satsat.info

satsat.info (https://satsat.info/)
-   Український форум (https://satsat.info/ukrainskii-forum/)
-   -   Про все,крім політики (https://satsat.info/ukrainskii-forum/7671-pro-vse-krim-politiki.html)

m-721 25.01.2009 17:27

Про все,крім політики
 
Кажани таки не винні

«Український центр охорони кажанів», 25.01.2009

Тиждень тому Верховна Рада не затвердила Закон «Про прийняття Поправки до Угоди про збереження кажанів в Європі», представленого на розгляд у середині грудня 2008 року. До сьогодні інформаційний ефір переповнено уїдливими зауваженнями про «кризу, президента та кажанів».

Український центр охорони кажанів вважає за потрібне навести повну інформацію по цьому закону, а також прокоментувати ситуацію, що склалася навколо нього.

Про що йдеться
Йдеться про міжнародну угоду «Про збереження кажанів в Європі», що було підписано та ратифіковано Україною 10 років тому — у 1999 р. (текст Закону України «Про приєднання...» та текст Угоди можна подивитися тут).

У 2000 році, у Брістолі, на 3-й Нараді сторін Угоди, в якій приймала участь й Україна, було одноголосно прийнято Резолюцію 3.7 «Поправка до Угоди».

Цією поправкою назву Угоди, що спершу звучала як «Про збереження кажанів в Європі», вирішено замінити на нову — «Про збереження популяцій європейських кажанів». Цією ж поправкою було прийнято декілька доповнень та уточнень до тексту Угоди, що коректують попередні формулювання, але не змінюють суть Угоди. Угоду також було доповнено додатком, до якого вносилися зміни на 4-й та 5-й Нарадах сторін (Резолюція 4.8 «Поправки до Додатку до Угоди», Резолюція 5.3 «Поправки до Додатку до Угоди»; були прийняті одноголосно за участі України).

Через деякий час після прийняття останньої резолюції — у 2006 р. — Мінприроди України разом з МЗСом, Мінюстом та Мінфіном, підготували всі необхідні папери для законодавчого закріплення позиції України щодо згаданих поправок шляхом «рутинного» затвердження закону «Про прийняття Поправки...».

Розгляд проекту закону було заплановано ще на листопад 2007 року (див. розпорядження Кабміну від 26.04.2007). У результаті — до його розгляду у Верховній Раді прийшли через рік після запланованого терміна й через кілька років після прийняття останньої поправки на черговій Нараді сторін Угоди — 15 грудня 2008 року...

14 січня 2009 року відбулося голосування Верховної Ради з прийняття Закону: 173 — за, 1 — проти, 6 — утрималися, 229 — не голосували. Закон прийнято не було.

Документи по закону
Нижче наведено два основних документи, взяті із сайту ВР. Там само можна ознайомитися з рештою.

Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про прийняття Поправки...»

Офіційний переклад тексту Поправки українською.

Коментарі спеціалістів УЦОК
Фактично йдеться про законодавчо-адміністративну формальність. Україна є стороною Угоди вже 10 років, й за її участі у 2000, 2003 та 2006 відбулося прийнятті згаданих вище резолюцій. Окремими пунктом в пояснювальній записці вказується, що «реалізація законопроекту не вимагатиме додаткових видатків з державного бюджету України». До речі, за 10 років, що минули з моменту підписання Угоди Україною, наша країна, що тим самим узяла на себе низку зобов'язань, не надала ані гривні на реалізацію яких-небудь реальних охоронних заходів для кажанів.

Аналіз інтернет-видань, форумів, газет, нажаль, демонструє сумне — неймовірно низький рівень екологічної свідомості та освіти, у цілому, всього нашого суспільства, включаючи більшість журналістів та народних «обранців». Дотепер новина про президента та його ставлення до кажанів й про «здоровий глузд» противників внесення поправки обговорюють на форумах, у блогах.

Дивно, але у перший день появи законопроекту у ВР — 15 грудня 2008 р. — новину почали навперебій «розкручувати» у всіх мас-медіа. При цьому більшість видань або не зробило ніяких спроб розібратися у ситуації, або зробило, але подавало інформацію у цілком перекрученому вигляді. Настільки, що навіть наші найближчі колеги телефонували й просили пояснити, у чому справа: з новин нічого зрозуміло не було.

Що писали? Ось невеликий перелік.

«Ющенко утверждает, что украинскую экономику спасут летучие мыши» (http://www.i...-inter.net/)

«Ющенко взволнован судьбой летучих мышей» (http://vv.com.ua)

«Ющенко попросил Раду защитить летучих мышей» (http://..................)

«...Бджоли та кажани - єдині любі друзі Президента» (http://www.tovarish.com.ua)

«Защитим летучих мышей, пчел и выхухолей!» (http://vovremya.info)

«Віктор Ющенко знайшов достойне заняття – зайнявся захистом кажанів:-)» (http://blogs.pravda.com.ua/authors/ukolov/)

Безграмотні, часто страшні й коментарі в статтях, й дописані до них відгуки й заяви, що дотепер лунають в різних інтерв'ю.

При цьому можна з усією визначеністю стверджувати, що депутати погано знають міжнародне право і національне законодавство. Законопроекти міжнародного характеру, навіть якщо вони про кажанів й на вулиці криза, має подавати президент.

Волання ж з приводу того, що у президента «тільки кажани у голові», абсолютно надумані. Можливо, вся увага Віктора Ющенка до цієї проблеми — це лише пара секунд, витрачені на механічне підписування супроводжувального листа до Ради, а до нього документ потрапив з Кабміну згідно процедурі. Депутати, до речі, мають про це також знати.

Законопроект не є «невідкладним». Слово «невідкладний» відсутнє у супроводжувальному листі. І це — чергове свідчення некомпетентності або неуважності тих у Раді, хто готував законопроект на розгляд на пленарному засіданні, а також самих депутатів, які, по ідеї, мають читати супроводжувальні документи.

Абсолютно відображає картинку заголовок новини — після неприйняття закону — «Депутати не захистили кажанів, бо «це є діагноз для влади» (http://unian.net). Дійсно, це — діагноз: стільки спекуляцій й шуму навколо однієї рутинної формальності могло виникнути тільки у нездоровому суспільстві. І, здається, привід для паніки дійсно є, якщо елементарний документ у країні приймається декілька років, а новина про його подання на затвердження коментується з ажіотажним сарказмом й підозріло нездоровою іронією.

Непослідовність депутатів наштовхую на додаткові панічні думки... 14 січня на засіданні ВР замість простого 15-секундного голосування за закон без обговорення (оскільки й обговорювати нічого) 10 хвилин йдуть на вказування несвоєчасності закону, що мотивують терміновістю рішення кризових проблем... Після чого депутати йдуть на два тижні у відпустку... Що, кризові проблеми вже вирішено?..

Цікаво, що регіонали майже у повному складі (за виключенням Ганни Герман) закон не голосували. Не підтримав проект й лідер фракції — Віктор Янукович. Проте розпорядження Кабміну 2007 р., на виконання якого законопроект було розроблено, підписав ніхто інший, як власне Віктор Янукович — тодішній прем'єр-міністр. Що це? «Фе» самим себе?

Нічого, крім обурення, не можуть визвати дії тих мас-медіа, що роздули всю істерику, продемонстрував слідом за депутатами дрімуче неуцтво у питаннях охорони природи. Що потім можна очікувати від обивателів, які все це читають? Невже життя стане краще завдяки пропагуванню наплювацького ставлення до навколишнього середовища — системи, частиною якої є не тільки кажани, але й ми самі, й від стійкості якої залежить наш власний добробут.

Справедливості заради, варто відмітити коментарі та публікації, автори яких знайшли час, можливість розібратися та проаналізувати первинну інформацію ретельним та об'єктивним чином, не створюючи пустих сенсацій.

Наприклад:

«Ученый: Благодаря иронии над Ющенко вся страна узнала слово «кажан» (автор Юлія Силіна)

«Про мышей и людей» (автор Юрко Космина)

«Чи винні кажани, що у нас такі політики?» (автор Микола Шлапак)

«Летучие мыши не виноваты... Слабое звено нашего экологического равновесия — человек»
(автор Инна Филипенко)

А ось ще один важливий коментар очевидця (відтворено з інтернет-видання «Современник»), який окреслює ставлення до кажанів у світі: «1 декабря 2008 г., Рим, штаб-квартира FAO (Food and Agriculture Organization, Продовольственная и сельскохозяйственная организация ООН). Присутствуют официальные делегации более 100 стран мира, в том числе принц Монако Альберт II, министр охраны окружающей среды Италии, другие высокие лица, а также делегации из развивающихся стран, уровень жизни в которых явно ниже, чем в Украине. Речь идет о 9-м совещании Конференции Сторон Конвенции об охране мигрирующих видов диких животных (www.cms.int). Один из пунктов церемонии открытия совещания — подписание меморандума о создании Центра спасения летучих мышей в Риме. Никто в зале не кричит о маразме. Никто не крутит у виска, в связи с тем, что о мышах думать не время, поскольку в мире кризис. Никто не кричит, что в зале собрались идиоты. Спустя 2 недели в Парламент Украины президент вносит рядовой технический документ, запланированный еще в 2007 году (см. пояснительную к документу), о принятии поправки к Соглашению об охране летучих мышей в Европе. Украинские и прочие СМИ поднимают истерику и делают из Ющенко посмешище».

Підготували Л. Годлевська, В. Домашлінець, С. Гащак, І. Дзеверін

m-721 28.01.2009 11:00

Премії працівників райадміністрацій Прикарпаття перевірить прокуратура

Голова Івано-Франківської ОДА Микола Палійчук закликав працівників КРУ та прокуратури перевірити законність нарахування премій в районних адміністраціях. Про це Микола Палійчук повідомив на колегії ОДА 27 січня.

Як поінформував кореспондент .........., на думку губернатора, потрібно враховувати стаж роботи людини та наявність чи відсутність дисциплінарних стягнень. Особливе занепокоєння у Миколи Палійчука викликав факт подання розпорядження на отримання премій у Галицькому районі, яке голова РДА видав самовільно. "Я не підписав розпорядження про нарахування премій голові Галицької РДА за грудень у сумі 4, 5 тисяч гривень, його заступникам - 3,3 тисячі гривень, водіям - більше тисячі гривень, - наголосив Микола Палійчук, - тоді як головні спеціалісти отримають премії від 200 до 400 гривень".

На думку губернатора Прикарпаття, нарахування премій повинно бути законним та справедливим.

Добавлено через 17 часов 1 минуту
Патріархом Московським обрали ведучого «Первого канала»

28.01.2009

Помісний собор Російської православної церкви обрав шістнадцятим патріархом Московським і всієї Русі митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила (Володимира Гундяєва), повідомляє ......

Митрополит Кирило отримав 508 голосів, а керівник справами Московського патріархату митрополит Калузький і Боровський Климент - 169.

Митрополит Кирило з 1994 року веде на «Первом канале» авторську програму «Слово пастыря». Це єдиний архієрей російської церкви, що має власну телепрограму.

m-721 29.01.2009 20:04

http://www.............ua/doc/images...glav__midl.jpg

Монополізм – не загрожує

Віталій Шевченко , для «Телекритики», 29.01.2009

Ця репліка голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталія Шевченка до статті Лесі Ганжі «Всі платять за всіх» є уточненням аргументів Нацради, процитованих у матеріалі. Зі свого боку, редакція дякує панові голові регуляторного органу за оперативний відгук на публікацію і пропонує усім читачам долучитися до дискусії щодо нової методики нарахування ліцензійного збору.

Цього разу звернутися до «Телекритики» спонукала мене стаття «Всі платять за всіх», оприлюднена на сайті 29.01.2009 р., з підзаголовком «Лише одне речення з ліцензійної методики може призвести до закріплення монополій на кабельному ринку».

Категорично наполягаю на твердженні, яке я вже відстоював у дебатах з журналістами, що до «закріплення монополій» ця методика не має жодного відношення. Адже всі без винятку оператори кабельного телебачення, незалежно від строків початку своєї діяльності та черговості надання послуг на певній території (прийшли на цей ринок першими, другими чи шостими), платять за однаковою методикою, без будь-яких скидок та пільг. І мають змогу безмежно розширяти свій бізнес, навіть витісняючи конкурентів зі стажем. А якщо якась нова компанія нарікає на те, що їй важко стартувати, то це її ринкові проблеми: адже той, хто, приміром, першим додумався продавати пиріжки на перехресті якоїсь вулиці, зрозуміло, виторгував більше, ніж той, який довго купляв такі пиріжки в інших, доки не відважився пекти й продавати їх сам.

Тепер щодо правильності чи неправильності чинної методики.

Не буду стверджувати, що правильніших методик не буває, але заявляю: і така може бути. Аби лишень вона застосовувалася до всіх ідентично.

Адже видаються ліцензії на певні види діяльності – незалежно від того, який обсяг роботи буде виконувати підприємець.

Адже видаються дозволи, приміром, на репетиторство – незалежно від того, одного учня «вестиме» вчитель, чи багатьох.

Адже на міському торгівельному ринку справляється однакова плата за торгівельне місце – незалежно від того, яку кількість товару хоче збути продавець на цьому місці.

Адже жителі Києва (Вапнярки, Чернівців, Козятина...) оплачують проживання в багатоквартирному будинку за однаковими тарифами – незалежно від того, один день на місяць вони провели в своїй квартирі чи взагалі не виходили з неї.

Перелік подібних прикладів нарахування зборів можна продовжувати до безмежності, адже вони мають свою логіку.

І логіка тут проста. Якщо державний орган запроваджує якусь норму, то він одночасно має думати і про можливості контролю за її виконанням. Уявіть собі, що в нашій ситуації держава почне збирати плату не від кількості жителів вказаної підприємцем місцевості, тобто потенційних споживачів послуг (ця цифра є конкретною й підтверджуваною), а від кількості абонентів, які можуть бути, а можуть і не бути. Тобто пропонується повна абстракція. Як контролювати цю норму? Яку організацію слід створити, щоб вона не виробляла соціальні цінності, а лише постійно контролювала зміну кількості абонентів? Чи треба цей контроль переводити в русло потенційної безперервної війни між підприємцем та контролюючим органом, суть якої зводитиметься до того, хто кого обдурить (чи підприємець приховає своїх абонентів, чи контролюючий орган спіймає його на обмані)?

Як на мене, саме тому й приймаються такі методики, застосування яких на практиці не може призвести до абсурду.

Може, я й задовго переконую у своїй логіці, але роблю це, повірте, задля колективної користі. Бо не хотілося б, щоб якийсь необачно зроблений висновок (у цьому разі – щодо «закріплення монополій») затверджувався в свідомості читачів і підточував легітимність чинних нормативних документів.

Віталій Шевченко, голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

m-721 30.01.2009 21:03

Экстренное обращение к народу Ющенко! Сегодня в 21-30!

В связи со сложной экономической ситуацией в Украине Президент Украины Виктор ЮЩЕНКО выступит с экстренным обращением к украинскому народу, которое будет транслироваться сегодня, 30 января, в эфирах всех украинских телеканалов одновременно в 21.30. Об этом сообщает пресс-служба главы государств...

m-721 02.02.2009 18:56

http://www.............ua/doc/images...80698_midl.jpg

Не ходіть, дівчата, в Європу гуляти!

Андрій Кокотюха , для «Телекритики», 02.02.2009

Змальовуючи лиху долю українських сексуальних рабинь, автори стрічки «Єврорабині» («Інтер») мусять показувати те, чого від них сподіваються.
Документальна стрічка студії «07 продакшн» «Єврорабині. Просто бізнес»«Інтера» 29 січня о 22.20 – продукт власного, тобто українського виробництва. А в Україні, здається, ще не можна вголос заявити, що торгівля собою – не завжди сексуальне рабство, а часом свідомий і добровільний вибір українки, що їде до Європи. Ба більше: саме так буває досить часто. Про що, до речі, обмовився один із героїв фільму, добровільний рятувальник полонянок Ігор Гнат: шукав бранку, знайшов цинічну проститутку, яку цілком влаштовувало таке життя, тож вона здала земляка, котрий хотів її врятувати, своїй же охороні. (автор Андрій Цаплієнко, режисер Олег Карпасюк), яка була в ефірі

Але про те, що на панель може не тільки штовхати хижий работорговець, але й дівчина в певний момент може бути готова торгувати собою з власної волі, і цей давній спосіб заробітку в даний конкретний час її може навіть влаштовувати, говорити по телевізору навряд чи хто ризикне. Бо, якщо поставиш тотальну примусовість проституції під сумнів і визнаєш, що частина українок, котрі займаються проституцією в Європі, належать до таких же заробітчан, як, приміром, будівельники чи покоївки, – недалеко і до визнання проституції як професії. Котра потребує легалізації. Що, між іншим, буде меншим злом, аніж сексуальне рабство, до якого наші співвітчизниці, згоден, таки потрапляють.

Проте автори фільму влаштовують глядачам екскурсію… в офіційний берлінський бордель, де дівчата працюють за бажанням, з відома батьків, де чистенько, все під контролем, платний вхід тощо. Навіть записують інтерв’ю з повією, неукраїнкою, до речі. А потім подають факти знущання з тих, хто опинився в нелегальних борделях проти своєї волі. Таким чином, усе одно легалізація – добро, а рабство – зло!

Отже, про інший, легальний бік секс-бізнесу нам ледь натякнули, та й то – виключивши з цього помітно позитивного контексту українських дівчат. Таким чином, складається наступне враження: кожну молоду українку, яка збирається на роботу до Європи або вже працює там, рано чи пізно буде підступно викрадено й вона отямиться на брудному матраці в темному підвалі, та ще й у кайданах.

Взагалі, під час перегляду «Єврорабинь» у мене склалося враження, що авторам хочеться сказати багато, але заважає не формат (який обмежує хронометраж), а саме необхідність говорити й показувати те, до чого цільова аудиторія подібних фільмів морально готова. Саме тому кілька тем лишаються з відкритим фіналом. Загалом же проблема сексуального рабства там, де існує добровільна проституція, лишається з багатьма крапками під фінал.

Наприклад, починається фільм зі зникнення чергової дівчини, яку взялися розшукувати брати Ігор і Володимир Гнати з Львівщини. Вони – єдина надія для рабинь, за десять років їм удалося повернути з полону 26 бранок. Враховуючи, що діяльність братів – приватна ініціатива, це великий успіх. Брати не приховують: їхню пошукову діяльність спонсорують іноземні телеканали в обмін на ексклюзивний матеріал, на основі якого знімаються фільми. Такі фільми дають рейтинг, а отже – приносять каналам гроші. За ці гроші брати Гнати знову починають приватний пошук, телевізійники отримують чергову порцію ексклюзиву, далі – показ, рейтинг, гроші. Отже – бізнес.

Знімальна група «07 продакшн» так само визнала свою роботу частиною телевізійного бізнесу: не ризикну робити передчасних висновків, проте, як мені здалося, в «Єврорабинях» здебільшого використано фрагменти іноземних фільмів за участю братів Гнатів, а за можливість зустрітися з ними та записати інтерв’ю теж окремо заплачено. Справді, просто бізнес, нічого особистого. Подібний підхід у мене, циніка, не викликає зауважень.

Але поруч із докладною розповіддю, хто кому і за що платить, не прозвучало, як на мене, головного: а чому пошук європейських полонянок – приватна ініціатива? А чи готова держава Україна фінансувати подібні пошуки, щоби визволення рабинь і взагалі розповідь про це не трималися тільки на приватній ініціативі двох чоловіків і телевізійному бізнесі? Як, зрештою, визволяють із сексуального рабства громадянок Росії, Білорусії, Польщі, Болгарії, Сербії? Кому і скільки треба заплатити, щоби витягнути не лише українок із сексуального полону, а й українців – із піратського? Йдеться, звісно, про заручників із «Фаїни». Хто відповідає за безпеку громадян України за її межами?

Прозвучали з вуст Ігоря Гната дуже правильні слова, які, до речі, щодня може говорити собі кожен другий нормальний громадянин України: в тих, хто скоює проти українців злочини, хто принижує їхню гідність, хто тримає їх у трудовому та сексуальному рабстві, є переконання – за українців ніхто ніде не заступиться. Вони, тобто ми з вами, не потрібні своїй державі ані всередині, ані – тим більше – поза межами країни. Звідси, між іншим, ростуть ноги у свіжого анекдоту про бажання Путіна купити в Тимошенко Україну без людей. «Почекайте в такому разі рік, Володимире Володимировичу», – відповідає російському прем’єру український.

А ось наступна тема, яку автори «Єврорабинь» чомусь не розвинули, хоча й підійшли до неї впритул. Ідеться про оспівану в народних піснях та феміністичних текстах незламність і стійкість українських дівчат. Зокрема, десять років тому, коли, до речі, брати Гнати врятували першу полонянку, окремою книгою вийшов роман такої собі Мар’яни Юхно «Наяда». За сюжетом, молода вчителька виїхала на заробітки до Італії, де її, звісно, забрали в рабство. Та – увага! – протримавши в холодному підвалі кілька місяців, її так і не змусили прийняти жодного (!) клієнта! А в 2005 році вийшла документальна книга-розслідування канадського журналіста українського походження Віктора Маларека «Продаються Наташі», де він, докладно описуючи європейський сексуальний трафік, наголошує на тому ж: усіх, крім українок, ламають швидко. Наші ж дівчата незламні, тому їх легше вбити, ніж змусити проти бажання займатися платним сексом.

У фільмі ж українські дівчата нічим особливим від інших рабинь не відрізняються. Хоча, як бачимо, подібні настрої (ми – непокірні!) в українському суспільстві є. Проте, як прозвучало в фільмі, українок ламають та примушують так само, як і решту бранок. Значить, проблема єврорабства – не лише українська. Утім, якщо пан Маларек робить свої висновки, він, мабуть, все ж таки знає щось про незламність українок більше за пересічного громадянина. Отже, повірмо йому на слово: українки таки здебільшого воліють бути скаліченими, ніж слухняними.

Та це навряд чи пов’язано з особливостями українського менталітету та, як написали б учені люди, феміністичним дискурсом. Усе простіше: громадянки інших країн не дозволяють себе калічити, бо мають більше шансів з часом отримати захист і врятуватися. Головне – протриматися. Тоді як українки, опинившись у полоні, розуміють: покладатися треба лише на себе. Ніхто не врятує. Отже, чинять шалений опір не через якусь там уроджену цноту чи порядність, а від безвиході. Ніхто ж на допомогу не прийде…

Таким чином, «Єврорабині. Просто бізнес» – стрічка, зроблена насамперед для рейтингу. Який, безперечно, дасть завжди актуальна тема сексуальної експлуатації людини людиною. Подавати її як соціально орієнтовану навряд чи варто. Чому в Україні ряди добровільних повій поповнюються, чому проституція в нас лише формально нелегальна, зрештою, чому за кордоном наші дівчата незахищені – автори стрічки вирішили не говорити. В принципі, мабуть, і правильно: для чого беззмістовна риторика…

m-721 04.02.2009 18:28

Рекламна кампанія «Американське сало», спрямована проти США і Віктора Ющенка, переміститься з Москви до України

03.02.2009

На минулих вихідних у московському метрополітені з’явилися рекламні банери із зображенням бляшанок і написом «Американське сало». У розробці кампанії брали участь політтехнологи партії «Справедлива Росія», за чиїм задумом банери мають викликати в громадян України й Росії неприйняття до всього американського та пов’язати американську експансію з Віктором Ющенком. Автори реклами кажуть, що найближчим часом розпочнуть кампанію в Україні й витратять на неї 9 млн. доларів, пише газета ...........Ъ».

На плакатах розміром 2х4 м, виконаних у стилістиці робіт Енді Ворхола «Суп Кемпбелл», намальовані шість бляшанок із зображенням американського прапора, написом «Американське сало» і перерахуванням сортів продукта – «класичне», «у шоколаді», «під борщ». Окрім посилання на сайт vokr.ru, банери не містять жодної іншої інформації.

Як з’ясував ...........», сайт vokr.ru присвячений руху «Воїни креативу», який об’єднує політтехнологів і піарників і метою якого є «захист національних інтересів Росії в країнах ближнього й дальнього зарубіжжя за допомогою креативу». На сайті пояснюється, для чого потрібне «Американське сало»: «Вызвать недовольство у населения Украины проникновением дешевых некачественных американских продуктов питания, а еще шире – вообще недовольство Америкой, связать американскую экспансию в традиционные для Украины отрасли с кандидатурой Виктора Ющенко». Для просування ідеї «Воїни креативу» пропонують створити фірму, яка б закуповувала консерви у США і продавала їх по дешевим цінам в Україні.

Координатор руху «Воїни креативу», один з політтехнологів партії «Справедлива Росія», Михайло Ковальов підтвердив ...........у», що «Американське сало» присвячене президентським виборам в Україні. Він заявив, що найближчим часом кампанія з бюджетом у 9 млн. доларів стартує в Україні, а презентацію в московському метро пояснив тим, що «російську громадську думку теж треба підготувати». Замовників кампанії він відмовився називати.

Добавлено через 22 часа 20 минут
Павла Загребельного поховають 5 лютого на Байковому кладовищі

04.02.2009

Українського письменника Павла Загребельного поховають у четвер, 5 лютого на Байковому кладовищі в Києві, повідомляє «Кореспондент». Прощання відбудеться 5 лютого з 12 до 14 години в Клубі Кабінету Міністрів України (вул. Інститутська, 7).

Нагадаємо, що Павло Загребельний помер на 85-му році життя в ніч з 2 на 3 лютого.

Усі витрати на похорон Павла Загребельного візьме на себе уряд. Про це 4 лютого, відкриваючи засідання Кабміну, заявила прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Учасники засідання уряду вшанували пам’ять українського класика. Прем’єр також запропонувала всім міністрам узяти участь у церемонії прощання. Як повідомляє прес-служба Кабміну, Юлія Тимошенко направила ........у-співчуття дружині письменника Еллі Загребельній. Раніше свої співчуття висловив Президент Віктор Ющенко.

m-721 05.02.2009 20:29

http://www.............ua/doc/images..._6661_midl.jpg

«Євробачення»: Захід атакує

Мария Иванова , для «Телекритики», 05.02.2009

Цьогоріч Франція делегує Патрісію Каас, а британська виконавиця виступить із піснею самого Ендрю Ллойда Веббера.
Середина травня обіцяє бути гарячою для любителів європейської музики, оскільки саме в цей час усі погляди будуть спрямовані на Москву, центр цьогорічного конкурсу «Євробачення». Проте вже тепер триває підготовка до конкурсу – процес обрання кандидатів від кожної з країн – учасниць конкурсу в розпалі.

Цього року 43 країни представлять своїх співаків на конкурс, із них наразі визначили своїх представників на конкурс вже 18 країн. Останніми роками конкурс часто називали політичним. Як ви знаєте, переможця обирають шляхом телеголосування – глядачі кожної країни віддають свої голоси за найкращу, на їхню думку, пісню, а пропорційно до цих голосів країна роздає бали (від 1 до 12) представникам інших країн.

У результатах такого голосування спостерігачі вбачають певні тенденції, які й призводять до звинувачень у політичності конкурсу. На пісенному конкурсі, по ідеї, має перемагати найкраща пісня, проте знавці запевняють, що на «Євробаченні» цього не відбувається. Часто країни-сусіди голосують одна за одну, віддаючи найвищі бали сусіду (за себе голосувати, як ми знаємо, не дозволяється) або історичному союзнику. Так, Балкани голосують за своїх сусідів, країни Балтії – одна за одну, Білорусь просто феноменально щороку без винятку віддає найвищий бал (12) Росії.

При цьому досить якісні пісні західних регіонів Європи посідають останні місця. Так, один із найкращих виконавців 2007 року – шведський гурт «Арк» – посів 17-те місце замість прогнозованого експертами призового, 2008 року Британія й Німеччина вже вкотре опинилися в кінці списку.

Цього року представники Західної Європи вирішили взятися до справи дуже серйозно, хоча у них вдома «Євробачення» й не таке популярне, як в інших країнах Європи.

Так, уже кілька місяців шириться чутка, що сам маестро лорд Ендрю Ллойд Веббер (автор всесвітньо відомої рок-опери «Ісус Христос Суперзірка», мюзиклу «Кішки» та найкасовішого мюзиклу всіх часів – зібрав у прокаті 3 мільярди доларів США та наразі був переглянутий понад 80 мільйонами глядачів – «Привида Опери») погодився написати пісню для «Євробачення», аби гідно представити цього року на конкурсі Велику Британію. І, о диво, маестро таки написав пісню під назвою «Настав мій час», її заспіває на конкурсі британська співачка Джейд.

Такі цікаві псівпадіння: тут тобі й прем’єр-міністр Великої Британії Гордон Браун переймається питанням британського патріотизму (який саме перебуває на спаді, якщо не в занепаді). Він виступав із ініціативами щодо посилення згуртованості британців, які сьогодні все частіше відносять себе в першу чергу до окремих етнічних груп англійців, ірландців, вельсців, шотландців, радше ніж до всієї спільноти британських громадян.

У 2005 році газетою «Таймс» був оголошений конкурс на найкраще гасло для Британії. Конкурс набув певного резонансу й пордив сподівання, що може бути вигадане щось не гірше за французьке «Свобода, братерство та рівність». Але перемогло іронічне гасло з ноткою чисто англійського гумору: «Жодних гасел, ми ж британці».

Гордон Браун піднімав питання про необхідність введення Дня Британії на зразок американського Дня незалежності.
І сьогодні бажання британської сторони підняти власний престиж на європейському конкурсі, бажання викликати інтерес до події у співгромадян може розцінюватися як частина державної програми з побудови британської національної єдності. Таку спробу британців не може недооцінювати, адже на конкурсі можна показати, що країна може бути батьківщиною справжнього мистецтва, здатна виростити у своєму лоні дорогоцінні перлини таланту.

Цього року британцям у їхніх намірах пощастило – чи не більшою сенсацією, ніж залучення лорда Ендрю Ллойда Веббера, стало рішення Франції відправити на конкурс саму Патрісію Каас – дуже відому на теренах східноєвропейського регіону співачку і, звісно, дуже популярну у самій Франції. Таким чином з’явився шанс, що основними конкурентами за перше місце стануть саме Франція та Британія. А це є саме тим стимулом, який здатен порушити спокій навіть флегматичних англійців, які саме в історично католицькій Франції вбачають образ іншого, від якого вони відмежовують себе як націю. Так кожен встановлює, ким він є, шукаючи відмінності між собою й оточенням.

Тож цього року в травневій Москві британці та французи побачать, ким є вони і чим вони відмінні від своїх сусідів, із якими їх пов’язують цілі бібліотеки спільної історії.

Отож, навряд чи мистецький конкурс, де голосування відбувається по країнах, може позбутися рис політичності, проте, мабуть, важливі не умови конкурсу, а вміння їх використовувати на свою користь.

Можливо, й українській політичній еліті, яка переймається ідеєю побудови української нації, варто придивитися до дій своїх колег із Заходу.

m-721 10.02.2009 10:42

12 лютого на «Інтері» - документальний фільм про смерть Володимира Івасюка

10.02.2009

12 лютого о 22.30 на телеканалі «Інтер» відбудеться прем’єра документальної стрічки «Володимир Івасюк. Ідеальне вбивство». Автор фільму – Ілларіон Павлюк, режисер – Софія Чемерис («07 продакшн», група «Інтер»).

Як повідомляє прес-служба «Інтера», документалісти студії «07 продакшн» провели журналістське розслідування, базоване на свідченнях родичів Івасюка та очевидців. За допомогою експертів – криміналістів, суїцидологів та інших – вони реконструювали смерть Івасюка та спробували знайти відповіді на численні загадки навколо смерті композитора. Робота над фільмом тривала з жовтня 2008 року, а його вихід приурочений до 30-річчя загибелі Івасюка.

m-721 11.02.2009 23:40

http://www.............ua/doc/images...4/2tt_midl.jpg

Василь Вовкун: «Ми не відмовимося від дублювання радянських фільмів»

Алла Присяжнюк, «СейЧас», 11.02.2009

Про кінематографічні проблеми та стосунки з Тимошенко, Турчиновим і Черновецьким міністр культури і туризму Василь Вовкун розповів у інтерв’ю інтернет-газеті «СейЧас».

– Василю Володимировичу, на всю культуру у 2008 році виділено 1 млрд. 88 млн. грн. На що вистачить цих грошей – лише на зарплату чи українці можуть розраховувати на нові вистави в театрах, нові книжки в бібліотеках?

– 80% від цієї суми підуть на зарплати, на розвиток – майже нуль. У 2008 році у нас був рекордний бюджет – 1 млрд. 176 млн., розвиток становив 12,7% і вперше випереджав споживання. У 2009 році нас дійсно чекає багато проблем. Якщо у цьому році на кіно було виділено 51 млн. грн., то в 2009 – 6,5 млн. грн., на підтримку української книги у 2008 році – 28 млн. грн., у 2009 – близько 2 млн. грн.

Навіть на проведення основної, культурно-мистецької, роботи видатки скоротилися у два рази: з 46 до 23 млн. грн. Ще одне порівняння: бюджетні видатки на туризм зменшилися у 10 разів: з 26 до 2 млн. грн.

– Ви ж не будете стояти осторонь, коли культура животіє. Що плануєте зробити?

– Моїм першим кроком було звернення до усіх голів держадміністрацій і обласних рад, мерів міст Києва і Севастополя, щоб не вирішувати кризові проблеми за рахунок культури. Якщо ми втратимо культуру у такий кризовий момент, то повертати її потрібно буде десятиріччя.

Як один із антикризових заходів я пропоную прийняти закони без соціальних програм, які би дали чіткий напрямок для галузі – кінематографії, бібліотек, музейної справи, туризму, «зеленого туризму», які на сьогоднішній день живуть ще за законодавством Української радянської республіки.

Другий напрямок реформи – культура сама повинна заробляти гроші. Наприклад, згідно із Законом «Про гастрольну діяльність» частина цих грошей залишається у бюджеті. Чому б їх не віддати культурі? Одна ліцензія на туризм, зовнішній і внутрішній, коштує 324 грн. У сусідніх країнах їх вартість сягає кількох тисяч доларів. Якби ми мали відсоток від ліцензування, то заробляли б собі на розвиток туризму. Відсоток на кіно можна знайти з акцизного збору на алкоголь, тютюн та гральний бізнес.

– Творчих працівників найбільше хвилює, чи не почнуться масові скорочення? Чи не доведеться їм іти на біржу праці або мести вулиці, особливо на периферії?

– Цього не планується, але багато залежить від органів місцевої влади. В нашому підпорядкуванні тільки національні заклади культури. У місцевих органів влади є театри, філармонії, мистецькі організації. Що стосується невиплати заробітної плати творчим працівникам у Києві, я вже двічі піднімав це питання на уряді, щоб хоч якось вплинути на ситуацію і змусити Черновецького і місцеву державну адміністрацію до кінця року виплатили всім працівникам галузі заробітну плату.

– На весь 2009 рік український кінематограф отримав смішну суму – 6 млн. 500 тис. грн. Як Ви гадаєте, чому урядовці так не люблять вітчизняне кіно?

– Мені б не хотілося, щоб на державній підтримці вітчизняного кінематографу поставили хрест. Ми зробили моніторинг фільмів, виробництво яких мало закінчитися у 2009 році. Якби у нас був бюджет 2008 року – 51 млн. грн., ми б закінчили їх, решта були б на стадії розробки. Окремими рішеннями уряду ми спробуємо добитися фінансування, щоб закінчити виробництво цих фільмів.

– Чи дивилися Ви фільм за сценарієм Вашого шефа Олександра Турчинова – «Ілюзія страху»? Які Ваші враження від цьогорічного номінанта від України на «Оскар»?

– На жаль, не дивився. У мене є десяток фільмів, які я запланував подивитися у різдвяно-новорічні свята, тому що за весь рік я не пішов з роботи раніше 12 години ночі. Немає жодного документа, який би я не вичитав, тому на фільми не вистачає часу. Рішення про висунення цього фільму на «Оскар» прийнято Службою кіно. Я лише підписав це рішення.

– Невже в Україні, де знімають стрічки Муратова, Балаян та інші метри, не знайшлося іншої картини, щоб показати її американським кіноакадемікам? Багато кіномитців вважають сценарій Турчинова – найбільш слабкою ланкою «Ілюзії страху»...

– Я спитав у виробників цього фільму, чи коректно це по відношенню до автора сценарію
– людини, яка займає досить високу посаду в державі? Вони відповіли, що коректно.

– А Ви як вважаєте?
– Коли я приступив до обов’язків міністра, я відразу ж зняв свою кандидатуру з переліку претендентів на Шевченківську премію, хоча вважаю свою роботу професійно довершеною. Але щоб зняти усі сумніви у використанні службового становища, я вчинив саме так.

– У грудні виповнився рік з моменту переходу на 100% дублювання українською мовою усіх фільмів. На Вашу думку, точку неповернення у цьому питанні ми вже пройшли?

– Думаю, точка неповернення завжди буде залежати від політичної ситуації в країні. Якщо до влади прийдуть сили, які до сьогоднішнього дня знімають міністрів Вакарчука (міністр освіти та науки. – «СейЧас») та Вовкуна через те, що вони, за їх тлумаченням, займаються насильницькою українізацією і розколюють країну, то все може бути навпаки.

До речі, на святкування 125-річчя Севастополя міністерство подарувало мешканцям міста ювілейний концерт за участю світових зірок класичної музики, а також колективів з усіх областей, і нічого, крім вдячності, я не відчув. Або коли бібліотеки в Криму отримали по 500-530 україномовних книг, кримчани теж були дуже вдячні.

Південною та Південно-Східною Україною були показані такі проекти, як «Стусове коло», «Вітер століть». Повні зали молоді свідчать про зовсім протилежне тому, що кажуть політики.

Протягом 5-7 останніх років ми бачимо, як мовне питання гендлюється під час виборчих кампаній. Міністерство, яке відповідає за українську мову, подає голос на захист національних цінностей, але це не означає, що в наш город можна кидати російську мову – як мову «собачу». Насправді, російську мову назвав «собачою» мер Харкова Добкін. Сталося це на урядовому засіданні оргкомітету з підготовки Євро-2012. І в цьому легко можна пересвідчитись, ознайомившись зі стенограмою засідання. Там, де політики розділяють, ми культурою, навпаки, латаємо.

– Але деякі люди, особливо літні, обурюються тим, що старі радянські фільми, які вони знають напам'ять, дублюють українською. Чи не планує міністерство відмовитися від їх дубляжу?

– Ми не відмовимося від цього, адже це – державна позиція: всі іноземні стрічки мають дублюватися українською мовою. Ми надто пізно приступили до дублювання фільмів українською мовою. Якщо людина хоче подивитися радянський фільм у тому вигляді, як 10 років тому, вона може купити диск і в домашніх умовах переглядати його тією мовою, яка їй подобається.

– Чи є у Вас статистика по кінотеатрах, чи зазнали вони збитків після запровадження обов’язкового дубляжу українською мовою усіх фільмів? Чи залишилися вони без глядача?

– В липні була перейдена межа у 4% прибутку від фільмів, які вже за новими правилами продубльовані українською. І це, підкреслюю, не за рахунок західних областей, де завжди показували фільми україномовні, а завдяки Центру, Сходу і Півдню України. Ще немає точної цифри, чим закінчуємо рік, але у грудні межа прибутку кінотеатрів сягала 23%.

Коли продюсери ставили економічні питання, я звинувачував їх у політичному підґрунті. Вже через місяць вони перейшли саме на політичні вимоги. Ми зробили свою справу чесно, і вона буде незворотною до того часу, поки на цій позиції стоятиме Конституційний суд і міністерство культури.

– Вочевидь, у Вас є багато планів на наступний рік, реалізація яких залежатиме від збереження Вами посади. Чи робила Тимошенко Вам натяки, що доведеться піти з уряду?

– Я себе почуваю в уряді комфортно, адже своєю справою я займався до міністерства, під час посади і буду тим займатися після посади. Про це свідчить весь мій творчий доробок. І це моя позиція не лише як міністра, але й громадянина.

Фото: «СейЧас»

Алла Присяжнюк, «СейЧас»

Добавлено через 3 часа 4 минуты
Прес-служба Президента дала журналістам рекомендації, як писати про «Фаїну»

11.02.2009

Прес-служба президента просить ЗМІ «коректно і професійно працювати з джерелами оперативної інформації про повернення звільнених моряків судна "Фаїна" до України». Відповідну заяву було поширено прес-службою глави держави, повідомляє «Українська правда».

«Прес-служба президента звертається до засобів масової інформації з проханням коректно і професійно працювати з джерелами оперативної інформації про повернення звільнених моряків судна "Фаїна" до України», - сказано в заяві.

«Просимо звернути увагу, що офіційними джерелами такої інформації є прес-служба Служби зовнішньої розвідки та прес-служба президента», - йдеться в заяві.

«Глава держави тримав ситуацію на особистому контролі від моменту захоплення судна; з 3 лютого президент поклав повну відповідальність за доставку екіпажу "Фаїни" на Службу зовнішньої розвідки та секретаріат», - зазначають у прес-службі. В заяві наголошується, що «усі інші джерела, навіть якщо вони офіційні, не мають повної інформації».


«Особливо звертаємо увагу ЗМІ, що недостовірна інформація може зашкодити успішному завершенню спецоперації з повернення моряків "Фаїни" до батьківщини. Просимо поставитися з розумінням до такого прохання», - підкреслила прес-служба.

m-721 12.02.2009 23:52

http://www.............ua/doc/images..._mrii_midl.jpg

Про диктатуру моральних ідіотів: остання крапля

Михайло Бриних , для «Телекритики», 12.02.2009

Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі визнала «порнографічною продукцією» новий роман лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, знаного українського письменника Олеся Ульяненка «Жінка його мрії».

Особисто для мене ця новина стала останньою краплею в усіх балачках та наріканнях, які щедрою зливою оросили наше державне підприємство з виробництва моралі протягом останніх місяців. Терпіти це відверте, брутальне і абсолютно порнографічне знущання чиновників неможливо. В іншому випадку давайте відразу привітаємо себе, дорогі брати і сестри, з новим 1937 роком.

Але спочатку – короткий зміст чергового епізоду з епічного серіалу про захисників безпечного сексу і здорового еротизму.

Видавці нової книжки Олеся Ульяненка, харківський «Клуб сімейного дозвілля», звернулися, на свою біду, до НЕК з проханням оцінити їхні нові видання, – зокрема й «Жінку його мрії». Твір, що позиціонується самим видавництвом як любовний роман.

Цікаві досліди проводила начальник відділу експертизи у галузях друкованої продукції, товарів та послуг Управління експертизи у сфері захисту суспільної моралі В.О.Ковальська. Це ім’я варто запам’ятати – для історії літератури.

Шановна експерт у прелюдії до своїх висновків схарактеризувала автора, як суперечливого постмодерніста, й ретельно законспектувала всі його гріхи перед захисниками моралі й, відповідно, народом України. Зокрема у висновку надибуємо таке:

«Персонажі твору використовують нецензурну лексику та брутальні вирази (наприклад, “бля”, “вхер”, “підарок”, “трахатись”)». Від такого «відкриття» у мене аж щелепа відвалилася. Просто я ніколи б не повірив, що в прозі Ульяненка, яка завжди була реалістична й тому достовірно відтворювала мовленнєві характеристики героїв, нецензурна лексика вичерпуються настільки цнотливим переліком слів. Можливо, я відкрию для експерта НЕК страшну таємницю, але найвищу державну відзнаку в царині літератури Олесь Ульяненко теж отримав за твір, де є погані слова.

Втім, некультурні й неморальні вирази, які властиві не тільки прозі Ульяненка, але й (хоч як важко в це повірити) деяким злоякісним елементам нашого високодуховного суспільства, – не це найстрашніше враження В.О.Ковальської від «Жінки його мрії». Дозвольте мені процитувати фінальний акорд експертного висновку. Висновку, після якого вже немає про що говорити.

Отже, будьмо уважні.

«Разом з тим у творі присутні епізоди, основна мета яких полягає в брутальному натуралістичному зображенні процесу статевого акту персонажа із анатомічними деталями статевих органів, орально-генітальні, орально-анальні пестощі, фістінг, мастурбаторні та еякуляторні дії (...). При цьому художня майстерність, мовна виразність автора може сприяти спонуканню негідних інстинктів у читача, що дає підстави визнати їх порнографічними».

Що це все означає, спитаєте ви, подолавши першу хвилю гигиканя? А означає це от що: твір належить до продукції порнографічного характеру, обіг якої в Україні заборонено. Далі – ви й так знаєте. Кримінальна відповідальність і таке інше.

Знаєте, що мене найбільше вкурвило у цьому тавруванні? Навіть не те, що у своєму вердикті управління експертизи покликається на інтернетівський манускрипт «Методичні засади мистецтвознавчої експертизи» та польську книжку з сексології, видану у Москві в 1984 році (!). І навіть не те, що це макабричне дослідження творчості одного із найкращих сучасних українських письменників чомусь апелює до Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Ні, зовсім інше.

Просто коли будь-який чиновник ні сіло, ні впало тицяє пальцем у мистецький твір і констатує «відсутність елементів художності у вмісті матеріалів», – от від цього по-справжньому стає страшно і бридко.

Ха! – скаже оптиміст із числа інтернетівських блогерів. Мовляв, Ульяненку безмежно пощастило, бо його книжка завдяки НЕК гарантовано здобуде немислимий розголос.

Якщо вірити шефу фірми «Мораль Inc.», пану Василю Костицькому, ця безневинна установа нічого не здатна заборонити. Впливу – нуль, одні тільки рекомендації. Про це він так прекрасно розповідав, зокрема, в останньому «Культурному фронті». Ба навіть Олег Покальчук погодився, що «слабкого легко бити».

Так ось, дорогі оптимісти, у випадку з книжкою Олеся Ульяненка «відсутність впливу» – це брехня. Рекомендація моралістів миттєво втілилася у реальність. В офіційному листі, що його «Клуб сімейного дозвілля» надіслав Ульяненку, повідомляється, що видавництво «вимушене зупинити продаж книги та проведення її презентації», яка мала би відбутися, нагадаю, завтра, 13 лютого, о 18.00, у київській книгарні «Є».

Власне, мені б дуже не хотілося, щоб цей черговий факт запровадження «моральної диктатури» залишився риторичною фігурою. Варто визнати остаточно: Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі перетворилась на шкідницьку організацію, і чекати подальших висновків щодо фактичної заборони в Україні творів сучасної літератури й мистецтва, щоб у цьому переконатись, уже не варто.

Державна інквізиція у царині культури мусить бути знищена.



P.S. Олесь Ульяненко та книгарня Є запевнили автора, що презентація відбудеться за будь-яких обставин.


Часовой пояс GMT +3, время: 12:18.

Перевод: zCarot

Page generated in 0.07499 seconds with 14 queries

SEO by vBSEO 3.6.0