досье Петра Порошенко и его путь из бизнеса в президенты

Офшори Порошенка і як Кличко будує вілли біля Київського моря:

Згадую х/б спортивні штани, які через тиждень носіння відвисали на колінах та ззаду; згадую аж 3 види печива в магазині; згадую, яким смачним був сухий заварний крем по 22 коп. і брикети киселю; які черги вишиковувалися в нашому магазині, коли привозили два ящики пломбіру у зім`ятих вафельних стаканчиках.
І піраміди шоколадних плиток "помню" - їх ніхто не купував. Не тому що не хотіли - тому що дорого - 3 рублі це, наприклад, дводенна зарплатня жінки, що полола в нашому радгоспі огірки.
І по одній буханці хліба в руки теж "помню". Селянам. По одній буханці. Не виростили собі хліба, бачте.
І про те, який щасливий був батько, коли в сорок років накопив на машину - потриманого "Іж-Комбі".
І як нас, школярів, ганяли на поля рідного радгоспу - допомагати збирати врожай моркви, бо в найпередовішій країні світу радгосп-мільйонер не мав елементарного комбайну для збирання коренеплодів. У проклятій буржуїнській Іспанії фермер мав комбайна, який викопував моркву, обрізав гичку і вантажив у машину, а в СРСР працювала навісна до трактора картоплекопалка на всі випадки життя. Десятки підлітків замість одного комбайна - все, що треба знати про радянські "нанотехнології".
А ще пригадую, як вступав до істфаку і не пройшов по конкурсу, набравши 13 балів з 15 можливих. Як не скільки за себе засмутився, як за невідому дівчинку, що забирала документи переді мною - в неї було 14 балів і вона не пройшла; як вже у дворі інституту якась тітка ввела нас, провінціалів "у курс справи": дітоньки, історичний факультет - це лише для синів та доньок партійних працівників - вони усі за "комсомольськими путівками" мають привілей перед вами, тож по перше - ніколи вам не дадуть набрати прохідний бал, а по-друге, ніякого прохідного балу тут не існує - існує "блат".
І як цькували хлопця нашої школи, бо він був з родини баптистів. Як вчителі були ініціаторами цього цькування. Як ледь не кожен мав за правило штовхнути його, або копнути портфеля вздовж коридору. Як нас лякали великими неприємностями в разі, якщо побачать на Великдень у церкві. Як вчителів змушували чергувати біля храму. Як людей виганяли на "воскрєснікі". А потім на уроках розповідали про найдемократичнішу у світі конституцію СРСР, яка гарантує свободу совісті, дій, слова...
Пригадую слово "дістати". Воно стосувалося всього: ковбаси, шампанського, черевиків, килимів і гарних сигарет. Пригадую, якими очима люди дивилися на фінську "стєнку" в магазині вартістю 1800 рублів. Її б і купили, місто все-таки шахтарське, але висіла табличка "на замовлення". І дублянки пригадую по 800 рублів - зарплата мого батька за півроку (з двома квартальними преміями) і потворні радянські джинси, що лопотіли, мов газета на протязі.
І всемогутнє слово "блат" - досі "помню".
І пригадую, як батько - механік радгоспу, возив "в район" ящики з відбірними помідорами, огірками та яблуками, торби з м`ясом і салом, бо "не підмажеш - не поїдеш", чекатимеш запчастини до другого пришестя. Пригадую, як шофери зливали бензин в посадках, бо його не було куди дівати. А залишати не можна - норми наступного разу уріжуть. Тож за економію реально начальство карало.
Пригадую, як дядько Петро півроку працював над вдосконаленням якогось агрегату до сівалки (партійне завдання - радгосп мав подати не менш ніж 2 рацпропозиції на рік, інакше директору і парторгу "влітало") і отримав за це аж 10 рублів "рацпропозиційних" і грамоту, плюнув і тут таки пропив цей "червонець" в лісополосі з друзями; пригадую, як вони над ним кепкували. І пригадую, що те вдосконалення так і не пішло далі "Райсільгосптехніки".
Пригадую дядька Михайла Мороза - як з нього робили "передовика". Як йому дописували липові гектари скошеного та центнери намолоченого; як запчастини - Морозу; машини вивозити зерно з бункеру комбайна - Морозу, найврожайніше поле - Морозу. Як тихо ненавиділи за це його інші механізатори.
Як з тітки Марусі робили передову доярку, забираючи в інших тіток найкращих корів для неї - теж "помню".
І ще добре пригадую, як начальство радгоспу майже офіційно дозволяло жінкам, яких наймали на збір врожаю, красти. По одному відру огірків або помідор (але не більше - за цим уважно стежили працівники ОБХСС), бо інакше ніхто не хотів іти працювати за ставкою 1 рубль 8 копійок - це якщо норму виконав.
Все пригадую. Все пам`ятаю. Тому й кажу - закривайте рота одразу тим, хто розповідає молоді, що не спробувала "совка", як тоді було гарно і яка тоді була стабільність.