|
online: 29096930
🇺🇦💛💙Україна💛💙🇺🇦
|
ДУМКИ В ГОЛОС
Так сталося, що у нас вдома війна. Вона накрила нас раптово, не спитавши дозволу, не давши часу на осмислення. Одномоментно все, абсолютно все змінилося! Речі, що були важливими у мирний час, втратили цінність. А те, що сприймалося, як належне, наприклад, спокійний сон, прогулянка під зорями без комендантської години, чи звичайний обід, коли за столом немає таких сумних, порожніх місць, стало недоступним і безцінним. Спочатку було дуже страшно. Потім, в якийсь момент, думки згуртувалися у всенародному супротиві і на душі виникло відчуття воєнного піднесення. І загальний переляк перейшов у суспільний гнів. І у тому гніві плелися маскувальні сітки, готувалися консерви на фронт, рилися окопи, розбиралися завали… і той гнів мав одного-єдиного адресата - загарбника. Усі думки та дії мали один напрямок - проти агресії ворога! Але не проти своїх людей, хоч і російськомовних. Тисячі російськомовних українців тікали з обстріляного Маріуполя та Чернігова, Луганська та Донецька, Черкас і Харькова. Тікали до Вінниці та Львова, Тернополя та Хмельницького. І тікаючи, просили допомогу російською, російською розповідали про пережиті жахи і російською оплакували близьких та рідних людей. І ніхто не цькував їх за те слово. Ніхто не зачинив двері в обличчя, не виганяв з міста, чи села. Навпаки, всі намагалися допомогти, хто чим міг. Бо це правильно. Бо людське горе говорить однією мовою - мовою людяності та розуміння. І багато хто з тих людей, що втікли з-під обстрілів, почали добровільно вчити українську. І їхні спроби особисто мене розчулюють, бо так приємно бачити людину, яка старається розмовляти, хоча б ламаною, але українською. Це дає велику надію на всенародне осмислення цінності нашої української культури. І я радію, що осмислення приналежності до українського поступово приходить до багатьох з тих людей, що раніше не вважали за важливе, чи необхідне спілкуватися українською мовою. Але, водночас, у нашому суспільстві спостерігається зміна вектора народного гніву, і все більше людей висловлюються озлоблено щодо тих, хто продовжує говорити російською. Люди добрі, силою і ненавистю важко змінити вже дорослих людей. Не всі перейдуть на українську, і треба бути до цього готовими. Головне, що ви спілкуєтесь рідною, і що маєте вашу позицію. Але весь світ не змінити. І чи потрібно? Знаєте, мене дуже вразив весь цей хейт. Особливо проти людей, які роблять для України щось хороше. Наприклад наші російськомовні воїни, скільки їх зараз воює на Півдні та Сході? Скільки їх загинуло, так і не заговоривши солов‘їною? Що і їх треба ненавидіти? А скільки є журналістів, що розказують правду про цю ганебну війну саме російською, щоб дійшло до всіх, щоб усім було зрозумілим. А ще мене дуже гнітить хейт щодо деяких авторів, що пишуть російською. Мені пощастило, я завжди писала обома мовами. Але є такі автори, які не можуть перейти з однієї мови на іншу, бо це творчість. А творчість - це свобода самовираження. І якщо на державному рівні всі мають говорити державною мовою, тут я згідна, то примусити себе писати мовою, якою ніколи не писалося, думаю, дуже важко. І чи потрібно себе силувати? Інша річ, коли людина володіє обома мовами, але говорить російською, бо так звикла. Війна змінила наше життя, тож, можливо, прийшов час відкоригувати і деякі звички. Особисто я дуже багато писала російською, але перехід на українську поезію не був ні примусом, ні необхідністю. Та й переходом це важко назвати. Це сталося само по собі, природньо, бо йшло зсередини. Бо українцем українця робить, насамперед, українська душа.
Те, що є необхідним у цей важкий час - це людяність і терпіння одне до одного. Ворог у нас один - і він не з України. Не потрібно поширювати ненависть, чи гнів всередині нашої країни. Тут і так гарячє і складно. Головне, подавати приклад своєю власною поведінкою і передавати важливі культурні цінності власним дітям. Бо саме дітям нести у світ наш жовто-блакитний прапор.
А тим, кому ліньки розмовляти українською, відкрию вам один секрет. Мова - це теж свого роду наркотик. Але той, що приносить лише користь. Ви лише спробуйте, і побачите і відчуєте, як гарно, мелодійно, змістовно та влучно можна спілкуватися солов‘їною. А ще великий плюс, коли ви говорите багатьма мовами! Можна читати шедеври літератури на мові орігіналу.
Особисто я, якщо буде натхнення написати щось російською, напишу. Бо це моя авторська свобода. А писати про добро, любов, мир, виступати римами проти війни, несправедливості та людського горя можна і потрібно усіма мовами світу!
Здоровенькі були! Всім добра, миру, спокою, любові, взаєморозуміння і віри!
P.S. Чули таке українське слово ЖАХТІТИ? Так от, я бажаю вам, щоб ваша душа жахтіла лише від любові і радості!
З повагою до всіх, з розумінням до кожного,
ваша поетеса, Ольга Шейх
|
