- Сергій Дичек військовослужбовець 130-го окремого розвідувального батальйону загинув 5 січня внаслідок підриву вантажного автомобіля ГАЗ-66, в якому він перебував, на невідомому вибуховому пристрої у районі Золотого-4. Сергієві було 48 років, з яких понад п’ять він на війні. Воїн родом із Хмельниччини, вдома на нього чекали старенька мати, дружина та двоє синів.

- Сергій Рацун
боєць 93-ї ОМБр, загинув 5 січня від кулі ворожого снайпера поблизу селища Кримське. Він воював у районі Дебальцевого, брав участь в боях у Кримському, Новотроїцькому, біля Авдіївки. Сергієві було 43 роки, він родом із Хмельниччини. У бійця залишилися мати, брат та донька.

- Микола Довженко
військовослужбовець 28-ї ОМБр, отримав важке поранення 9 січня – у нього влучила куля ворожого снайпера. Через кілька годин воїн помер у лікарні. Микола в армії з 2017 року. Йому було 23 роки, він родом із Одещини.

- Олексій Кучкін
боєць 92-ї ОМБр, загинув 15 січня від кулі снайпера терористів неподалік Авдіївки. Олексію було 24 роки, він родом із Харківщини. У нього залишилися дружина та син.

- Ігор Хімічук
військовослужбовець 72-ї ОМБр, загинув на Луганщині 16 січня від кулі ворожого снайпера. Ігорю було 29 років, він родом із Житомирщини. На нього чекали мати, дві сестри, дружина та син.

- Валерій Закусило
боєць 72-ї ОМБр, загинув 18 січня під час ворожого обстрілу на Луганщині. Валерій родом із Житомирщини, йому було 32 роки. У нього залишилися дружина та двоє доньок.

- Олександр Слободанюк
військовослужбовець 72-ї ОМБр, загинув 19 січня від кулі ворожого снайпера на Луганщині. Нещодавно Олександру виповнилося 48 років, 22 роки свого життя він віддав армії. Воїн мешкав на Миколаївщині. У нього залишилися батьки, сестра та двоє дітей.

- Василь Муха
боєць 37-го ОМПБ 56-ї ОМПБр, загинув 20 січня від кулі ворожого снайпера на Донеччині. Із початком війни Василь добровільно вирушив на Схід, кілька разів підписував контракт, щоб залишатися на передовій. Василь родом із Харківщини, йому був 31 рік. Удома на нього чекав батько.

- Микола Сорочук
військовослужбовець 10-ї ОГШБр, загинув 22 січня на Донеччині від кулі ворожого снайпера. Микола родом із Волині, йому було 22 роки. За рік після закінчення школи він пішов добровольцем на передову.

- Антон Хоба
командир відділення 58-ї ОМБр, загинув 26 січня неподалік окупованої Горлівки внаслідок мінно-вибухової травми. На війні Антон з 2014-го, брав участь у боях за Дебальцеве та Донецький аеропорт. Військовий родом із Сумщини, йому було 28 років. У Антона залишилися батьки.

- Євген Щуренко
військовослужбовець 28-ї ОМБр, загинув 26 січня поблизу Красногорівки під час ворожого обстрілу українських позицій. Наступного дня, 27 січня, йому мало би виповнитися 42 роки. Євген родом із Одещини, вдома на нього чекала дружина.

Вічна Пам'ять загиблим Героям!
🇺🇦🕯🇺🇦

народився 10 квітня 1984 р., у м. Новояворівськ. 2001 року закінчив ЗОШ № 3 Новояворівська, 2006-го — кафедру електричних машин і апаратів, Інститут енергетики та систем керування Національного університету «Львівська політехніка». Працював на відокремленому підрозділі «Львівські магістральні електричні мережі».

Травнем 2014-го мобілізований, номер обслуги, гранатометне відділення протитанкового взводу, 2-й механізований батальйон, 24-та окрема механізована бригада.

Залишились батьки, дружина, син.

18 липня 2014 року похований у місті Новояворівськ.

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Народився 10 квітня 1993 року у селі Семирівка Яворівського району. У 2008 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Семирівка, у 2010 році – загальноосвітню школу села Чернилява Яворівського району, у 2012 році – Львівський кооперативний коледж економіки і права.

З листопада 2012 року по листопад 2013 року проходив строкову військову службу в роті глибинної розвідки 54-го окремого гвардійського розвідувального Прутсько-Померанського орденів Кутузова, Богдана Хмельницького і Олександра Невського батальйоні Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2076, місто Новоград-Волинський Житомирської області).

З січня 2014 року проходив військову службу за контрактом в 24-ій окремій механізованій Самаро-Ульянівській Бердичівській Залізній ордена Жовтневої Революції, тричі ордена Червоного Прапора, орденів Суворова і Богдана Хмельницького бригаді імені князя Данила Галицького Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0998, місто Яворів Львівської області).

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

20 лютого 2015 року під час сесії Яворівської районної ради, було прийнято рішення про присвоєння Симерівській загальноосвітній школі ім’я Юрія Прихода.

6 вересня 2015 року в селі Семирівка Яворівського району на фасаді будівлі загальноосвітньої школи (вулиця Іоанна Богослова, 110), де навчався Юрій Прихід, йому відкрито меморіальну дошку.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступня (15.07.2014; посмертно).

Після демобілізації у 2015-му юнак вирішив присвятити себе військовій кар’єрі. Тож пішов навчатися в Національну академію Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив 2019 року за спеціалізацією “Управління діями підрозділів механізованих військ”.

“Він був справжнім патріотом, професіоналом своєї справи, старанним курсантом, відповідальним та мужнім офіцером”, – згадує начальник НАСВ Павло Ткачук.

На війну Андрій повернувся офіцером. Лейтенант, командир механізованого взводу 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу.

“Він планував пов’язати своє життя з армією. Особовий склад, його підлеглі говорять, що Андрій був хорошим командиром, чув, розумів людей. Дуже тепло про нього відгукуються. Користувався авторитетом серед військовослужбовців”, – повідомляють у бригаді.

Андрій був товариським, любив ходити з друзями в гори, мав багато планів – як на військову кар’єру, так і на особисте життя. Але здійснити їх не судилося.

Близько 16:30 у Світлий понеділок після Великодня, 20 квітня, бойовики відкрили вогонь по позиціях Об’єднаних сил поблизу Мар’їнки на Донеччині з протитанкового гранатомета.

“Андрій переміщався, перевіряв свої позиції, коли неподалік від нього впав снаряд. Осколками йому посікло правий бік. Там множинні осколкові поранення. Їх дуже багато було, вони виявилися несумісні з життям. Андрій Шинкарук загинув на місці”, – повідомила пресофіцерка 28 обмр Аліна Демченко.

Поховали лейтенанта в Любомлі.

Залишилися мати і чотири сестри.

Приєднався до 93-ї бригади у 2019-му, коли підрозділ стояв на Авдіївському напрямку на Донеччині. Служив на посаді водія в механізованому батальйоні.

“Наш побратим пережив у своєму житті велику трагедію — втратив обох батьків та будинок у пожежі. Через це найбільше мріяв, після повернення з війни, відбудувати батьківський дім”, – розповіли в бригаді.

В Олексія лишилися 12-річна донька від першого шлюбу Ліда, кохана дівчина Ліля, з якою він планував одружитись, старенька бабуся, молодший брат Микола, старша сестра Тетяна.

“Він був спокійним і добрим. Мріяв скоріше повернутися до коханої”, – згадує один із побратимів, що служив з Олексієм на одній позиції.

“Холодноярці” оплакують смерть побратима разом зі всіма його близькими, це також непоправна втрата для нас. Найбільше зараз ми жадаємо помсти і обов’язково отримаємо бажане”, – заявили в 93 омбр.

Вічна пам’ять полеглим за Україну.