satsat.info - Показать сообщение отдельно

**Olexijj** · 22.11.2017, 19:39

Повернися цілим і здоровим.
У кожного із нас у цьому буремному світі є свої улюблені місця, куди хочеться, бодай на хвилинку, повертатися знову і знову. За останні три роки кількість таких місць збільшилася у мене в рази. Всі вони на Сході. Всі вони на війні.
читать дальше

Звучить дивакувато, але мене, наче магнітом, тягне у місця де пролилася не одна ріка крові. Де штормило не одне море сліз. Туди, де ми не раз чули нелюдській стогін відчаю та страждання. Все це назавжди лишається у серці. Війні у моїй пам'яті виділено найбільше приміщення.

Одне з місць, у які я завжди хочу повертатися, - Авдіївка. Був там ще у мирний час в образі простого менеджера. Згодом пролив у цьому місті першу кров, вперше попав під мінометний обстріл, а декількома годинами по тому відчув на собі "Гради". Там же я втратив першого бойового побратима – міцного й усміхненого хлопця, який зажди ходив у блакитному тєльніку.

Сиджу зараз і згадую, як вперше з початку літа 2015 року нас, якогось біса, потягнуло подивитися, як "апалченцы" поживають на Промці і що воно таке – Ясинуватський блокпост. Ну, надрали нам сраку по самі помідори, але ж скільки важливої інформації почерпнули! А після "другого Мінську" стало сумно, і ми разом із СБУшниками брали терористів на похоронах.

У січні цього року заїжджав на Авдіївську промзону на чотирьох колесах, а назад котився вже на двох. Потім докурював п’яту цигарку поспіль, поки хлопці прощалися з першими загиблими при штурмі "Алмазів". Спогадів є не на одну сторінку…

На фото нижче – те місце, де я почуваю себе у безпеці. Десь там в кінці вулички за посадкою – шахта Бутівка і Зеніт. Збоку є невеличка церква, де замість дзвонів ми не раз слухали "приходи" різного калібру. А восени в Авдіївці з'явився ще один куточок, куди можу прийти і наодинці наговоритись із загиблими хлопцями.

Біля церкви з літачком можна покурити, включити ненадовго режим "ностальгія", а потім далі поперти по передовій, щоб розподіляти оптику.
З пам’ятником захисників Авдіївки все по-іншому. Може недоречно, але для мене тут, як у коханні. Приходжу з квітами, насолоджуюся спілкуванням. Ще не пішов, а вже сумую. Знову повертаюсь до церкви з літачком, вдивляюсь у зоряне небо, чекаю, доки впаде зірка, щоб загади заповітне бажання: "Я не хочу більше меморіалів". Така проста, наче дитяча, але усвідомлена болем мрія.

Витираю скупу чоловічу сльозу, не дочекавшись другої зірки, прошу невідомі сили, щоб мені на голову впало, щонайменше, 100 тепловізорів для пацанів на передовій. Їду далі – в не менш пекельні місця.
PhotoChooser-64bcc62a-5cc9-4732-b7aa-90a611a0ffbb.jpg

22.11.2017, 19:39	#3 (permalink)
Olexijj наш человек 25,106 159945 167977 online: 29096930 🇺🇦💛💙Україна💛💙🇺🇦	Захисники Вітчизни. Повернися цілим і здоровим. У кожного із нас у цьому буремному світі є свої улюблені місця, куди хочеться, бодай на хвилинку, повертатися знову і знову. За останні три роки кількість таких місць збільшилася у мене в рази. Всі вони на Сході. Всі вони на війні. читать дальше Звучить дивакувато, але мене, наче магнітом, тягне у місця де пролилася не одна ріка крові. Де штормило не одне море сліз. Туди, де ми не раз чули нелюдській стогін відчаю та страждання. Все це назавжди лишається у серці. Війні у моїй пам'яті виділено найбільше приміщення. Одне з місць, у які я завжди хочу повертатися, - Авдіївка. Був там ще у мирний час в образі простого менеджера. Згодом пролив у цьому місті першу кров, вперше попав під мінометний обстріл, а декількома годинами по тому відчув на собі "Гради". Там же я втратив першого бойового побратима – міцного й усміхненого хлопця, який зажди ходив у блакитному тєльніку. Сиджу зараз і згадую, як вперше з початку літа 2015 року нас, якогось біса, потягнуло подивитися, як "апалченцы" поживають на Промці і що воно таке – Ясинуватський блокпост. Ну, надрали нам сраку по самі помідори, але ж скільки важливої інформації почерпнули! А після "другого Мінську" стало сумно, і ми разом із СБУшниками брали терористів на похоронах. У січні цього року заїжджав на Авдіївську промзону на чотирьох колесах, а назад котився вже на двох. Потім докурював п’яту цигарку поспіль, поки хлопці прощалися з першими загиблими при штурмі "Алмазів". Спогадів є не на одну сторінку… На фото нижче – те місце, де я почуваю себе у безпеці. Десь там в кінці вулички за посадкою – шахта Бутівка і Зеніт. Збоку є невеличка церква, де замість дзвонів ми не раз слухали "приходи" різного калібру. А восени в Авдіївці з'явився ще один куточок, куди можу прийти і наодинці наговоритись із загиблими хлопцями. Біля церкви з літачком можна покурити, включити ненадовго режим "ностальгія", а потім далі поперти по передовій, щоб розподіляти оптику. З пам’ятником захисників Авдіївки все по-іншому. Може недоречно, але для мене тут, як у коханні. Приходжу з квітами, насолоджуюся спілкуванням. Ще не пішов, а вже сумую. Знову повертаюсь до церкви з літачком, вдивляюсь у зоряне небо, чекаю, доки впаде зірка, щоб загади заповітне бажання: "Я не хочу більше меморіалів". Така проста, наче дитяча, але усвідомлена болем мрія. Витираю скупу чоловічу сльозу, не дочекавшись другої зірки, прошу невідомі сили, щоб мені на голову впало, щонайменше, 100 тепловізорів для пацанів на передовій. Їду далі – в не менш пекельні місця. PhotoChooser-64bcc62a-5cc9-4732-b7aa-90a611a0ffbb.jpg Последний раз редактировалось Olexijj; 22.11.2017 в 19:42.