Марко Микитович Желізняк (Залізняк)(5 травня 1893, Сергіївка, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія — 10 листопада 1982, Романівка (Костянтинівський район), Донецька область) — фотохудожник та краєзнавець з Донеччини, відомий як автор документальних світлин про життя українського села, зокрема у часи колективізації та Голодомору.
Навесні 1929 року у Дніпропетровську Марко Желізняк познайомився з видатним українським істориком та етнографом Дмитром Яворницьким. Академік високо оцінив світлини Желізняка, листувався з ним, запрошував до себе в гості всю його сім'ю. У 1931—1932 рр. Марко працював фотографом в археологічній експедиції, що проходила під керівництвом Яворницького на узбережжі Дніпра та території ДніпроГЕС.
Після повернення з експедиції до рідного села Желізняк отримував запрошення працювати фотографом у НКВС, завербуватися на лідолам «Сєдов», але на ці пропозиції не погодився. Щоби врятувати велику родину від голоду, в селищі Гришине обміняв свої нагороди з Першої світової на два пуди хліба та вивіз рідних з Романівки. Влаштувався у травні 1932 на будівництво динасового заводу, що на той час розпочиналось у Гришиному — там видавали хлібні картки. Працював «модельником», слюсарем, створив докладний фотолітопис будівництва заводу.
У 1933 році Желізняк повернувся знов на хутір Романівка. Працював у колгоспі ім. Дем'яна Бідного в селі Удачне змивачем молока, бджолярем колгоспної пасіки. Напочатку 1930-х рр. в Удачному та довкола діялося те саме, що по всій радянській Україні: колективізація , розкуркулення, відбирання хліба, виселення до Сибіру. Желізняк методично фіксував усе, що відбувалося на його очах. Через «незручні» знімки його неодноразово викликали на допити. Вже після смерті Сталіна на звороті багатьох світлин того часу Марко Желізняк написав коментарі. Один із них:
« При обыске обнаружена утайка зерна у Пантелеймона Емца. Председатель гнет маты самому лучшему хлеборобу района (Емцу) в присутствии начальника НКВД. Который как всегда: "Снимай, Железняк, нам вредителей". (...) Пантелеймона повезли на Соловки и там он погиб в Сибири, в лагере. »
У 1934-му в результаті конфлікту з головою сільської ради (той вимагав колгоспного меду для особистих потреб) Желізняк був засуджений за розорення та крадіжку колгоспної пасіки (на суму 7 тисяч карбованців) на п'ять років з виселенням у табори. Для родини, що залишилась без господаря, настали чорні дні. Дітей годували супом з картопляного лушпиння. На зароблені в колгоспі 600 трудоднів нічого не дали, тому що батько був засуджений. Желізняк подав апеляцію, справа тяглася майже рік, але в результаті звинувачення з Марка Микитовича зняли, а голову колгоспу та сільського голову було заарештовано та засуджено на чотири роки. Після цих подій Желізняк працював фотографом, плотником, з 1938-го — бригадиром з садівництва у колгоспі.
|
