11 октября 1961 г. 60 лет назад
На Семипалатинском полигоне произведен первый подземный ядерный взрыв

Вложение 908441

читать дальше

11 октября 1961 года на испытательном полигоне в Семипалатинске был произведен первый подземный ядерный взрыв.
21 августа 1947 года Совет Министров СССР принял закрытое постановление о создании 2-го Государственного научно-исследовательского испытательного ядерного полигона. Семипалатинский полигон был создан в 1948 году специально для проведения испытаний первого советского ядерного устройства.
Полигон располагался в северо-восточном Казахстане, на стыке Павлодарской, Карагандинской и бывшей Семипалатинской областей.
Первый ядерный взрыв на полигоне произведен 29 августа 1949 года, последний – 19 октября 1989 года. За 40 лет на полигоне произведено 456 воздушных, наземных и подземных ядерных взрывов.
Наземные и воздушные испытания ядерного оружия производились до 1963 года. После подписания в 1963 году договора с США и Великобританией о запрещении испытаний в атмосфере, космическом пространстве и под водой, СССР стал производить подземные взрывы.
Помимо ядерных взрывов, на полигоне произведено 175 взрывов с применением химических взрывчатых веществ. С 29 августа 1991 года Семипалатинский полигон указом президента Казахской ССР Н.Назарбаева закрыт, а оставшиеся ядерные заряды уничтожены. Последний ядерный заряд на полигоне, в штольне в горах Дегелен, был уничтожен методом химического подрыва 31 мая 1995 года.
Результаты экспедиционных исследований Академии наук Республики Казахстан, проведенные еще в 1957-1959 годах, показали экологическую опасность проведения испытаний, наличие повышенного радиоактивного загрязнения территорий, прилегающих к Семипалатинскому полигону, и возникновения патологии у людей и животных. За пределы полигона вышли радиоактивные облака воздушных и наземных взрывов и газовая фракция подземных взрывов.
В апреле 1996 года Национальный ядерный центр Казахстана и Агентство по ядерной безопасности при министерстве обороны США подписали соглашение, в соответствии с которым казахстанские и американские специалисты приступили к ликвидации 186 туннелей и штолен, в которых проводились испытания. 29 июля 2000 года была взорвана последняя штольня Семипалатинского ядерного полигона. Полигон прекратил свое существование. В память о жертвах ядерных испытаний в Семипалатинске был воздвигнут монумент.

14 октября 1943 г. 78 лет назад
Советские войска освободили Запорожье от немецко-фашистских захватчиков

Вложение 908775

читать дальше

14 октября в ходе ожесточённых боёв проводившейся с 10 по 14 октября 1943 года Запорожской наступательной операции войсками Юго-Западного фронта под командованием генерала армии Р.Я. Малиновского был освобождён от немецко-фашистских войск город Запорожье.
Успешная наступательная операция проводилась в рамках Нижнеднепровской стратегической наступательной операции советских войск в годы Великой Отечественной войны.
Предшествовавшие этой операции действия советской армии привели к тому, что были освобождены Донбасс и Левобережная Украина, с ходу был форсирован Днепр и образовано 23 плацдарма на его правом берегу.
Однако немцы продолжали удерживать на левом берегу Днепра 3 плацдарма, которые необходимо было ликвидировать в кратчайшие сроки. Этим объясняется тот факт, что Нижнеднепровская стратегическая наступательная операция проводилась фактически без должной подготовки.
В общей сложности к проведению наступления привлекались войска трёх фронтов: Степного, Юго-Западного и Южного, переименованных 20 октября 1943 года во 2-й, 3-й и 4-й Украинские соответственно.
На момент проведения Нижнеднепровской стратегической наступательной операции фронтами командовали:

— маршал И.С. Конев (Степной фронт),
— генерал армии Р.Я. Малиновский (Юго-Западный фронт),
— генерал армии Ф.И. Толбухин (Южный фронт).

Особенностями Запорожской наступательной операции стало то, что, несмотря на имевшийся перевес над противником в живой силе и технике, коммуникации советских войск были достаточно растянуты, а это приводило к дефициту боеприпасов и горючего, сложностям в перегруппировке войск. Военные части и соединения имели некомплект личного состава по причине того, что уже около 3 месяцев вели непрерывные бои.
Несмотря на имевшиеся сложности и упорное сопротивление немецких войск, в ходе Запорожской наступательной операции был ликвидирован Запорожский плацдарм, а также освобождён город Запорожье.
Впервые в войне город брался штурмом ночью силами нескольких армий. Стремительная ликвидация плацдарма создала условия для наступления на Кривой Рог, а также спасла от полного уничтожения Днепрогэс.
Напоминанием будущим поколениям о героическом освобождении Запорожья служат вечный огонь, памятники и мемориалы в городе.

16 октября 1962 г. 59 лет назад
Впервые в эфире прозвучали позывные радиостанции «Юность»

читать дальше

Вложение 909060 Радиостанция «Юность» – первая программа советского радио, имеющая свой определённый формат, свою нишу в эфире, свою аудиторию и, разумеется, свой коллектив.
Впервые мир услышал позывные «Юности» 16 октября 1962 года. Ими стала мелодия «Песни о тревожной молодости» Александры Пахмутовой. И, безусловно, уже она дарила своим слушателям особый настрой – «и снег, и ветер, и звезд ночной полет…». Не случайно теперь о начале шестидесятых говорят как о времени одержимых романтиков, свято верящих в победу Добра над злом и в торжество Правды.
Конечно же, рождение такой радиостанции произошло не на пустом месте. Передачи, адресованные молодёжи появились в программах ещё на заре работы радио. Так, еще в мае 1925 года вышел в эфир первый выпуск радиогазеты «Молодой ленинец».
Но по-настоящему всё началось в 1957 году, когда специальным постановлением правительства на Всесоюзном радио была создана редакция молодежного вещания для освещения Всемирного фестиваля молодежи и студентов, который впервые принимала Москва.
Новая команда не только успешно справилась с поставленной задачей, она внесла в эфир дух праздничности, молодости и свободы. Передачи делались буквально «с колес», так что всевидящее в ту пору око цензуры вынуждено было многое прощать и пропускать. Это был, по сути дела, прорыв в будущее, в сегодняшний прямой эфир.
Новая программа Всесоюзного радио, которая звучала полтора часа, ворвалась буквально в каждый дом и стала всеобщей любимицей. В пору заштампованности эфира она, действительно, стала явлением, открытием и надеждой.
Именно в «Юности» начиналась дорога к славе Аллы Пугачевой. Именно «Юность» открыла Давида Тухманова, Евгения Мартынова, Елену Камбурову, Марию Пахоменко, Олега Иванова, Игоря Талькова и многих других.
С 2008 года, в результате ребрендинга на радиостанции «Юность», она стала называться более коротко — «ЮFM». До последнего времени радиостанция, которая входит в состав ВГТРК, вещала в Москве и на многих региональных российских частотах, с января 2014 года ЮFM вещала только в интернете, с апреля 2015-го существовала в качестве ночной программы на радио «Маяк». Последний раз программа вышла в эфир в июле 2016 года. В настоящее время трансляция радиостанции осуществляется в интернете.

17 Жовтня - святкування пам'яті святого благовірного князя Володимира Новгородського, Чудотворця, сина Ярослава Мудрого.

Святий благовірний княже Володимире, моли Бога за нас!

19 жовтня - святкування пам’яті святого апостола Фоми.

Апостол Фома був одним із 12-и апостолів Спасителя. Він був родом з галілейського міста Пансади і займався рибальством.
Почувши благовістя Ісуса Христа, апостол Фома усе покинув і пішов за Ісусом.
Фома, який був колись слабшим за інших апостолів у вірі, бо не повірив у Христове воскресіння, - говорить святитель Іоанн Златоуст, - став за благодаттю Божою мужнішим за інших, настільки, що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю.
За церковним Переданням, святий апостол Фома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії.
Збереглося оповідання про те, як святий Фома пішов на проповідь до Індії. Тамтешній цар забажав збудувати собі палац. За велінням Господа, святий апостол назвався архітектором і пішов до царя. Цар показав місце, де б він хотів мати свої палати, та дав будівникові багато золота. Святий Фома роздав все золото, одержане на будівництво, бідним і почав ревно проповідувати віру Христову.
І справді, все більше розповсюджувалося слово Боже, але вороги віри Христової донесли царю, що той, хто назвався архітектором, і не починав будувати розкішний палац, проповідує про Ісуса Христа, творить чудеса і роздає царське золото жебракам. Почувши про це, цар розгнівався і велів кинути святого Фому в в'язницю.
Тим часом улюблений брат царя сильно занедужав. Під час хвороби вознеслася душа недужого в небесні обителі і, волею Господа, у видінні йому були показані оселі, приготовані для святих, і запропоновано було вибрати одну із них. Коли ж він вибрав найкращу, то ангел Божий сказав йому: «Це житло ти не можеш зайняти, тому що Фома спорудив його на золото брата твого, і воно належить твоєму брату - царю».
Опам'ятавшись, хворий розповів про видіння. Зрозумів тоді цар значення цього видіння, поспішив звільнити святого Фому і просвітився від апостола світлом християнського вчення.
Проповіддю своєю, знаменнями і чудесами апостол приводив багатьох до Христа до самої мученицької своєї кончини від рук язичників. Він був проколений списами. Один християнин таємно узяв чесні останки святого Фоми і відніс їх в Месопотамію в місто Едесу.

СВЯТИЙ АПОСТОЛЕ ФОМО, МОЛИ БОГА ЗА НАС!

20 жовтня - святкування пам'яті святих мучеників Сергія і Вакха.

Святі Сергій і Вакх були хоробрими старшинами римської армії у час правління імператора Максиміана.
Залишалися вони улюбленцями правителя до того дня, коли, будучи християнами, а імператор про це , звичайно, не знав, не захотіли принести жертву поганському божкові.
За те, що Сергій і Вакх рішуче відмовилися від ідолопоклонства, у них відібрали військову зброю і відзнаки, а опісля -- одягнули в жіночий одяг та водили на глум юрби вулицями міста.
Згодом їх відвели до міста Ресафи в Месопотамії, де так сильно катували, що Вакх одразу від ран помер. Його тіло викинули на дорогу, але собаки стерегли, щоб воно не стало поживою для хижих птахів.
Сергія ще водили вулицями в черевиках із набитими всередині цвяхами, а потім відрубали голову. Це сталося у 303 рокі.

21 жовтня - святкування пам'яті святої преподобної Пелагії Антиохійської.

Пелагія Антіохійська народилася в Антиохії Сирійській та відрізнялася незвичайною красою. До навернення до Христа вона вела легковажний і розбещений спосіб життя, була танцівницею і блудницею.
Одного разу єпископи Сирії з'їхалися на собор в Антиохію. У їхньому числі був єпископ Іліопольский Нонн. Єпископи попросили Нонна, як найстаршого, прочитати проповідь перед народом. Коли єпископи вийшли з храму вони побачили натовп молодих людей. Серед них виділялася красою і безсоромністю одягу Пелагія. Згідно житія, єпископи відвернулися, а єпископ Нонн сказав, що нам усім варто було б дбати про спасіння власних душ, скільки ця дівчина трудилася над красою свого тіла. Прийшовши в готель, святий Нонн старанно молився про порятунок Пелагії.
У наступну неділю, коли Нонн здійснював Божественну літургію, Пелагія вперше прийшла в храм. Богослужіння і проповідь святого Нонна так вразили її, що вона прийшла в жах від свого грішного життя. Вона виявила бажання хреститися, але не була впевнена, чи помилує її Господь. Святий Нонн втішив її надією на Боже милосердя і охрестив її.
Ставши християнкою, Пелагія зібрала своє майно і принесла Нонну. Нонн велів роздати його жебракам. Кілька днів потому, Пелагія, переодягнувшись у чоловічий одяг, покинула місто. Вона прийшла в Єрусалим і тут прийняла чернечий постриг. Її прийняли за юнака. Влаштувавши собі келію на Оливній горі, вона закрилася в ній і почала вести суворе чернече життя в пості і молитві. Жителі навколишніх місць вважали її за ченця Пелагія, євнуха. Після декількох років, досягши багатьох духовних дарувань, чернець Пелагій помер приблизно в 457 році. При похованні з'ясувалося, що померлий чернець - жінка.

22 жовтня - вшанування Корсунської ікони Божої Матері.

Серед чудотворних ікон шанується ікона Корсунська, написана святим апостолом і євангелістом Лукою. Інша назва ікони - Ефеська, оскільки образ деякий час після написання зберігався в місті Ефесі. У 988 році, після свого святого хрещення, святий рівноапостольний князь Київський Володимир переніс її з Корсуня до Києва. І тому за іконою закріпилася назва Корсунська.
Корсунська ікона Божої Матері належить до іконографічного типу "Елеуса" або "Розчулення". Пресвята Богородиця з любов'ю схиляється до Богодитини Ісуса і ніжно притискається до Нього щокою. Ліричність і просвітленість - ось головні риси цього образу. Матір Божа і Богонемовля з такою милістю і любов'ю дивляться на кожного, що душа наповнюється благодаттю.

ПРЕСВЯТАЯ БОГОРОДИЦЕ, СПАСИ НАС!

26 жовтня - вшанування Іверської ікони Божої Матері.

В часи іконоборства поблизу міста Нікеї жила одна благочестива вдова із сином. У влаштованій її стараннями церкві перебувала ікона Богородиці. Один із воїнів-іконоборців одного разу ударив списом у лик Богоматері – і з пробитого образа потекла кров. Вражений цим, він у розкаянні впав перед ним, полишив єресь і закінчив життя строгим подвижником.
Бажаючи врятувати чудотворну ікону від осквернення, після усердної молитви до Богоматері, вдова опустила її в море і з радістю побачила, що вона не впала у воду, а, стоячи прямо, попливла на захід. Після цього, Провидінням Божим, її син відправився до Греції і прийняв постриг в Афонському монастирі. Від нього братія й дізналась про ікону, пущену на воду його матір’ю.
І ось одного разу ченці Іверського монастиря побачили на морі сягаючий до неба вогненний стовп, в основі якого була ікона Богоматері. Явлення тривало кілька днів і ночей, але при наближенні монахів образ віддалявся від них.
Після ревної молитви преподобного старця Гавриїла Пресвята Богородиця явилася йому і сказала: "Сповісти настоятелю та братії, що Я хочу дати їм образ Мій для покрови і допомоги, тож увійди в море і йди з вірою по хвилях".
Ранком усі монахи з молебним співом пішли до берега, старець безбоязно пішов по воді і сподобився прийняти на руки чудотворну ікону.
Її поставили у влаштовану на березі каплицю і три доби звершували перед нею молитви. Потім перенесли в соборний храм монастиря. Наступного дня ікони не знайшли на тому місці, де поставили, а виявили над монастирськими воротами. Її віднесли на попереднє місце, але на ранок вона знову виявилась над воротами. Так повторювалось кілька разів, поки нарешті Пресвята Богородиця знову явилася преподобному Гавриїлу і сказала: "Не для того Я прибула, щоб ви охороняли Мене, але щоб Я охороняла вас... Доки ікона Моя буде у вашому монастирі, доти благодать і милість Сина Мого до вас не збідніє". Тому ченці збудували надвратну церкву, в якій чудотворна ікона перебуває і донині.
На Іверській іконі Пресвята Богородиця тримає Ісуса на лівій руці, а її права рука простягнута до Нього. На правій щоці Пресвятої Богородиці кровоточива рана − слід від списа іконоборця. Такий характерний опис ікони Іверської Божої Матері пояснює її головну відмінність від інших ікон Богородиці.

На Афоні побутує старовинний переказ, що Іверська ікона стане знаменням кінця історії людства. Перед другим Христовим пришестям вона знову піде по воді - на Схід, назустріч Спасителю.

Нехай Матінка Божа Своїм чесним омофором покриває і благословляє Україну, воїнів, що боронять кордони нашої Неньки, нашу Святу Церкву і ввесь український народ!

ПРЕСВЯТАЯ БОГОРОДИЦЕ, СПАСИ НАС!

27 октября — день памяти преподобного Николы Святоши.

В притворе Троицкой надвратной церкви можно увидеть небольшую дверь, которая ведет в тесную каморку. По преданию, здесь подвизался преподобный Никола, который основал этот храм и был стражником при святых вратах.

Преподобный родился около 1080 года и при рождении получил имя Святослав. В крещении его нарекли Панкратием. Он был правнуком Ярослава Мудрого и княжил в Луцке.

В ходе очередной междоусобицы князя лишили престола, но он не стал мстить обидчикам. А когда в 1107 году умерла его любимая жена Анна, он принял монашеский постриг в Киево-Печерской Лавре.

В монастыре первые три года Никола колол дрова, носил воду, а затем стал монастырским привратником. Никола много времени проводил за чтением книг, которые он приобретал на деньги, полученные от рукоделья и огородничества. В итоге после его смерти в монастыре осталась обширная библиотека. По поручению и на деньги Николы делались и переводы с греческих подлинников.

Его мощи почивают в Ближних пещерах Лавры.