Тут викладаємо фото, відео природи, архітектури і пам'яток України.
Правила розділу:
1)В посту може бути від 2 до 8 фото , чи 1-2 відео (якщо буде більше - видалятимуться на розсуд модераторів).
2)Кожне фото Форумчан (або всі фото разом, якщо зроблені в одній місцевості), чи відео - повинні бути підписані(мінімум: Фото зроблено в такій-то області, чи регіоні) - фото або відео без підпису - видалятимуться.
3) Відео з Youtube, фото (відео) природи, архітектури чи пам'яток України "взяте" з інших сайтів, в мережі Інтернет , також повинні бути підписані (мінімум: Фото чи відео місця такої-то області, чи регіону). 4) Дозволяється викладати особистіфото або відео Форумчан своїх любимих тварин (кицьок, собачок і т.д.), а також особистий фото (відео) матеріал, зроблений під час своїх подорожей по Україні.
5) Дозволені невеличкі коментарі фото і відео форумчан.
Коментарі можуть бути написані українською чи російською мовою.
6)ЗАБОРОНЕНІ фото, відео матеріали образливого чи порнографічного характеру або з нецензурною лексикою, також заборонені ФОТОЖАБИ.
7)ЗАБОРОНЕНІ критичні чи образливі (на думку модераторів, чи інших учасників Форуму) коментарі.
8) Повідомлення учасників Форуму тільки з коментарями, а без фото чи відео матеріалів (згідно Правил розділу) будуть видалятися(без різниці - чи хвалебні, чи критичні).
Основной ландшафтной составляющей Украинских Карпат является хребет Черногора, который стал одним из самых популярных экскурсионных объектов. Каждый год его посещает множество туристов и альпинистов, а также ученых из разных стран мира. Говерла является частью Черногорского хребта, а ее вершина занимает первое место по высоте в Украине и составляет 2060,8 м. Расположена Говерла в Раховском районе на границе Закарпатской и Ивано-Франковской областей. На массиве Черногора находятся еще четыре вершины, превышающие 2000 м, это Ребра (2002 м), Гутин Томнатик (2013 м), Петрос (2020 м) и Черная Гора (2028 м).
Музей-заповідник "Кам’яна Могила" - науково-дослідницький та культурно-освітній заклад, зібрання пам’яток матеріальної та духовної стародавньої культури, пов’язаної з історією України та Євразії.
Кам'яна́ Моги́ла — визначна пам'ятка древньої культури в Україні поблизу Мелітополя (с. Терпіння) у Запорізькій області над річкою Молочною, державний історико-археологічний музей-заповідник.
У світі замало цікавих пам’яток, які людством внесено до неймовірно великих досягнень древніх цивілізацій. У світову науку ввійшли лише так звані «сім чудес світу», тобто – стіни Вавилону, статуя Зевса в Олімпії, так звані «висячі сади» у Вавилоні, які нібито приписували Семіраміді, Колос на о. Родос, єгипетські піраміди під Мемфісом, мавзолей у Галiкарнасі, а також храм Артеміди у Ефесі.
Але до виникнення древніх цивiлізацій був тривалий шлях розвитку продуктивних сил, коли освоювалась матеріальна культура людства. Енергія та розум людини дозволили підняти технічний прогрес від кам’яної доби до залізного віку, коли було опановано тваринництво та землеробство, метал та колесо. Людина стала господарем у природі, хоч i відчувала себе залежною від неї, а тому почала поклонятися Великому Розуму. З’явились свої «природні боги», які нібито знаходились з людиною у спорідненні.
Особливе місце в духовній культурі первісних мисливців, тваринників та землеробів займав пагорб Кам’яна Могила, що розташований на півдні України. До теперішнього часу тут зберігаються у печерах та гротах безліч наскельних малюнків, відтворюючи первісні релігії: тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків тощо.
Упродовж років у цьому кам'яному "панцирі" утворювалися печери і гроти, які стародавні люди мали за святилища. Саме сюди приходили перед полюванням первісні мисливці, щоб вершити свої таїнства.
Тут одночасно можна спостерігати слід різноманітних за своєю культурою і походженням народів. На цьому місці у різний час жили стародавні мисливці, скотарі, землероби, пізніше по цій землі пройшли кіммерійці, скіфи, сармати, гунни, хозари, половці…
У печерах і гротах Кам’яної Могили зосереджено більше трьох тисяч наскельних малюнків від кам’яного віку до епохи бронзи і пізнішого часу. Серед багатьох з них чітко простежуються зображення людини, диких і свійських тварин. Як правило, їх видряпували шматками твердого каменю. Подекуди первісні митці покривали ці малюнки червоними і чорними мінеральними барвниками. Печера Кози, гроти Бика (Мамонта) і Дракона, двометрова кам'яна фігура людини-риби... І всюди – зображення Дерева життя, символу родючості і вічності.
Люди залишали тут свої "автографи" починаючи з епохи кам’яного віку (22 – 14 тисячоліття до нашої ери). Розмальовували стіни і в добу бронзи, і пізніше. Тут знайдено залишки стародавніх жертовників. За малюнками можна простежити первісні релігії – тотемізм, магію, анімізм ,фетишизм, культ предків. Роль храму, що об'єднував три світи (небесний, земний і підземний), ця степова пам'ятка поблизу Мелітополя у Запорізькій області виконувала упродовж багатьох тисячоліть для різних племен і народів, що пройшли теренами сучасної України.
У вивченні цієї пам'ятки, археологія дала змогу відповісти на низку питань про розвиток духовної культури, її фундамент та коріння багатьох народів Євразії.
Докладніше можна прочитати тут:
Скрытый текст (вы должны зарегистрироваться или войти под своим логином):
У вас нет прав чтобы видеть скрытый текст, содержащейся здесь.
Скалы Довбуша являются группой скальных останцев, высота которых составляет от 2 до 80 метров. Располагаются они в Долинском районе Ивано-Франковской области Украины, вблизи села Бубнище, около 11 км в юго-западном направлении от города Болехов. Названы скалы в честь предводителя опришков «народных мстителей» — Олекса Довбуша.
Скалы являются памятником природы общегосударственного значения, а так же входят в состав Поляницкого регионального ландшафтного парка.
Археологические исследования говорят о том, что в X—XVII веках до н. э. на Скалах Довбуша было языческое святилище-обсерватория. Но, после распространения христианства, во втором тысячелетии н. э., на этом месте возник небольшой скит, а позже на его месте появилась сторожевая крепость (укрепление, которым Ярослав Осмомысл, из «Слова о полку Игореве», подпёр Угорские горы). Крепость выдержала татаро-монгольское нашествие и существовала до XVI века. Ну а следующие легенды говорили о том, что в XVII—XVIIІ веках, возле древних сооружений, расположили свою базу опришники, в том числе и отряд Олексы Довбуша. А заселять этот горный район, люди начали уже после войны.
Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга за довжиною серед вапнякових печер світу. Утім, якщо буде знайдено сполучення з печерою Озерна, що, вважають вчені, цілком імовірно, то Тернопільщина матиме найбільшу в світі печеру.
Знаходиться в Борщівському районі Тернопільської області, південно-західна околиця с. Королівка (48° 44' пн. ш.; 25° 59' сх. д.).
Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана, займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замита глиною.
Печера "Оптимістична" утворилася унаслідок розчинення підземними водами гіпсу неогенового віку (14 млн років). Вона є складним за своєю будовою горизонтальним площинним лабіринтом гротів, ходів та галерей різної форми і розміру, закладеним у 20-метровому пласті темно-бурого (у верхній частині) і жовтувато-сірого (у нижній частині) гіпсу. Зустрічаються сталактити, освіти, геліктити.
Історія відкриття:
Придністровське Поділля, багате печерами, давно приваблювало дослідників. В 1965 році львівські спелеологи з новоствореного клубу «Циклоп» проводили топозйомку печери "Вітрова" біля села Королівка Борщівського району Тернопільської області, коли місцеві хлопчики показали на струмок, розташований неподалік, який іде під землю. У той раз розкопати нічого не вдалося, але повернувшись через рік, 8 травня 1966 року, Олексій Соляр і Мирон Петрович Савчин проникнули за глиняний сифон, який перегороджував їм шлях у минулому році і обстежили близько 400 метрів печери. Із самого початку передбачалося, що її довжина не менше 3 кілометрів; подальше її дослідження перетворило її в найдовшу печеру тодішнього Радянського Союзу. Печеру назвали Оптимістичною, оскільки скептично налаштовані колеги прозвали львів'ян «оптимістами». Відтоді почалося регулярне розвідування, першопроходження і картування печери експедиціями Львівського спелеоклубу «Циклоп». Загальне керівництво дослідженням здійснював президент клубу М. Савчин.
Печера горизонтальна, лабіринтового типу, закладена в 20-25 метровій товщі гіпсів на глибині 60-80 метрів. Складається з 10 відносно ізольованих районів, зв'язаних між собою одним або кількома ходами. Окремі райони закладені в різних геологічних блоках з різною історією їх розвитку і формування, відрізняються між собою за геоморфологічними ознаками, морфометричними характеристиками, напрямком переважаючої тріщинуватості, вторинним мінералоутворенням, були відкриті у різні роки. Дослідження деяких з них ще триває. Печера не заводнена. Є декілька невеликих озер з більш-менш сталим рівнем. Найбільше з них «Aqva vitae» з площею поверхні 82 м². Крім цього є декілька водопроявів, які підлягають регіональним коливанням рівню води. Під час його максимуму, який може тривати декілька років, частковому затопленню підлягає район Свіжа вода та Пд-З району Центрального. Сезонними повінями може бути затоплений вхідний район і перекритий вхід у печеру на термін від декількох днів до 1-2 тижнів.
З того часу було проведено більше 170 експедицій; в дослідженнях печери брали участь і спелеологи з інших країн: Болгарії, Польщі, Росії тощо.
По мірі дослідження печери виникала необхідність у нових підземних базових таборах. На 2008 рік їх 15. «Оазис», один із найбільш далеких підземних таборів, розташований на периметрі печери, є також і най зручнішим: прямо в таборі є резервуар з чистою водою, колонкою для її викачування, близько 700 літрів вже запасеної води, спальні місця на півсотні чоловік і нове кухонне начиння. На даний час довжина печери становить понад 240,5 кілометрів.
Одним из самых красивых уголков Закарпатья, а для некоторых и самым красивым, является Межгорщина. Это идеальное место для походов, со своими лесистыми горами, быстротекущими реками Теребля и Черная Река, подоблачными горными долинами, и целебными источниками минеральных вод.
Синевир считается самым большим озером Закарпатья. Появилось оно около 10 тысяч лет назад в горной местности, на высоте 989 метров над уровнем моря. Озеро Синевир входит в состав Национального природного парка «Синевир» и является одной из визитных карточек Украинских Карпат. Средняя площадь озера составляет 4-5 гектаров, а средняя глубина 8-10 м, самой же глубокой стала отметка в 22 м.
Iсторико-архітектурний пам'ятник XIII-XV ст. н.е. - oдна з найбільших збережених фортець України, знаходиться в м. Білгород-Дністровський Одеської області.
Фортеця стоїть на скелястому березі Дністровського лиману на місці Тіри - давньогрецького поліса V – IV ст. до н. е. Укріплення, що формувалося протягом XIV – XV ст, належить до баштово-стінового типу. Воно складається з чотирьох частин: цитаделі або генуезького замку північного (гарнізонного), південного і портового дворів. Найбільш давньою є цитадель, споруджена в другій половині XIII - першій половині XIV ст., імовірно, генуезцями. У плані це чотирикутник з чотирма наріжними круглими баштами. У південній оборонній стіні цитаделі влаштовано в'їзну браму, а на замковому подвір'ї розташовувалися пристінні житлові корпуси та каплиця. Могутні оборонні мури завтовшки 3-5 м і заввишки близько 15 м завершувалися зубцями-мерлонами. Відкритими бойовими галереями вони поєднувалися з п'ятиярусними наріжними баштами, увінчаними зубцями-мерлонами та конусоподібними дахами. В баштах збереглися щілиноподібні бійниці. Кожна башта мала підвальні приміщення, де зберігалися боєприпаси, а верхні яруси використовувалися за певним функціональним призначенням. Так, у південно-західній розміщувалася в'язниця, у північно-західній – скарбниця, а південно-східна була комендантською. Саме в ній 1789 р. комендант турецького гарнізону передав ключі від фортеці М. Кутузову.
На рубежі XIV-XV ст. придністровські землі увійшли до складу Молдавського князівства, і місто-фортецю стали називати Четатя-Алба (Біла фортеця). Протягом 1438-1454 рр. у південному напрямку від цитаделі було зведено могутню фортифікаційну систему, що складалася з двох поясів оборонних мурів, загальною довжиною близько 2 км, і 26 башт. Зовні укріплення оточував глибокий рів. Із заходу до оборонного муру вздовж лиману вузькою смугою примикав ще один укріплений двір - портовий. До фортеці вели дві в'їзні брами, влаштовані в оборонних мурах: зі сходу - головна Кілійська брама та з заходу - Овідіопольська брама. Сполучення з портовим двором з боку лиману здійснювалося через водяний барбакан з воротами.
Незважаючи на міцність укріплення, у 1484 р. після тривалої облоги його захопили турки й назвали Акерман (Біла фортеця). Понад 300 років перебувала фортеця під турецьким володарюванням. У 1789 р. Акерман перейшов під управління російських військ, а з 1832 р. фортеця втратила військово-оборонну функцію.. До нашого часу в основному збереглися оборонні мури та башти, що визначають історично сформовану планувально-просторову структуру фортеці. З початку XX ст. тут ведуться реставраційні роботи, що дало можливість активно використовувати історико-архітектурний комплекс із культурно-туристичною метою. Серед численних башт, що збереглися, особливу зацікавленість викликають башти Овідія та Пушкіна.
Башту Овідія, або Дівочу, розташовано на розі південної і східної оборонних стін, ліворуч від головних воріт. Триярусна восьмикутна у плані, башта завершується восьмигранним наметовим дахом. За легендою, на початку ери римського поета Овідія за наказом імператора Августа було заслано в східну провінцію. У 8 р. н. е. поет знайшов притулок у Тірі.
Напевно стверджувати, чи насправді жив у Тірі Овідій, не можна. Щодо О. Пушкіна, то його відвідини Акермансь-кої фортеці є достеменним фактом. Під час перебування в Одесі О. Пушкін у грудні 1821 р. побував в укріпленні, і саме там народився задум створення послання "К Овидию". Башту Пушкіна розміщено над лиманом, навпроти башти Овідія. Триярусна, чотиригранна, з балконом башта Пушкіна виходить у бік лиману. У різний час фортецю відвідали й інші відомі особистості: Леся Українка, Максим Горький, Адам Міцкевич, Іван Нечуй-Левицький.
Акерманська фортеця є унікальною пам'яткою оборонної архітектури XIIІ—XV ст., цінним об'єктом наукових досліджень і культурно-туристичного використання.
Это чудо природы находится на Волыни и не зря люди называют его «Украинский Байкал». Озеро находится на северо-западе Волынской области, около г. Шацк. Водные просторы завораживают своей красотой, чистейшей водой и рыбными богатствами. В солнечные дни в воде отражается лазурное небо, а в непогоду озеро поражает грозными темными волнами. Не зря люди сложили о Свитязе множество переводов и легенд. Ежегодно озеро манит к себе тысячи туристов, что б полюбоваться живописными далями зеркальной глади и ее берегов.
–>
Ваша реклама может быть здесь... пишите на телегу @VOPROS24
Часовой пояс GMT +3, время: 16:14.
Весь материал, представленный на сайте взят из доступных источников или прислан посетителями сайта. Любая информация представленная здесь, может использоваться только в ознакомительных целях. Входя на сайт вы автоматически соглашаетесь с данными условиями. Ни администрация сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие лица не могут нести отвественности за использование материалов. Сайт не предоставляет электронные версии произведений и ПО. Все права на публикуемые аудио, видео, графические и текстовые материалы принадлежат их владельцам. Если Вы являетесь автором материала или обладателем авторских прав на него и против его использования на сайте, пожалуйста свяжитесь с нами.
УКРАЇНА В ФОТО І ВІДЕО.
Линейный вид
