«Ні, але це ж зовсім неможливо», - пояснював я собі і йшов за ними, все більше і більше переконуючись в тому, що неможливе іноді збувається. Метрів через сто чоловік зупинився і, повернувшись до мене, сказав:

- Ви йдете за мною вже давно, може сядемо і поговоримо?

Я зніяковів, і, вибачившись за свою наполегливість, присів поруч з ним, і він розповів мені таку історію.

Багато років тому потрапив він в аварію. Начебто одужав, але зір почав дуже швидко падати. Родина відвела його до лікаря, і той після обстеження повідомив невтішний діагноз.

Коротше кажучи, поки він ще не осліп повністю, стали до нього водити собак-поводирів. Аби чоловік звикав. Але жоден собака більше трьох днів не витримував. І не те, щоб кіт, який жив у нього, нападав на них. Ні, він просто влаштовував істерики, тобто кричав так, що нещасні пси забиралися під ліжко і відмовлялися вилазити звідти.

Бачачи, що справи кепські, чоловік посадив кота поряд з собою і пояснив, що так не піде, і якщо він думає, що зможе сам водити вулицями свою людину, і в собака їм не потрібен, то доведеться це довести, а інакше чоловік буде змушений віддати котика своїй сестрі, бо іншого виходу немає.

Чоловік в окулярах посміхнувся і, помовчавши, продовжив:

- Я одягнув на Дюа поводок і ми пішли на вулицю. Підходячи до кожної перешкоди або дороги, магазину, я детально пояснював коту, що від нього вимагається. Всі сміялися наді мною, та й я сам не вірив, але ...

Але через тиждень Дюа абсолютно точно повторив все, що я йому пояснював. Мало того, входячи в автобус він вимогливо кричить, і люди підхоплюються, вражені такою картиною. Ми стали місцевими знаменитостями.

Потім чоловік встав і запросив мене піти з ним до нього додому, обіцяючи ще один сюрприз.

А коли він відчинив двері квартири - я застиг на порозі. З того боку сиділа абсолютна копія Дюа.

- Це його син, - пояснив чоловік, - Можете мені не повірити, але він вчить його за мною доглядати.

І сказавши «за мною», він увійшов до оселі тепер уже з двома котами. Котячий син йшов абсолютно поруч зі своїм татусем і дивився на того в усі очі. Він повторював абсолютно все, що робив Дюа, і навіть звуки видавав такі ж самі.

- Ми з ними одна сім'я - я і мої коти, - пояснив чоловік мені. - Вони для мене стали найближчими істотами на світі. Вони не тільки мої очі, але і моє друге я.

І тут я простягнув йому руку на прощання, і раптом зрозумів, що скоїв. «Ох, дурень! - подумав я. - Він же не бачить моєї руки », - і, почервонівши, вже почав прибирати її.

Але тут Дюа раптом видав якийсь звук, і сліпий чоловік, простягнувши вперед руку, знайшов мою і, потиснувши її міцно, повернувся і пішов у своїх справах. А попереду йшов кіт.


Автор Олег Бондаренко.9