Соблюдайте правила форума!
Не читайте и не не пишите в теме, если вам она чем-то не нравится.
Не пишите в теме, если вам нечего сказать по сути.
Не пишите в теме, если вы не умеете спокойно и сдержанно отвечать, на сообщения оппонентов.
Не просите закрыть тему, если вам она не нравится.
Разрешено высказывать СВОЕ ОБОСНОВАННОЕ мнение в спокойном стиле!
Соблюдайте барьер в общении и политкорректность!

Уточнение от 29 июля 2013г:
ЗАПРЕЩЕНЫ сообщения и(или) фото-видео материалы оскорбительного характера по отношению к участникам, третьим лицам, организациям, органам, структурам, объединениям и т.д.т.п.

Не всё, что кто-то где-то говорит, нужно и можно повторять на Форуме. Оскорбления, даже в цитатах, запрещены.

Дополнение от 29 июля 2013г:
За искажение, коверкание, перекручивание и т.д.т.п. названий организаций, объединений, партий, политиков, торговых марок, фамилий, имен, терминов модераторам как мимимум рекомендуется удалять такие сообщения. Но в зависимости от ситуации возможны и более строгие меры к тем, кто не сделает никаких выводов.

Никаких ссылок здесь размещать не нужно!

В течение дня зафиксировано 10 обстрелов украинских опорных пунктов.

Как отметили в штабе, из пригорода временно оккупированного Донецка по позициям ВСУ у Марьинки и Авдеевки боевики вели огонь из гранатометов различных систем и стрелкового оружия. Кроме того, позиции сил АТО в районе Марьинки противник обстрелял из миномета калибра 82 мм.

На горловско-светлодарской дуге боевики били по опорным пунктам возле Луганского.

Сложной остается и на мариупольском направлении. Там незаконные вооруженные формирования из 120-мм минометов обстреляли украинских военных в Широкино. По позициям неподалеку Водяного боевики вели интенсивный огонь из минометов калибра 82 мм, вооружения БМП и гранатометов.

Утром на Луганщине боевики обстреляли украинские позиции вблизи Трехизбенки из автоматического станкового гранатомета и крупнокалиберных пулеметов.

Как сообщалось ранее, контактная группа по урегулированию ситуации на востоке Украины договорилась обеспечении полного соблюдения режима прекращения огня с 30 апреля. Об этом сообщил спецпредставитель ОБСЕ Мартин Сайдик.

После договоренности снайпер боевиков обстрелял в Марьинке школу, в которой находились дети и учителя.

А в результате ночного обстрела боевиками Марьинки ранения получил мирный житель.

«Только что во время доставки раненого бойца в ЦРБ Бахмут (Артемовск) в результате столкновения с гражданским легковым автомобилем произошло крупное ДТП. Весь экипаж реанимобиля ASAP7, состоящий из команды парамедиков «Медкорпус» доставлены в больницу. Раненому бойцу находящемуся на борту нанесены увечья», - написал он.

Также он выдвинул версии причины аварии: «Предположительно причина аварии: легковой автомобиль не уступил дорогу реанимобилю который двигался на высокой скорости с включенными звуковыми и световыми сигналами и выехал перед ним».

При этом он подчеркнул, что ASAP7 вышел из полного капитального ремонта произведенного в Харьковском «TRUCK MOTORS» 3 недели назад. «Техническая неисправность исключается», - резюмировал он.

Відгули основні битви громадянської війни. Демобілізовані селяни поверталися по своїх селах. При поверненні з'ясувалось, що реальність життя зовсім не відповідала тим ідеалам, за які вони проливали свою кров на братовбивчих фронтах.
Політика "військового комунізму" була неспроможна зацікавити селян у нарощуванні об'ємів виробництва хліба. По всій країні пройшла хвиля селянських бунтів.
Oсновне полум'я народної війни зайнялося у східних та центральних районах України. Соціальну базу повстанців складало сільське населення, на їх боці опинилися 70% козаків та 60% селян-середняків. Їх об'єднувало незадоволення політикою радянської влади, особливо такі моменти, як "продналог".

Ситуацію ускладнював голод. В повідомленні Донвійськкомата читаємо: "У Ребрікові (нині Луганська обл.) можливе повстання селян через голод".
Відомі випадки, коли на бік повстанців переходили регулярні частини Червоної Армії, зокрема загін під керівництвом Сичова, який базувався у долині р.Деркул у липні-серпні 1921 р. Це була частина 1-ї Кінної армії, яка повернула зброю проти радянської влади.
"Заради того, щоби знищити загін повстанців чисельністю не більше, як 150 людей, потрібні вчетверо більші сили... уникнути зіткнень з червоними частинами бандитам дуже легко, бо вони користуються підтримкою місцевого населення та добровільними агентами-розвідниками, вони завжди поінформовані про місце знаходження та пересування частин Червоної Армії" .
Повідомлялося, що від постійних переслідувань за повстанцями частини ЧА
"втрачають вигляд регулярних частин, наближаючись по зовнішньому вигляду до партизанських частин" .
У зв'язку з цим пропонувалося змінити тактику боротьби з повстанськими загонами.
Згідно з планом, частини ЧА повинні були розташовані на вигідних позиціях для вирішального бою, а повстанський загін під час руху повинен був постійно наражатися на атаки з тилу та флангів, тільки таким чином червоні частини змушували повстанські загони пересуватися у потрібному напрямку.
Вже у 1920-их рр. у боротьбі проти повстанців відпрацьовувалась тактика ведення бою, яка потім була використана у боротьбі з загонами УПА у 40-50 рр., але найбільш цікавим моментом є те, що цю тактику розробляв на Луганщині Д. Мєдвєдєв, який потім у 40-х роках переніс її у ліси Рівнинщини, де він командував диверсійним чекістським загоном, до складу якого входив розвідник-атентатник М.Кузнєцов.

На Луганщині влітку 1921 р діяли загони Петренка (відомий на псевдо Петро Блискавка), отамана Каменюки, петлюрівського отамана Волохи, повстанського отамана Блохи. Основним місцем їхньої дислокації були Мітякінські ліси. Неспокійно було і в Біловодському районі - там оперували загони Черепахи та Марусі. Особливо проявили себе повстанські загони під керівництвом Варави, Марусі та Каменюки.
Загін отамана Варави діяв з квітня 1921 р. на сході сучасної Луганської області, після чого з боями відійшов до Воронежчини. Хотілося б нагадати, що частина Воронежчини, як і Білгородщини, входили територіально до складу УНР. Більшість населення складали українці, які були у 1921-1923 рр. депортовані зі своїх історичних земель у глиб Росії.
У зимові місяці 1920-1921 рр. загони Марусі та Каменюки таборували у лісних масивах в районі Слов'янська Донецької області. Перезимувавши, вони повернулися на Луганщину. Влітку 1921 р. відбувся спільний рейд загонів Каменюки та Марусі у напрямку м. Луганськ. Разом з ними діяли загони Варави.
Найбільш великим та боєздатним був загін Каменюки, основною базою якого було село Петропавлівка. Його чисельність на весну 1921 р. становила 600 шабель та 200 багнетів. У черні 1921 р. до загону Каменюки приєднався отаман Черепаха. На озброєнні загону Каменюки була велика кількість кулеметів та кілька гармат. Тоді ж було ухвалено рішення щодо рейду теренами Луганщини до р. Міус.
Біля с. Д'якове та м. Ровеньки у бою з червоними, через зраду одного з командирів, загін Каменюки зазнав дуже тяжких втрат. Від попереднього особового складу залишилося не більше 150 шабель. Після цього Каменюка відійшов до місця свого постійного базування у с. Петропавлівку.
Проти кого, у першу чергу було направлено повстанський рух, свідчать радянські документи:
"Загін на шляху свого просування знищив багато радянського активу, спалив виконком, порубав міліціонерів. Окремі загони, переслідують тільки міліцію та партійних працівників, не зачіпаючи при цьому населення" . Зафіксовано такий випадок, коли "банда у три (!!!) шаблі порубала актив та розігнала виконком, спаливши справи" .

Радянська влада не залишалася у боргу. Вже у ті роки широко практикувалося виселення тих, хто підтримував повстанців. У доповідній Морозівської повітової військової ради від 16 вересня 1921 р., повідомлялося про необхідність брати заручників з місцевого населення районів, де є масова підтримка повстанців.
В одному з військових донесень того часу писалося: "Радянська влада існує лише біля лінії залізничної колії на відстані гарматного пострілу" .
Ще одна чекістська оперативна довідка: " У Старобільскому районі протягом місяця ріст бандитизму..., як місцевих так і організованих банд, значно збільшився. Через це радянської влади практично не існує..."
5 березня 1921 р. загін отамана Каменюки захопив місто Старобільск під час з'їзду комнезамів (комітету незаможників) - сільської голоти, яка, на думку комуністів, мала опанувати село замість розкуркулених та замордованих заможних селян.
Під час проведення операції практично всі делегати з'їзду були знищені разом з керівництвом радянського активу. Серед вбитих повстанцями були: секретар районного комітету партії П. Нєхороший та керівник апарату ВЧК Вішневський.
На придушення повстанського руху на Луганщину були перекинуті з Росії військові частини, до складу яких входили: окремий винищувальний батальйон (командир О.Ротермель), кавалерійська винищувальна група та 3-й Заволзький (!) полк. Як бачимо, комуністи не дуже довіряли частинам, які були укомплектовані українцями чи росіянами.
Каральні функції з придушення селянських повстань брали на себе "інтернаціоналісти": китайці, мадяри, латиші, євреї, поляки.
Операцію з ліквідації легендарного українського отамана Каменюки розробляв особисто Д. Мєдвєдєв. Згідно з планом, операція мала три етапи. Перший етап - розбудова опорних пунктів, розташування військових гарнізонів по селах. Другий етап - вербовка агентури та просунення чекістів до лав повстанців. Третій етап - ліквідація самого загону Каменюки.

Відомий випадок, коли повстанцям вдалося викрити одного з помічників Мєдвєдєва, комсомольця-чонівця, що свідчить про наявність добре організованої контррозвідки у повстанців.
8 червня 1921 р. загін Каменюки почав рейдувати теренами Луганщини. У селах Піски, Закопноє, Колядовка, Волкодавово, Новоолександрівка були знищені майже всі радянські працівники та активісти. В селі Нікіфорово Каменюці вдалося захопити три гармати.
Серед успішних повстанських боїв були й поразки. У липні 1921 р. Мєдвєдєву в районі с. Масловка вдалося розбити загін отамана Волохи. Сам отаман був вбитий, коли він разом зі своїм помічником пішли у останню шабельну атаку на ворога, що переважав у кількості.
Мєдвєдєв, згідно з планом операції, перед вирішальним боєм із загоном Каменюки, розповсюдив через свою агентуру чутки, що він поїхав на нараду до м. Бахмут. Це повідомлення приспало пильність отамана, що дозволило чекістам несподівано напасти на загін. У бою з чекістами загинуло 40 повстанців. Самому отаману разом із 28 вершниками вдалося у шабельній атаці прорвати оточення та відійти на Дон.
19 жовтня 1921 р. завдяки зраді одного з повстанців, чекістам біля Богданівського хутора вдалося оточити загін та нав'язати повстанцям важкий бій. Завдяки особистій хоробрості та вмілому керуванню боєм отаману знов пощастило вислизнути зі смертельних лещат та відійти у ліси Воронежчини.
Останній свій бій отаман Каменюка прийняв біля с. Осинове. Переважаюча кількість військ ЧА оточила загін. У кількагодинному бою загін повстанців майже повністю був знищений. Загинув і отаман Каменюка, який особисто повів повстанців у багнетну атаку. Тіло отамана, згідно з чекістською традицією, було перевезено до м. Старобільск, а потім до м. Бахмут, де було виставлено прилюдно, як факт підтвердження загибелі легендарного отамана.
Ось як характеризував отамана Каменюку Д. Мєдвєдєв: "Каменюка знався на військовій справі, був рішучим, сміливим, добре знав місцевість, мав своїх людей по всіх селах, відчував небезпеку, що дозволяло йому раз у раз виходити зі скрутних становищ".
Після смерті легендарного отамана повстанський рух було фактично придушено. Окремі повстанські загони діяли на теренах Луганщини до 1923 р., але фактично вони перестали існувати, як єдиний повстанський рух.