кравчук, Президент України (1991–1994 роки)

Віктор Ющенко, Президент України (2005–2010 роки)

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Українська православна церква Київського патріархату

Святослав Шевчук, Верховний архиєпископ Української греко-католицької церкви

В'ячеслав Брюховецький, літературознавець, почесний президент Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Іван Васюник, співголова Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932–33 рр., Віце-прем'єр-міністр України (2007–2010 роки)

Іван Дзюба, академік, літературознавець, громадський діяч

Данило Лубківський, заступник Міністра закордонних справ України (2014 рік)

Дмитро Павличко, поет, громадсько-політичний діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол

Володимир Панченко, літературознавець, письменник, професор Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Мирослав Попович, академік, філософ, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди

Вадим Скуратівський, мистецтвознавець, літературознавець, академік Національної академії мистецтв України

Ігор Юхновський, академік, перший керівник Українського інституту національної пам'яті