- Передбачається, що закон про ратифікацію “міжнародного договору про зміну території України” може бути затверджений на референдумі (ст. 18.1).

“Всеукраїнський референдум щодо зміни території України – це форма прийняття громадянами України, які мають право голосу, рішення щодо затвердження прийнятого Верховною Радою України закону про ратифікацію міжнародного договору про зміну території України.”

З якою країною зеленська окупаційна адміністрація збирається підписувати “договори про зміну території”, гадаю, цілком зрозуміло.

- Запроваджується електронне голосування (ст. 6.2, 13, 23, 38.2, 48 та ін). Створюється можливість електронної подачі заяви про включення до списку виборців для електронного голосування (57.18).

- Робота електронної системи для обліку голосів (“автоматизованої інформаційно-аналітичної системи”) регулюється не Законом, а рішеннями і постановами Центральної виборчої комісії (ст. 23.2).

- Поріг явки для визнання референдуму таким, що відбувся, встановлено на рівні 50% (ст. 116.5), рішення вважається прийнятим простою більшістю голосів (116.6). Норма про “подвійну більшість”, як у Швейцарії, — відсутня. Таким чином, за даним законом, 226 карток депутатів і чверть виборців можуть погодити передачу частину території іншій державі.

Попередній аналіз:

У першому наближені, напрямки атаки з використанням цього законопроєкту можна розділити на інституціональні і безпекові.

У першому випадку, такий неконституційний закон створює правову колізію, коли Верховна Рада може простою більшістю голосів ратифікувати договір, що порушує територіальну цілісність України, замінивши (не юридично, а, у першу чергу, - медійно) необхідність голосуванням двома третинами голосів депутатів на “всеукраїнський референдум”, де (у граничному випадку) вистачить 1/4 голосів виборців, надаючи злочинному рішенню видимість легітимності.

Наприклад, такої угоди буде цілком досить для повного скасування міжнародних санкцій.

Оскільки функціонування електронної системи для голосування повністю виведено за межі законодавчого регулювання, можна справедливо припустити, що результати такого “голосування” визначатиме її адміністратор.

Окрім безпосередньої загрози територіальній цілісності, сама практика застосування електронної системи для фальшування результатів голосування може бути поширена на усі електоральні процедури, що повністю нівелює демократичні інститути і створить передумови для встановлення стаціонарної диктатури.

У той же час, за умови активного спротиву суспільства, імовірність успішної для Кремля реалізації подібного сценарію можна оцінити як низьку.

До другої групи ризиків належать сценарії дестабілізації ситуації на фоні зростання протестної активності, викликаної а) капітулянтською політикою влади і б) підвищенням соціальної напруги на фоні катастрофічної економічної ситуації. У цьому контексті, привертає увагу той факт, що “токсичний” законопроєкт був внесений особисто Потерпілим (замість використання проксі, наприклад, у вигляді групи народних депутатів), що суттєво спрощує Кремлю задачу спрямування вістря народного гніву персонально на нього.

З цього можна зробити висновок, що здатність команди Потерпілого до тривалого утримання влади, Кремлем оцінюється як незадовільна і вони готуються до скидання баласту.