Напруга зростає ближче до середини серпня і під вересень атмосфера у селі стає схожа на нервове заціпенніня
у салуні Дикого Заходу, коли всі схопились за свої кольти і чекають першого пострілу. І постріл лунає.
Усереднена "цьотка Галька" виходить з відром і рискалем на город, шифруючись, ніби просто щоб накопати пів-відра
собі до борщу, але примружені підозріло-оцінюючі погляди сусідів через паркан миттєво січуть ситуацію і все вибухає.
"Галька вже копає, а ми ше нє!!!!!" В старих і малих починає нестерпно пекти в сраці і ціла армада висипає на городи,
з відрами, рискалями і мішками. Джек Лондон описував у своїх творах, як на Алясці картоплею лікували цингу,
але на селі бараболя стає справжньою панацеєю. Вона лікує артрити, варикоз, гарячку, тиски і гіпертонічні кризи і нівелює геронтологію як явище. Старі і немічні встають з ліжок і шкандибають з відром на город, шоб підзбирувати,
бо не пасує лежати і вмирати, коли всі на городі.
В першу годину копання чітко розподіляються всі ролі - хто, шо і як. Терміново набираються на мобільний всі сини та дочки
в місті, котрі покидають свої ноутбуки і офісні роботи та линуть в село, реалізовуючи свої ще в дитинстві намертво
привиті комплекси вини перед батьками. Ніби за покликом професійного гіпнотизера, котрий дає умовний знак.
Тільки коли все викопане, посортоване, зсипане і накрите - буремна душа вспокоюється ніби після катарсису і
вертається до буденних справ. І вже коли пограбані бадилля горять на городах, пускаючи красивезні вертикальні стовпи
диму у небо, як ритуальні вогнища племен сіу та команчів - стає невимовно легко. Селянин стоїть, спершись на граблі,
і дивиться на той дим. Бо в тому димі повністю згорів він минулорічний і тепер обновився як немовлятко. А в його очах,
як на інформаційних табло Термінатора пролітають цифри тільки йому зрозумілої статистики - ціна на бараболю цього року,
кількість викопаних мішків, кількість зламаних держаків і днів, виграних в сусідів в змаганні!!!