Соблюдайте правила форума!
Не читайте и не не пишите в теме, если вам она чем-то не нравится.
Не пишите в теме, если вам нечего сказать по сути.
Не пишите в теме, если вы не умеете спокойно и сдержанно отвечать, на сообщения оппонентов.
Не просите закрыть тему, если вам она не нравится.
Разрешено высказывать СВОЕ ОБОСНОВАННОЕ мнение в спокойном стиле!
Соблюдайте барьер в общении и политкорректность!

ЗАПРЕЩЕНЫ сообщения и(или) фото-видео материалы оскорбительного характера по отношению к участникам, третьим лицам, организациям, органам, структурам, объединениям и т.д.т.п.

Запрещено размещение рекламы, антирекламы, агитации, пропаганды, лжи и т.д.т.п.

Не всё, что кто-то где-то говорит, нужно и можно повторять на Форуме. Приоритет - обмен личными мнениями.

За искажение, коверкание, перекручивание и т.д.т.п. названий организаций, объединений, партий, политиков, торговых марок, фамилий, имен, терминов модераторам как мимимум рекомендуется удалять такие сообщения. Но в зависимости от ситуации возможны и более строгие меры к тем, кто не сделает никаких выводов.

Никаких ссылок здесь размещать не нужно!

досье Петра Порошенко и его путь из бизнеса в президенты

Офшори Порошенка і як Кличко будує вілли біля Київського моря:

3-6 листопада — кривавий апогей Битви за Дніпро. Ця операція в історії Другої світової війни була найкривавішою. Під час її проведення на догоду Йосифу Сталіну, що вимагав оволодіти столицею України до 26-ї річниці «великого жовтня», Жуков та Ватутін без докору сумління загубили сотні тисяч солдатських життів, а надто – так званої «чорної піхоти».

Одразу після початку «визволення» території України, за ініціативою Ватутіна — якого прозвали "генерал-облава" - чоловіків практично усіх вікових груп мобілізували у військо — всього на території України було призвано близько 900 тисяч людей. Більшість з них загинула в першому бою, неозброєними, у цивільному одязі.

Жителів міст і сіл Лівобережжя у Сталіна мали "змити ганьбу перебування на окупованій території". Українських парубків та чоловіків "...быстренько собирали, — этим занимались даже не военкоматы, а сами командиры передовых частей, и, даже не переодев в шинели, в чем были — в первую линию боя! Их так и называли — "пиджачники". Берега Днепра, как весенними цветами, пестрели трупами в разноцветной гражданской одежде", — згадує Григорій Клімов в автобіографічній "Пєснь побєдітєля".

Фактично, це був геноцид. Хоча кулі були німецькими, але справжніми вбивцями були керівники Червоної армії. Вони виконували свою криваву задачу, створюючи перемогу для радянської імперії.

Непідготованих і погано озброєних, їх кидали в бій фактично, як бійців штрафних батальйонів. Зазвичай навіть не брали на військовий облік, аби згодом можна було зменшити статистику втрат. І зменшили! У вересні-жовтні при форсуванні Дніпра із майже 300000 "піджачників", тільки за мінімальними підрахунками, загинуло 250–270 тисяч! Українців у цій битві використали як "гарматне м"ясо"... Величезні жертви при форсуванні Дніпра прийнято традиційно пояснювати тим, що Сталін хотів здобути Київ до 7 листопада — річниці жовтневого бандитського перевороту.

Перед початком форсування Дніпра в селі Требухів пройшло засідання Військової ради штабу фронту. Спогади про нього збереглися завдяки офіцерові з особливих доручень командувача Першим Українським фронтом Миколи Ватутіна Юрію Коваленко.

Коли на цьому засіданні вирішувалося питання, у що одягнути і чим озброїти 300 тисяч мобілізованих новобранців, як їх хоч трохи підготувати, навчити заряджати гвинтівку, майбутній «маршал Перемоги» Георгій Жуков заявив: Как во что? В чем пришли, в том и воевать будут! Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — и от заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!»

На 4 годину ранку 6 листопада 1943 року Київ повністю визволили від нацистських військ. Завдання командування – визволити столицю України до 26-ї річниці Жовтневої революції – було виконане. Якою ціною, нікого не хвилювало. А тим часом, Київська наступальна операція 1943 року коштувала життя, за різними даними, від 417 до 800 тисячам червоноармійців. Для порівняння – німці в боях за Київ втратили, за даними істориків Олександра Лисенка й Івана Муковського, 15 тисяч вбитими та 26 тисяч пораненими.