Шановні друзі! Два роки тому, 7 липня, відійшов у вічність Левко Григорович Лук"яненко, який все своє життя віддав служінню Україні. у 1944 році молодого хлопця забрали на фронт, а 1945 року залишили служити в радянській армії до 1953 року. Після служби в армії Л.Л. вступив до московського університету ім. М.Ломоносова на юридичний факультет. Закінчив і добився направлення на роботу в Західну Україну. Дуже швидко організував Робітничо-селянську спілку, яка поставила перед собою мету відкремлення України від СРСР на основі Конституції СРСР і Права націй на самовизначення. КДБ викрили групу і Л.Л засудили до розстрілу, а інших членів спілки до різних термінів ув"язнення. Після 72 днів у камері смертників, страту замінили на 15 років ув"язнення.
читать дальше
Покарання відбув від дзвінка до дзвінка. Повернувшись додому, став одним із засновників Української Гельсинської спілки з прав людини і знову нове покарання - 10 років ув"язнення і 5 років заслання. Вийшов на волю у 1989 році. 27 років віддав боротьбі за Українську Україну.
Із документів справи, мовою оригіналу 21.02.1971 р. "В настоящее время также считает, что Украина должна получить самостоятельность и отделится от Росии, поскольку это право зафиксировано в Конституции. Это было бы на пользу Украины...."
У 1990 р. став депутатом ВР, у 1991 році своєю рукою пише Акт проголошення незалежності України самостійною державою і безмежно радий, що на референдумі більше 90% українців підтвердили своє бажання жити в незалежній Україні. Написав більше півтора десятка книжок про долю мільйонів українських в"язнів у сибірських таборах, про історичні витоки українців і росіян, про різницю в ментальності та культурі. З часу війни 2014 року декілька разів був на фронті. Підтримував дух наших українських воїнів. На День народження у 2017 році військові приїздили привітати його з Днем народження та Днем незалежності і подарували прапор батальону імені генерала Кульчицького, який загинув у цій війні. Любив Україну понад усе. Відійшов з надією, що більше ніколи Україна не попаде в імперське лоно Московії.
Шановні друзі! У цей сумний День, прошу всіх згадати Левка Григоровича Лук"яненка, помолитися за вірного Сина України. Він був. Не міфічний, не вигаданий, не придуманий. Справжній.Твердий. Нескорений.Чесний. Терпеливий. І тільки в реанімації, обмотаний різними трубками, ще раз постарався сісти, але через секунду знеможено опустився і напівголосно промовив: "О Боже, як мене болить". Мене також болить. Болить і сьогодні. І не тільки мене. Сумують друзі, знайомі, за такими людьми має сумувати вся Україна.
Друзі! Ви зустрічали його на вулицях, віталися, слухали в інститутських аудиторіях, школах, бібліотеках, приходили до нас додому у свята і будні. Двері будинку завжди були відкритими.
Сьогодні, в умовах карантину, ми не можемо зустрітися великою громадою і відзначити цей сумний день, проте і сьогодні ці двері відкриті. Якщо зайдете, разом посидимо, згадаємо, посумуємо і з надією подивимось у світле майбутнє України.
Вічна пам"ять Левку Лук"яненку!
Дружина Н.Лук"яненко.
