Цитата: Концепція системи Ідея угруповання належить WorldVu Satellites Ltd. (Нині компанія OneWeb LLC), яка використовує альтернативне найменування «L5» в різних нормативних документах. Компанія планує вивести 700 супутників на низьку навколоземну орбіту, з яких одна половина буде перебувати на висоті 800 км, а друга половина на висоті 950 км. Супутники зв'язку працюватимуть в Ka і Ku-діапазоні радіочастотного спектру. Всього в новій угруповання планується використовувати 18 площин з 40 апаратами в кожній, щоб забезпечити послідовне покриття . Для втілення цієї ідеї планується залучити до 3 млрд доларів приватного капіталу для введення системи в дію до 2019-2020 рр. Бізнес-план компанії OneWeb полягає в спробі забезпечити широкосмуговим доступом сотні мільйонів потенційних користувачів, які проживають в місцях, де відсутня така зв'язок . Після запуску всієї мережі система зможе забезпечувати швидкість передачі даних на рівні 10 терабіт в секунду для сільських районів по всьому світу , використовуючи технології Wi-Fi, LTE (4G), 3G і 2G для підключення мобільних телефонів, планшетів і ноутбуків через невеликі недорогі абонентські термінали до космічних апаратів супутникової мережі OneWeb. Можливі перешкоди від системи Дані супутники обертатимуться навколо Землі на висоті всього 1200 кілометрів, значно нижче своїх «старших побратимів» - геостаціонарних супутників, які транслюють телепрограми для мільйонів абонентів в різних куточках планети. При цьому супутники компанії OneWeb працюють в тих же діапазонах частот (Ku), які використовують геостаціонарні апарати. Таким чином, існує серйозна небезпека того, що всякий раз, коли один із супутників компанії OneWeb буде пролітати під геостаціонарним апаратом, буде виникати ненавмисна, але дуже реальна перешкода прийому сигналу з потужного супутника, що знаходиться вище. Оператори всіх супутників зобов'язані чітко координувати роботу низхідних променів зв'язку, щоб уникнути взаємних перешкод. Реалізація проекту 25 червня 2015 року, в Лондоні компанії Arianespace (Еврі, Франція) і OneWeb (острів Джерсі, Британська монархія) підписали контракт на запуск 672 космічних апаратів системи мобільного супутникового зв'язку OneWeb з використанням 21 ракети-носія «Союз» з 2017 по 2019 рік, з опціоном на п'ять ракет-носіїв після 2020 року. «Союз-СТ-Б» з космодрому Куру у Французькій Гвіані і також не менше 15 пусків «Союз-2.1б" заплановано з космодромів Байконур і Східний. Для виведення супутників на задану орбіту буде використовуватися розгінний блок типу «Фрегат». Контракт передбачає виведення апаратів (вага кожного - близько 150 кг) базової супутникового угруповання на цільову навколополярную орбіту висотою 1200 кілометрів, в складі комплексної головної частини ракети-носія, масою до 5,5 тонн на один запуск. Укладення контракту, якому передувало підписання меморандуму про взаєморозуміння між Роскосмосом, «Arianespace», ФГУП «ЦЕНКІ», АТ «НВО Лавочкіна», АТ "РКЦ« Прогрес »і ВАТ« Главкосмос », відбулося 15 червня 2015 року на авіаційно-космічному салоні в Ле -Бурже. Контракт між Роскосмосом і Arianespace на запуск ракет-носіїв «Союз-2» з корисними навантаженнями британської компанії OneWeb був підписаний не раніше ніж у жовтні 2015 року.

Федеральна комісія із зв'язку в США (FCC) офіційно дозволила приватній компанії SpaceX запустити понад 7,5 тис. комунікаційних супутників для розгортання системи глобального інтернету Starlink. Загальне угруповання супутників при цьому буде налічувати не менше 12 тис. космічних апаратів.

Зазначається, що супутники зі складу глобального інтернету Starlink будуть розміщені на різній висоті. Кілька тисяч невеликих космічних апаратів будуть перебувати на висоті 335-346 кілометрів, інші «піднімуть» до висоти 1110-1325 кілометрів. Система буде повністю складатися з кубсатів - малих космічних апаратів, вартість яких порівняно невисока щодо військових і великих телекомунікаційних засобів передачі даних з орбіти.
Введення системи в експлуатацію очікується між 2023 і 2025 роками, а виведення космічних апаратів на орбіту компанія SpaceX буде проводити за допомогою ракет Falcon 9.

SpaceX почала виводити на орбіту мережу з тисяч супутників, які до 2027 року мають забезпечити повне покриття інтернетом всієї поверхні Землі
Компанія здійснила четвертий в цьому(2018) році космічний запуск 22 лютого . Багаторазова ракета Falcon 9 стартувала з Військово-повітряної бази Ванденберг в Каліфорнії, і доставила на низьку навколоземну орбіту іспанський супутник радіолокаційного спостереження Paz масою 1350 кг, а також два перші тестові супутники Microsat 2a і 2b масою близько 400 кг.

Саме ці демо-супутники стали першим компонентом розгалуженого "сузір'я" проекту Starlink. З їх допомогою компанія протестує систему радіозв'язку в Ku-діапазоні в зв'язці з наземними станціями.

Точки зв'язку SpaceX будуть базуватися в Вашингтоні, Каліфорнії і Техасі. Також компанія обладнає прийомними терміналами фургони, які встановлять в різних містах по всій Америці.

Про систему Starlink поки відомо небагато. Загалом це мережа з 11 943 супутників, які зможуть забезпечити високошвидкісний інтернет-доступ по всьому світу. Такий собі "загальноземний Wi-Fi".

Все буде працювати за принципом комірчастої мережі, в якій супутники зможуть перенаправляти сигнал в райони з максимальним завантаженням. Він передаватеметься безпосередньо на станції і термінали в будинках користувачів, а для роботи системи знадобиться мінімум інфраструктури.



Це дозволить провести інтернет в регіони, де раніше доступ до мережі був відсутній взагалі. При цьому швидкість з'єднання навіть в найвіддаленіших точках буде доходити до 1 Гб / с.

Середньомісячна швидкість світового інтернету в кінці 2015 року, згідно з повідомленням "State of the Internet" Akamai , становила 5,6 Мегабіт на секунду. Це близько 1/180-ї швидкості від мети SpaceX, причому основна швидкість в цій статистиці пов'язана з обмеженою кількістю кабелів та волоконно-оптичних з'єднань.


Результату в 1 Гб / с компанія зможе досягти безпосередньо завдяки розташуванню супутників. Очікується, що майже 4500 апаратів розташуються на висоті 1100-1300 кілометрів, а ще 7500 — на висоті не більше 346 кілометрів. Це куди нижче, ніж зазвичай розташовуються традиційні геостаціонарні супутники.

Завдяки цьому затримка при передачі сигналу складе всього 25-35 мілісекунд. При цьому у більшості супутникових провайдерів цей показник становить 600 мілісекунд.

Цікаво також, що наразі на земній орбіті знаходиться близько 1740 активних супутників (за даними бази даних, складеної Союзом зацікавлених вчених), і приблизно 2600 мертвих супутників.

Тобто, навіть враховуючи ці мертві об'єкти, заплановані SpaceX 12 000 супутників становитимуть втричі більшу кількість.

Вартість проекту оцінюється у $10 млрд, проте в подальшому супутниковий бізнес повинен стати головним джерелом прибутку для SpaceX. Згідно з внутрішніми документами компанії, до 2025 року цей напрям принесе SpaceX $ 30 млрд доходу і операційний прибуток в $ 15-20 млрд.



Для порівняння - найбільша телекомунікаційна компанія Comcast, що надає послуги високошвидкісного інтернету, в 2015 році заробила тільки $ 12 млрд.

Як будь-який канал зв’язку, супутниковий інтернет має свої недоліки.

По-перше, він не працюватиме на смартфонах. Мобільні гаджети не зможуть безпосередньо підключатися до супутника. Щоб користуватися супутниковим інтернетом на телефоні, знадобляться трансивер (приймач), фазирована антена і термінал управління нею. Сьогодні таке обладнання коштує 300-800 доларів.

По-друге, супутниковим інтернетом зможе користуватися обмежена кількість людей. За попередніми оцінками, 12 тис. супутників від SpaceX зможуть одночасно обслуговувати не більше 14,3 млн. терміналів. Звичайно, до кожного терміналу можна підключити декілька десятків комп’ютерів, але ця цифра все одно далека від чисельності населення Землі.

По-третє, супутниковий інтернет має затримку сигналу. Зараз затримка сигналу становить близько 600-800 мілісекунд. При цьому, мобільні мережі 4G мають затримку близько 8 мілісекунд. У SpaceX обіцяють скоротити затримку до 25 мілісекунд, але навіть така затримка здатна створити незручності під час спілкування по Skype або перегляду відео.

60 апаратів Starlink мають виробничий дизайн, проте на них відключені деякі функції (зокрема, лазерний зв'язок). Основне завдання місії - відпрацювання одноразового виведення на орбіту такої великої партії супутників. Для того, щоб помістити 60 апаратів під головний обтічник Falcon 9, інженерам SpaceX довелося піти на ряд серйозних заходів. Зокрема, компанія відмовилася від використання диспенсера (пристрою для відділення) і зробила ставку на структурне розміщення супутників, які будуть використовуватися в якості власних пускових адаптерів і механізмів розгортання. Подібна методика вже використовувалася в минулому, але в набагато менших масштабах. Для того, щоб забезпечити мінімальне покриття мережі Starlink, компанії SpaceX необхідно здійснити як мінімум 6 запусків по 60 супутників, для помірного - 12 запусків по 60 супутників. У минулому році Федеральна комісія із зв'язку США (FCC) видала цій компанії дозвіл на запуск майже 12 тис. Апаратів. Перше угруповання з 4409 супутників буде розміщена на навколоземних орбітах заввишки 550 км, друге угруповання з 7518 супутників - на висоті 340 км. Згідно з умовами FCC, SpaceX повинна вивести не менше половини від зазначеного числа апаратів протягом шести років після отримання дозволу.