В той час, коли два грізних звіра — гітлерівська Німеччина і червона Москва прагнули світового панування, сіяли на наших землях смерть та свавілля, знайшлися люди, в яких любов до своєї батьківщини була понад усе.
Це молоді патріоти, яким в той час було 20, а то й 16 років. Завдання в них було одне: «Здобудемо Українську державу або загинемо у боротьбі за неї».
В нашому районі керівну роботу взяли на себе вчителі. Хто вони? Степан Соломко («Непитай»), родом з Дуліб, директор Симонівської школи — районний провідник ОУН. «Ворон», родом з Дуліб, директор Дулівської школи, районний провідник юнацтва, Гуменюк («Орлик»), директор Витківської школи, суспільно-політичний референт УПА, Галина Шматко («Волинянка»), родом з Сінного, вчителька, районний провідник жіночої організаційної мережі. Луцук, директор Бугринської школи, суспільно-політичний референт в районі. Семен Прищепа, родом з Чудниці, директор Синівської школи, суспільно-політичний референт сотні «Цигана» (група «Північ»). Іван Гаврилюк. родом з Чудниці, вчитель, старшинський вишкіл (група «Північ»). Василь Січкарук, родом з Терентієва, вчитель, командир підрозділу УПА.
В нашій місцевості була добре налагоджена організаційна мережа ОУН. В кожному селі була створена станиця з молоді. Молодші 18 років організовувалися в юнацьку організацію. Була і жіноча організація.
Перші збройні формування розпочалися в кінці 1942 р. і на початку 1943 року. Трохимчук («Недоля») був начальником української міліції в Гощі. Він разом зі зброєю і всіма підлеглими перейшов в ліс. Аналогічний вчинок зробила Тучинська і Межиріцька міліція. Так була організована перша сотня УПА.
Пригадується такий факт: в березні 1943 року в селі Чудниця гестапівці знищили сім'ю Нестора Шевчука. Чудом залишився живим молодший син Дмитро, якому в той час було 19 років. Хлопцеві нікуди було діватися, і він пішов в УПА, сотню Трохимчука («Недолі»).
Потрібно відмітити, що зброї не було. Зброю, амуніцію, одяг, продукти необхідно було здобувати у ворога.
Багато допомагало населення, яке творило Повстанську Армію. І ось юнаками села Чудниці зразу після знищення гестапівцями сім'ї Шевчуків було викопано кулемет і кілька гвинтівок з землі, в якій були захоронені солдати-фронтовики разом зі зброєю. Дмитро Шевчук, пізніше це був «Очмана», створює першу диверсійну групу з 10 чоловік. Група. озброєна двома кулеметами і гвинтівками, робить наскоки-засідки на шосейній трасі Рівне — Київ біля сіл Самостріли, Сапожин. Були розбиті перші автомашини, здобуті перші трофеї. Переодягнутий в німецький одяг, Дмитро знищив начальника гестапо в м. Корці, де здобув перший німецький автомат «Машінпістоль». Він знищив також ляндвірта, що переїжджав в с. Красносілля, інших офіцерів. Знайшов спільну мову з мадярським гарнізоном, частина якого дезертирувала, а частина перейшла до УПА. Диверсійна група росла. В групі було 35 смільчаків, а після фронту це була сотня «Очмани».
Перша організована сотня «Недолі» через три місяці зросла в курінь, а після фронту це неповний полк «Кирея». В його склад, крім сотні «Очмани», входили: сотня Левадного, сотня Ботана з Русивля («Квітка»), старшинська школа «Свіста» з Сапожина, сотня кавалерії Деркача, боївки «Труби» з Майкова та Дем'яна з Сапожнна, відділ кавалерії «Хмари» з Пустомит та інші незначні боївки.
Віктор Колядюк