Ідедиюскусія про доречність-недоречність репчику від Аліни Паш під час державного святкування.
Проблема, якщо розглядати саме цей виступ окремо, втім, не в репчику. Це - питання смаку.
Питання в тому, що панянка Аліна, якою б вона не була талановитою, спокійно їздила у Москву та окупований Крим. В той самий час як на фронті Росія кожен день вбивала українців.
Вона виступала там, причому навіть у Сколково, тусила, сміялася на вечірках, насолоджувалася компанією людей, багато з яких несуть пряму відповідальність за війну та загибель українців.
Доки Аліна є приватною особою - це питання її сумління. Але залучати її до святкування Дня Незалежності, яке при тому називається «Ходою гідності», - це один із самих негідних вчинків, які можна було собі уявити.
І
читать дальше
знову, це не говорить нам нічого нового про саму виконавицю, скоріш про те, яка система цінностей інстальована в голову нових очільників держави.
Офіційний захід - це завжди сукупність сигналів. Який сигнал вони дають українцям шляхом залучення Аліни? Все просто. Це сигнал про те, що бути байдужим до власної держави колаборантом - престижно та соціально успішно. Що саме це і є моделлю українського успіху.
Піди на фронт, отримай міну в окоп, наклади турникет на відірвану ногу, виживи, поховай друга - і ти не будеш модним та успішним. Президент тебе не помітить, парадом тобі пройти не дадуть. А всілякі модняві лярви побачивши тебе будуть крутити носом, ще й зверхньо кинуть, подивившись на твої милиці: «Я тебя туда не посылала». Наплюй на все, окрім грошей, тряси задом перед ворогом, завжди кажи, що ми - за мир і що ти в принципі космополіт і вище всього цього. І буде тобі щастя, успіх та визнання.
Для того, щоби організувати ходу гідності, треба мати щось всередині. Якусь етичну систему, віру, любов, емпатію. Без всього цього пострадянські аморальні морлоки здатні тільки на ходу безчестя.
FB_IMG_1566753957312.jpg.
