Але публіка, вражена новим обліком Williams, схоже, не звернула на це уваги.

І справді, колір змінився радикально — після періоду 1994-1997 років, коли британські боліди хизувалися вишуканою синьо-білою лівреєю, головним кольором команди став червоний, а синій зник взагалі — чого не було з початку 1980-х!

Причиною цього стала заміна титульного спонсора — замість тютюнової компанії Rothmans ним став австралійський бренд Winfield, що належав гіганту British American Tobacco.

Машина мала ще одну незвичну для Williams деталь, яка не надто кидалася в око — чемпіонську одиничку на носі. До цього гонщики, після того, як вигравали чемпіонати у складі команди з Гроува, йшли геть — або до конкурентів (Деймон Хілл після 1996-го та Нельсон Піке після 1987-го), або взагалі з Ф1 (Ален Прост у 1993-му і Найджел Менселл у 1992-му).

Жак Вільньов, що виборов титул у 1997 році в захопливому протистоянні з Міхаелем Шумахером, залишився в команді, і таким чином, №1 знову з’явився на боліді Wililams після 15-річної перерви!

Попри те, що Williams мала статус чинної переможниці і чемпіонату, і Кубку конструкторів, у майбутньому сезоні на неї чекали не надто райдужні перспективи. По-перше, команда втратила найкращі в пелотоні заводські двигуни Renault — французи залишили Формулу1 — і змушена була купляти за гроші під брендом Mecachrome минулорічні мотори Renault, які дороблювала італійська компанія Supertec.

А по-друге, болід FW20 став першим з 1991 року, в розробці якого не брав участі Едріан Ньюї — британець залишив команду Френка Вільямса перед сезоном 1997 року.

У підсумку, пілоти Williams Жак Вільньов і Хайнц-Харальд Френтцен не змогли нічого протиставити гонщикам McLaren і Ferrari, і спромоглися лише на три фініші на подіумі, без жодної перемоги…