День в истории. Родился вице-чемпион Европы среди молодежных сборных
24 февраля
1985 год — в Киеве родился Александр Яценко — украинский футболист, игравший на позиции защитника. Воспитанник столичного футбола начинал играть у знаменитого Александра Шпакова — первого тренера Андрея Шевченко. С юных лет считался одним из самых перспективных в своем амплуа, несмотря даже на то, что динамовцы его года рождения ощущали большую конкуренцию со стороны академклассовцев — лучших юниоров, собранных со всего СНГ. читать дальше
С молодежного Евро — на взрослый мундиаль
За основную команду Динамо (Киев) Александр провел всего 10 матчей. Больше получал игровую практику в резервном составе. Зато регулярно вызывался в юношеские сборные страны. Участвовал в финальных турнирах чемпионата Европы U-19 2004 года и чемпионата мира U-20 2005 года. В 2006 году стал вице-чемпионом Европы среди молодежных сборных и даже попал на чемпионат мира в состав национальной команды, которая стала в итоге четвертьфиналистом.
На взрослом уровне засветился в скромном по меркам элитного дивизиона ФК Харьков. Был приглашен в Днепр, но там не заиграл. В дальнейшем играл за Черноморец (Одесса), Ильичевец (Мариуполь), белорусскую Белшину (Бобруйск), а в последний раз на профессиональном уровне выступал за перволиговый Гелиос (Харьков).
Играл на аматорском уровне за клубы Харьковщины — ЭТМ, Солли Плюс, Колос (Зачепиловка). В Зачепиловке и начал тренерскую карьеру — помощником Игоря Рахаева.
Рівно 69 років тому, 5 березня 1950 року, в результаті спецоперації радянських спецслужб, в селі Білогорща під Львовом було викрито конспіративну квартиру керівника українського визвольного руху – Романа Шухевича. Впродовж шести років радянські спецслужби намагалися полонити головного командира УПА. План спецоперації, який мав назву «План чекістсько-військової операції з захоплення або ліквідації «Вовка» (саме під таким шифром проходив Р. Шухевич в їхніх документах) передбачав проведення операції на світанку 5 березня 1950 р.читать дальше
За чекістськими документами для проведення операції передбачались такі дії: «а) Зібрати всі наявні у м. Львові оперативні резерви 62 СД МДБ, штабу Українського прикордонного округу і Управління міліції м. Львова.
б) Зняти по тривозі військові сили, що беруть участь в операції на стику адміністративних кордонів Глинянського, Перемишлянського і Бібрковського районів Львівської області, у кількості 600 осіб і зосередити на 5 годину 5 березня ц.р. у дворі УМГБ Львівської області. в) Операцію провести методом блокування села Білогороща, прилеглих до нього хуторів, західної околиці селища Левандівка і лісного масиву».
Для керівництва операцією створили оперативний штаб, до якого увійшли заступник міністра держбезпеки УРСР генерал-майор В.Дроздов, генерал-лейтенант П. Судоплатов, начальник ВВ МГБ Українського округу генерал-майор Фадеєв і начальник УМГБ Львівської області полковник Майструк. За планом, 8-а рота 10-го стрілецького полку 62-ї дивізії ВВ під командуванням досвідченого капітана Пікмана блокувала не один, а кілька будинків, в яких ймовірно міг бути Шухевич.
Раптом з будинку Наталі Хробак вискочив її син Данило. Група під орудою Пікмана затримала і нашвидкоруч піддала його допиту. Підліток вказав у центрі села на будинок своєї сестри Ганни Конюшек, домашня прибиральниця якої була схожа на Галину Дідик. Близько восьмої години група солдатів і відповідальних працівників Управління 2-Н та УМГБ на чолі з В.Фокіним та І.Шорубалкою підійшли до цього будинку. Хвилин за десять двері відчинила жінка, яка назвала себе Стефанією Кулик, але була впізнана як Галина Дідик – зв’язкова і довірена особа Романа Шухевича. Як сказано в одному із звітів, їй було «категорично запропоновано, щоб Шухевич Роман, який переховується разом з нею, здався і щоб вона посприяла цьому, тоді їм буде збережено життя».
Дідик відмовилась це зробити, тоді у будинку розпочався обшук, обшукали і саму Дідик, вилучивши пістолет. Одначе вона встигла прийняти стріхнін (а не ціанід, як інколи пишуть) і, вже втрачаючи свідомість, почула постріли. У Білогорщі Шухевич перебував у будинку родини Конюшек, який було спеціально обладнано, ще в жовтні 1948 року сховищем. Це був дерев’яний короб у міжповерхневому просторі на кілька осіб з двома простінками, що розсувалися. Вхід з кімнати прикривав килим. У такому сховищі можна було пересидіти обшук, не виявивши себе, але Шухевич цього не зробив і спробував вирватися з будинку. Ось як про це описано в одному із радянських звітів: «Під час обшуку з-за дерев'яної перегородки на майданчику сходів були здійснені постріли. У цей час по східцях піднімались начальник відділення Управління 2-Н МГБ УРСР майор Ревенко і заступник начальника УМГБ Львівської області полковник Фокін. У стрілянині, що виникла, тов. Ревенка на майданчику сходів було вбито.
Під час стрілянини з укриття вискочив бандит з пістолетом і гранатою в руці і кинувся вниз по східцях, де наскочив на полковника Фокіна, який сходив вниз. У цей час сержант Поліщук, який стояв у дворі, підбіг і автоматною чергою вбив бандита». Щоправда, в іншому документі називається інше прізвище сержанта – Петров.
Восени 1950 р. в українській діаспорній пресі з’явилися численні некрологи у зв’язку із загибеллю Головного Командира УПА. Одначе жодних подробиць його загибелі не подавалося.
Розстріляний у травні 1954 р. емісар Закордоного представництва УГВР В.Охримович, закинутий американським літаком до Західної України, перебуваючи у підпіллі, підготував рукопис брошури про Шухевича під назвою «Перший серед рівних».
Там він писав, що «напевно ніколи не стануть відомі точні дані про обставини, які призвели до нападу військ МДБ на його квартиру в Білогорощі 5 березня 1950 р. У всякому разі не спритність і не переваги більшовицької поліції відіграли тут свою роль, а безмежна довіра людям з боку генерала» (рукопис був вилучений після захоплення емісара агентурно-бойовою групою 6 жовтня 1952 р.).
Тіло Шухевича привезли до Львівського обласного управління МГБ, де його показали не лише синові, а й Катерині Зарицькій, заарештованому священику Миколі Паснаку, а також Зиновію Благому (псевдо "Шпак"). Всі вони впізнали у вбитому командарма УПА.
На конспіративній квартирі Шухевича виявили чимало цінних документів, зокрема, секретну інструкцію «Оса-1», вказівки для учасників оунівського підпілля, які легалізувалися, інструкцію про організацію інформаційної служби у містах «Ігумен», записки Шухевича, в яких згадано про окремі розходження між Закордонними частинами ОУН і керівництвом підпілля в Західній Україні, вилучили 17 тис. карбованців, а також парашути однієї з кур'єрських груп із Заходу.
Крім того, захоплені зв'язкові Шухевича зрештою були змушені дати свідчення, назвали 105 явочних квартир, з яких три десятки були у Львові. До серпня 1950 р. на підставі їх свідчень заарештували 93, завербували 14 і розробляли 39 «бандпособників» та утримувачів конспіративних квартир підпілля.
Загалом, навіть після смерті Р. Шухевич залишався "страшний" для радянської влади, саме тому місце його поховання було засекреченим. Уся родина головного командира УПА була репресована. У 1945 році НКВС заарештував дружину, матір, батька, сестру, сина Юрка і доньку Марію. Всіх згодом заслали за Урал, а сина і доньку передали до спеціального будинку на Донбасі «на перековку».
Вже чимало літ точаться, на початках невиразні, а в останні часи щораз то голосніші дискусії, чи повинні ми відзначати цей день як певну важливу дату у житті нашої нації.
На мою особисту думку – ТАК! Ця дата обов’язково і в особливий спосіб повинна згадуватись у нашому народі. Цього дня повсюди мають висіти національні прапори з чорними скорботними стрічками. Бо ця дата – то день смутку й жалоби, бо саме цього дня червоний окупант розіп’яв мою Церкву. Саме 8 березня 1946 року відбувся Львівський псевдособор, на якому офіційно, де-юре, була ліквідована Українська Греко-Католицька Церква, а де-факто нахабно пограбована Московитською Православною Церквою (РПЦ) і загнана в підпілля, де в умовах жорстких переслідувань боролась за Христову віру, власну самобутню національно-релігійну ідентичність і право сповідувати власні релігійні переконання в сопричасті з більшістю християнських народів світу. читать дальше
За це, здавалось би, природне право на своїй прадідній землі бути собою, – від 1946 (а точніше, від 1939) року на вівтар свободи було складено велетенські жертви. Усі єпископи УГКЦ, за винятком хіба Йосифа Сліпого, якому Божим Провидінням вдалося після 18 літ каторги вирватись з цупких лабет Москви, були або замордовані в ув’язненні, або ж, знесилені катуваннями та в’язницями, невдовзі помирали після виходу на волю. Сотні тисяч священиків, монахів і монахинь, мирян з родинами, стариками та малолітніми дітьми, за неприйнятні для Москви віру та обряд, були або вбиті на рідних землях, або вирвані з корінням і пожбурені в дрімучі сибірські нетрі на повільну, але неминучу смерть. І усі ці сльози та страждання мого народу, ріки безневинно пролитої крові і гори трупів новітніх мучеників «освячені» (тобто узаконені) днем, що в календарі завис на позначці «8 БЕРЕЗНЯ».
Не маю наміру вдаватись у пошуки, чому саме на цей день енкаведисти призначили ліквідацію УГКЦ (хоча своя символіка тут таки є), – нехай цим займаються професійні історики. Але ця дата стала довершеним фактом і тихо зігнорувати її не вдасться. І чим далі, тим цього дня дедалі голосніше кров мучеників волає з-під землі до Господа: «Аж, доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» [Об. 6:10] Волає вона й до глухих і німих нащадків, які за два-три десятиліття начисто втратили пам’ять – і без супротиву, добровільно, на безіменних духовних могилах батьків і дідів, піддались поганським шабашам та гульбищам. Не відаю, кому і що цього дня говорять пам’ять і сумління, але 8 березня мені на згадку приходять священики й монахи, розіп’яті на дверях камер або ж живцем зварені і згодовані іншим в’язням у тюрмах НКВД. Цього дня наче в макабричному фільмі перед очима миготять тисячі й тисячі до краю виснажених тіл, навічно вмерзлих у чорний сибірський ґрунт, тих, хто відійшов із цього світу без таїнств Сповіді та Євхаристії, без християнського погребу й молитов, без надії на фізичний порятунок, а проте зі сподіванням, що їхні нащадки завжди пам’ятатимуть про цю велику, незрозумілу для людського змислу, але нестиренну у Божому вимірі жертву. І саме завдяки цій жертві страдників за волю Церкви та волю нації ми маємо Українську Державу, відроджену із забуття Церкву; маємо фізичне життя на своїй, Богом даній землі. І саме тому 8 березня є днем, що має спонукати до призадуми та молитов за невинно помордованих і розпорошених по неозорих ГУЛАГах мільйонах українців.
Як би це, на перший погляд, не парадоксально виглядало, однак таке скорботне наповнення цього дня є також символом екуменічного єднання українців. Адже там, за колючим дротом, у тюрмах і концтаборах, практично повністю стирались відмінності між українцями греко-католиками та українцями православними; там, в умовах жорстоких переслідувань за Христа, Воскреслий єднав конфесійно поділених братів, різні нації, а то й різні віри. Тому цього дня, 8 березня, доречно також згадати розіп’яту Українську Автокефальну Православну Церкву і ті велетенські жертви, які склали її вірні за Христа.
Питання, як сприймати день 8 березня, є проблемою внутрішнього морального вибору кожного зокрема. Чи цього дня брати участь в урочистостях, свого часу накинених українській нації більшовицькими окупантами, які нищили народ, його давній уклад, віру, традиції, підмінюючи їх штучними, нашвидкуруч вигаданими святами, а чи віддати належну молитовну пошану тим, кого ці ж більшовицькі кати винищували лише за те, що були українцями та християнами, – нехай вирішує кожен, як йому підказують його переконання та сумління.(КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ)
Последний раз редактировалось Volodya; 08.03.2019 в 15:33.
10.03.1944 у селі Сагринь польськими підрозділами Армії Крайової і Батальйонів Хлопських була проведена спланована акція зі знищення місцевого українського населення.
В результаті акції село було оточено бойовиками АК і БХ, спалено понад 300 селянських будинків, вбито 600—1000 мирних українських жителів . Серед убитих переважну більшість (70%) становили жінки і діти.
Усього в ході акції в Сагринь та прилеглих селах, бойовиками АК і БХ було вбито близько 1300 українців із числа мирного населення, в основному жінок, дітей і людей похилого віку.читать дальше
Всупереч твердженням ветеранів АК, що дана акція була проведена для попередження дій проти поляків з боку УПА, останні не мали підрозділів у даному районі.
Пам’ятаємо, сумуємо!
10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі помер Тарас Шевченко. Останню ніч провів сидячи на ліжку. То запалював, то гасив свічку... Але до людей, що були внизу, не озивався. Мабуть думав про вічність та Бога... FB_IMG_1552215308012.jpg
О п'ятій годині попросив та випив склянку чаю і несподівано побажав зійти вниз. Друзі допомогли Тарасові зійти долі у майстерню... Там охнув, упав, і о пів на шосту поета не стало...
Шевченка спочатку поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі, але в травні 1861 року перепоховали в Україні на Чернечій горі. За 10 днів до смерті поет написав свій останній пророчий вірш: читать дальше
«Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися і підтоптались,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас! Ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать...
Весела хата, щоб ти знала!..
Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано —
Походимо, посидимо —
На сей світ поглянем...
Поглянемо, моя доле...
Бач, який широкий,
Та високий, та веселий,
Ясний та глибокий...
Походимо ж, моя зоре...
Зійдемо на гору,
Спочинемо, а тим часом
Твої сестри-зорі
Безвічнії попід небом
Попливуть, засяють.
Підождемо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними устами
Помолимось Богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу —
Над Летою бездонною
Та каламутною.
Благослови мене, друже,
Славою святою.
А поки те, та се, та оне...
Ходімо просто-навпростець
До Ескулапа на ралець —
Чи не одурить він Харона
І Парку-пряху?.. І тойді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б, лежа, епопею,
Парили б скрізь понад землею,
Та все б гекзаметри плели,
Та на горище б однесли
Мишам на снідання. А потім
Співали б прозу, та по нотах,
А не як-небудь... Друже мій,
О мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона —
Через Лету бездонную
Та каламутную
Перепливем, перенесем
І славу святую —
Молодую безвічную.
Або цур їй, друже,
І без неї обійдуся —
Та як буду здужать,
То над самим Флегетоном
Або над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю — предвічному гаю,
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насажу,
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посажу.
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах —
І веселенько заспіваєм...»
Последний раз редактировалось Volodya; 10.03.2019 в 15:11.
В цей день 1913 року народилась Володимира Бандера-Давидюк (1913-2001) — діячка українського національного визвольного руху, сестра Степана Бандери.
Володимира Бандера-Давидюк разом із чоловіком виховувала 6 дітей. 23.03.1946 заарештована разом із чоловіком, священиком Теодором Давидюком. Засуджена на 10 років концтаборів. У час, поки подружжя відбувало кару на Півночі, діти опинилися в сиротинцях. Повернулася в Україну 1956.
Він пишався тим, що він українець: У Голлівуді згадують зіркового українця Джека Пеленса
Герой вестернів Джек Пеленс був одним із найяскравіших голлівудських акторів минулого століття. Однак, мало хто знає, що Джек, насправді, Володимир, а Пеленс – скорочення від Палагнюк.
У 2019-му йому мало б виповнитись 100 років,до сторіччя народження легендарного українця в Лос-Анджелесі зібрались його рідні і друзі.
Він – єдиний актор українського походження, який отримав премію «Оскар». На завжди багатолюдній Aлеї слави його зірку можна знайти на кварталі 6660 Голлівудського бульвару.
13-14.3.1939 - проти ночі у Карпатську Україну вторглася 40-тисячна угорська армія,союзники Третього Рейху.
Угорській окупації передувала "гібридна" терористична війна,яку розпочала Угорщина і Польща проти Карпатської Русі восени 1938 року.
Поляки як союзники Угорщини розпочали терористичну операцію "Лом".
На територію Карпатської Русі було закинуто кілька десятків груп польських терористів,"зелених чоловічків" без розпізнавальних знаків приналежності до польської армії.
Вони здійснювали терористичні акти,вбивства чехословацьких прикордонників,провокації,при цьому набирали людей зі знанням української мови,які агітували за приєднання Карпатської Русі до Угорщини.
Польські диверсанти підривали мости,поштові станції,телеграфні стовпи.
Під час тієї авантюри загинуло 11 польських терористів,3 потрапили в полон до чехословаків.
Але на той момент Гітлер не дав дозволу Угорщині на окупації Закарпатської Русі.
Тому угорську терористичну операцію і польську терористичну операцію"Лом" закінчили.
Згоду на окупацію Карпатською Русі(на той момент вже Карпатської України) Угорщина отримала пізніше і в середині березня угорська армія вже відкрито вторглася в Карпатську Україну.
На бій проти регулярної угорської армії стала Карпатська Січ,мілітарна організація,створена ОУН і невелика кількість чеських солдат,що не хотіли визнавати капітуляцію Чехословаччини.
Сили були дуже нерівні.
Солдат Карпатської Січі угорські вояки розстрілювали без суду і слідства.
Полонених січовиків-галичан угорська сторона намагалась передати полякам.
Але за наказом Польського Генштабу полонених галичан розстрілювали прямо на новому угорсько-польському кордоні.
В розстрілах брали участь як угорські солдати так і польські прикордонники
–>
Ваша реклама может быть здесь... пишите на телегу @VOPROS24
Часовой пояс GMT +3, время: 14:22.
Весь материал, представленный на сайте взят из доступных источников или прислан посетителями сайта. Любая информация представленная здесь, может использоваться только в ознакомительных целях. Входя на сайт вы автоматически соглашаетесь с данными условиями. Ни администрация сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие лица не могут нести отвественности за использование материалов. Сайт не предоставляет электронные версии произведений и ПО. Все права на публикуемые аудио, видео, графические и текстовые материалы принадлежат их владельцам. Если Вы являетесь автором материала или обладателем авторских прав на него и против его использования на сайте, пожалуйста свяжитесь с нами.