Поки що новий проект Першого національного «Батьки й діти», який стартував 11 березня і тепер виходитиме щосереди о 20.00, не має аналогів у вітчизняному телепросторі.
По-перше, як соціальне ток-шоу, присвячене стосункам у родині. По-друге, вже досить давно на жодному з телеканалів не було програми, яку б вів керманич каналу власною персоною. Ба більше: готовий визнати, що своїм службовим становищем президент Національної телекомпанії України Василь Ілащук не зловживає: програма «Батьки й діти», яку веде телевізійний бос, не виглядає дорожчою за інші нинішні проекти каналу.
Як київський мер із мітлою в руках демонстративно мете столицю, так президент НТКУ власним прикладом доводить, які цінності насамперед повинен обстоювати, пропагувати й захищати телевізійний канал, який реально покриває всю територію України й приходить у кожну сільську хату. «Цей проект має порушити серйозні психологічні теми. Вони будуть цікавими, конфліктними та гострими. Звісно, проблеми, що існують між поколіннями протягом тисячоліть, ми вирішити не можемо, а ось знайти ключ до порозуміння - це ми спробуємо», - обіцяє Василь Ілащук на офіційному сайті Першого національного, коментуючи завдання свого шоу.
Отже, за форматом, маємо студію, глядачів, експертів, ведучого та гостей - ті самі українські родини, котрі не просто мають типову українську родинну проблему, а й намагаються її вирішити чи хоча б намацати для цього стежки. Обов'язкова людина в подібних програмах - психолог, у нашому випадку це Володимир Мамко. Він коментує те, що відбувається в родинах. Несподівана дійова особа - фотохудожник Олександр Ктиторчук. Об'єктив його камери - «безпристрасний суддя, лакмусовий папірець». Зафіксувавши вираз обличчя того чи іншого персонажа, він потім на великому екрані яскраво відтворює його внутрішній стан. Тобто, як би не намагався 16-річний хлопець-підліток у програмі від 11 березня доводити, що він - юний мужчина, фотографія покаже, а Ктиторчук скаже: «Нема мужика!». І нехай велика родина Сидоренків у програмі від 18 березня хором запевняє, що в них голова сім'ї - тато, знімок подружжя доведе фотохудожнику й нам протилежне: батько - тюхтій, мама - тверда рука й основна рушійна сила.
Проте в такому разі не зовсім зрозуміла роль самого ведучого. З одного боку - модератор процесу. Той, хто може вчасно загострити дискусію, додати їй життя чи, навпаки, охолодити занадто вже розпечені пристрасті. Але ми, глядачі, на відміну від Василя Ілащука, не знайомі з цими родинами. Якщо форматом програми передбачено показати проблему й намацати спроби її вирішення, то, як на мене, заявити: «Ось у цій сім'ї син не вилазить із інтернету, а в цій родині батьки регулярно лупцюють усіх чотирьох дітей» не досить.
Знайомству з проблемною, як нам кажуть, родиною не передує сюжет про цю проблему. Чому для ілюстрації залежності підлітка від інтернету обрано саме родину Литвинових, а для ілюстрації проблеми тілесних покарань у родині - сім'ю Сидоренків? За яким принципом героїв шукають і добирають?
Звернув на це увагу тому, що під час першої ж програми сам Василь Ілащук, експерти та глядачі розібралися: насправді проблеми інтернет-залежності в цій родині немає. Бо мама з сином воюють за комп'ютер, а отже - мама теж до залізяки прив'язана. Водночас підліток інтенсивно займається спортом, що аж ніяк не вкладається в теорію загальної деградації, яку переживають чада, що днюють і ночують у чатах. Проблема в іншому, і її зафіксували фотохудожник із психологом: мама й син просто не спілкуються. Або, як варіант, спілкуються мало, на рівні: «Винеси сміття!». Хлопчина просто самотній, звідси - сайти й чати.
Родина Сидоренків теж виявилася не аж такою проблемною. Точніше, її проблема так само лежить не в тій царині, яка є темою програми: бити чи не бити. Насправді тут готові поступово відмовитися від ляпасів і потиличників. Причому застосовує подібні репресивні акти саме мама - адже тато лише формальний лідер. Не маючи чоловічого авторитету, родина змушена рахуватися з тим, що мамі доводиться зриватися на потиличники від безсилості: це тільки феміністки вважають, що жінка витриваліша за чоловіка.
До честі Василя Ілащука як ведучого, він усіляко прагне загострити дискусію і звести її до буквального наслідування заданій темі. Так, маленького хлопчика з родини Сидоренків він запросто питає: «Іллє, а тебе б'ють?», очевидно, чекаючи, що маленький Ілля скаже: «Аякже!», після чого почне в подробицях перераховувати всі види тілесних покарань, які до нього застосовують у родині. А тема інтернет-залежності в родині Литвинових узагалі зусиллями пана Ілащука звелася... до сексу й порнографії. Спочатку ведучий запитав: «Про секс із сином говорили?». Потім поцікавився: «Де відбулося знайомство з цим?», - а далі заговорили про порнуху в інтернеті, яка виявилася шкідливою лише на думку... бабусі підлітка. Решта глядачів у студії не надто перейнялася проблемою, яка хвилює бабусю й експертів НЕК. Згоден, шоу, під час якого вживають слово «секс», дивитися цікавіше. Тільки до чого тут проблема інтернет-залежності?
Нарешті - про мовну розкутість ведучого. Боже збав, не маю бажання ловити когось на слові або чіплятися до слів та речень, сказаних від себе, а не по писаному. Проте навіть у фраз-горобців повинен бути смисл. Добре, нехай Ілащук по-батьківськи запитає підлітка: «Тобі комп'ютер що, медом намазаний?». Але як пояснити фразеологізм: «Важко зберігати марсіанський спокій?». Марсіани, за паном Ілащуком, - спокійні зелені чоловічки? Чи на планеті Марс такий спокій, який нам і не снився? Нарешті, резюме ведучого: «Бити не потрібно - наказувати потрібно». Я не мовник, я журналіст за освітою, та, здається, «наказувати» - це «віддавати наказ». Займатися тим, що робить Василь Ілащук як президент НТКУ. І накази ці повинні виконуватися. Власне, наказом можна наказати когось покарати. Ми всі розуміємо - саме про необхідність покарання говорив ведучий. Проте ми дивимося не бездуховний комерційний канал, для якого такі обмовки - мов із гусака вода. Ми дивимося Перший національний.
Загалом висновок для двох програм циклу «Батьки й діти» напрошується один, і дещо несподіваний: середньостатистичній українській родині давненько вже бракує чоловічого начала, чоловічого характеру, чоловічого виховання, чоловічого слова, чоловічого авторитету, коротше - чоловічої складової. Часто наявність тата лише формалізована. Думаю, рано чи пізно про роль батька (чи її відсутність) у житті сучасних українських дітей говоритимуть активніше.
30 березня російська державна радіомовна компанія «Голос России» розширить свою присутність у країнах Латинської Америки (іспансько- та португальськомовне мовлення), а також розпочне мовлення українською та грузинською мовами, повідомляє ...........Ъ-Украина».
Раніше мовлення російської версії «Голоса России» на території України на середніх хвилях здійснювалось неофіційно - частину української території охоплювала зона поширення сигналу передавачів із території Придністров'я та Росії.
Голова комітету Державної Думи Росії з питань СНД Олексій Островський, якого цитує газета, вважає, що за допомогою експансії державного радіо за межі Росії «мешканці близького зарубіжжя почнуть отримувати об'єктивну інформацію про Росію та її позицію, яка часто спотворюється в їхній пресі». На думку політика, російська влада повинна створювати сприятливі умови для вихід на ринки пострадянських держав і інших медіа Росії. У квітні 2008 року «Голос России» розпочав мовлення узбецькою, вірменською, киргизькою та румунською (на території Молдови).
У Національній раді з питань телебачення і радіомовлення вважають, що російська державна компанія має право мовити в Україні у межах українського законодавства. «Якщо "Голос России" зареєструється як український резидент, а мовлення цієї компанії відповідатиме чинним нормам українського законодавства, ми не застосовуватимемо проти неї жодних санкцій», - сказав відповідальний секретар Нацради Владислав Лясовський. Жодної інформації про те, який радіочастотний ресурс збирається використовувати в Україні «Голос Росии», дотепер не оприлюднено.
Російська державна радіокомпанія мовить у 160 країнах світу 38 мовами (з урахуванням грузинської і української - 40). Одночасно з виходом на нові ринки відбудеться частковий перехід радіостанції на мовлення в інтернеті, покликаний зменшити витрати. «Абсолютно всі мови, якими мовить радіостанція, будуть присутні в інтернеті на сайті нашої радіокомпанії, - заявив керівник радіостанції Андрій Бистрицький. - Крім того, 12-ма мовами мовлення вестиметься лише в інтернеті. Повернення до традиційного формату мовлення цими мовами не виключене».
Діляться засновник дитячого каналу Володимир Кметик, письменниця Ірена Карпа та педагог Марина Лозинська.
«Батьки й діти» з Василем Ілащуком - соціальний проект, що стартував на Першому національному 11 березня. Однією з родзинок нової програми є рольові ігри, під час яких батьки й діти намагатимуться стати на місце одне одного. «...........» вже публікувала відгук Андрія Кокотюхи на перші випуски програми. Читайте перші враження особливо прискіпливих глядачів прем'єри проекту.
Володимир Кметик, засновник каналів «Малятко-TV» та «Family-TV»:
- Насамперед хочу зазначити: я дуже схвально ставлюся до того, що Національна телекомпанія здійснює творчий пошук нових форматів, які були би соціально орієнтованими і стали би партнерами для глядача. Це дуже добре, що останнім часом на Першому національному є хороші проекти, які роблять наше телебачення українським, а не телебаченням в Україні. І саме це хотілося б бачити й у програмі «Батьки й діти» з Василем Ілащуком. Я не знаю, з яких ресурсів вони виходять, але, знаючи кухню Національної телекомпанії, я розумію, що коштів практично немає і все робиться на ентузіазмі.
Сама назва програми вже передбачає певну асоціацію з «Отцами и детьми», і це передбачає певну конфліктність. В даному випадку на суд глядачів було представлено конфлікт, коли дитина із забезпеченої сім'ї не хоче вчити уроки. Самої драматургії я під час ефіру не побачив. Василь Ілащук органічно виглядав у студії, проте «свита не зіграла короля». Тобто команда, яка готувала ефір, не змогла вибудувати цю драматургію. На мій погляд, було невдало запрошено учасників. Це така собі «штепсель-тарапунківщина»: запросили сім'ю поліглотів, які знають кілька мов (і дитина теж володіє мовами), тільки от української сім'я не знає. Ба більше: ефір на всю Україну, а експерти теж не володіють українською. В такому випадку програма «Что? Где? Когда?» виглядає природніше, хоч вона й російськомовна, нехай навіть на Першому національному.
Коли суспільство перенасичене темами на кшталт «Хто більший злодій - президент, прем'єр-міністр чи всі інші?», то знайти якусь іншу інтригуючу тему дуже складну. І в таких умовах програма «Батьки й діти» створює дисонанс, це спокійна програма, яка намагається перевести телебачення в людський вимір. Сподіваюся, що наступні випуски цієї програми розвинуть це спрямування, і вона виглядатиме так, як задумав Василь Ілащук.
Ірена Карпа, співачка, письменниця:
- Чесно кажучи, я думала, що це буде щось геть радянське і жахливе, а шоу виявилося досить пристойним. Але я думаю, що сім'ї, в яких справді серйозні проблеми, на телешоу не підуть. Дай, Боже, аби це шоу не скотилося до рівня запрошених акторів. Загалом, ідея дуже непогана. По суті, проблеми одні й ті самі - що тепер, що тисячу років тому. В першому випуску «Батьків і дітей» торкалися проблеми неповаги дітей до батьків. Це така проблема, для якої й телешоу годиться. А для особливо важких батьків із якихось маленьких містечок, як я, для котрих дуже важлива думка сусідів чи вчителя в школі, це шоу - чудова нагода замислитися, що дитина - особистість, а не який-небудь черв'як, котрого треба змушувати вчити математику. Зовсім не сподобалося, що в програмі заявили, що буде проведено психологічний експеримент із обміну ролями батьків і дітей. І коли головний герой, хлопчик, почав годувати батьків йогуртом, мені здалось це чимось зовсім порнографічним.
Щодо самих гостей, то було видно, що сім'я забезпечена, нічого не соромиться, а з огляду на те, що в тата рекламне агентство, - нескладно передбачити, що йому тільки на руку зайвий раз попіаритися. Дівчина-психолог була наче нічого, інколи навіть говорила по суті. Був там ще якийсь незрозумілий персонаж, який у своєму житті дві книжки прочитав, і його висловлювання були на відповідному рівні. Чесно кажучи, взагалі не зрозуміла, хто це був. Утім, на мою думку, найцікавішим було би почути те, що кажуть самі діти, запрошені в студію як глядачі.
Ще було дуже видно, що у ведучого замалий стілець і йому дуже незручно. Я йому дуже співчуваю, бо знаю, як воно - сидіти на такому. Думаю, треба менше загальних планів. А сам ведучий дуже порадував: добре, що був саме він, а не якийсь talking hеad, не якась чергова «дівулька-актрисулька», якій весь текст редактори написали. Ведучим нового проекту стала поважна людина, яка добре володіє українською мовою. Єдине, що йому потрібно, - триматися на високому культурному рівні, не скочуватися до того, що робить рейтинги, тобто не загравати з публікою.
Марина Аркадіївна Лозинська, вчитель спеціалізованої школи №112 ім. Тараса Шевченка м. Києва, 25 років педагогічної практики:
- Передовсім сподобалося те, що для першої програми було обрано дуже актуальну тему. Хлопчик, що став головним героєм, був дещо неприродним. Дуже не сподобався акцент, який поставила одна із глядачок, наголосивши, що причиною проблеми, на її думку, є вчителі. Нібито вчителі дозволяють собі некоректні вислови й таке інше. Мені здається, що проблема із загальнофілософської з'їхала на примітивний рівень. Ведучий мав би якось повернути розмову в інше русло, проте не зробив цього. На жаль, часто буває, що коли в сім'ї ведуться розмови про те, хто винен у поведінці дитини, батьки не визнають своїх помилок і не хочуть визнавати помилок власної дитини. Для них набагато легше перенести всю вину на вчителя. Обурює, що в програмі це культивувалося, було не збалансовано, оскільки вчителі, присутні на програмі, тільки хвалили дитину, та й час їхніх виступів був значно коротший і неяскравий.
Цю проблематику потрібно було висвітлити глибше, треба йти від конкретної проблеми родини до загального, до проблеми часу. Змінилися діти й батьки, змінилося інформаційне оточення, тож має змінюватися й концепція освіти. Діти нині дуже перевантажені інформацією, їм важко запам'ятовувати, їхній мозок сам відкидає велику кількість інформації. Це нова генерація, яка потребує зовсім іншого ставлення. Декларативними методами від них нічого не доб'єшся, це діти, яких потрібно підводити до тієї чи іншої інформації. Їх дуже складно зацікавити, тому для них дуже важливо мати діалог і з батьками, і з учителями, і з однолітками. Існує дуже правильна думка, що не дітей треба тягти до освіти, а освіту адаптувати до сучасних дітей. А в нас цього немає. Кожну проблему потрібно розглядати набагато детальніше. А в цій програмі, на мою думку, конкретна проблема розглядалась дуже дріб'язково.
Олексій Гончаренко змінив Андрія Дончика в «Танцюю для тебе»
27-03-2009
Колишній керівник компанії Star Media Entertainment Олексій Гончаренко призначений режисером-постановником проекту «Танцюю для тебе» телеканалу «1+1». Цю інформацію «Телекритиці» підтвердила прес-служба телеканалу «1+1».
Андрій Дончик, який був режисером-постановником дотепер, покинув проект. За інформацією прес-служби, «змушений був піти на лікарняний у зв'язку із хворобою». Тим часом за інформацією джерел ТК пан Дончик остаточно залишає «1+1».
«Разом з Олексієм над проектом працюватиме також Віталій Гресь - один із режисерів «Телевізійної Служби Новин». Решта команди проекту продовжує свою роботу», - повідомляє прес-служба. Гендиректор «1+1» назвав пана Гончаренка «блискучим продюсером і режисером» і зазначив, що «канал очікує від нього нових яскравих ідей та креативних знахідок». Раніше очолювана Гончаренком Star Media Entertainment співпрацювала з «1+1» у виробництві проекту «Танці з зірками».
Нагадаємо, Олексій Гончаренко залишив групу компаній «Стар Медіа» на початку лютого 2009 року із наміром створити власний продакшн.
«Свобода на Інтері» буде говорити про виборчу кампаниію, - «МедіаБізнес»
«Свобода на Інтері», 27 березня, о 21:30 буде присвячена виборчій кампанІї і питанню "Хто стане новим лідером країни?".
Прес-служба телеканалу анонсує, що від цієї п’ятниці у «Свободі» будуть відкрито говорити про реальних кандидатів на президентську посаду, Їхні рейтинги, слова та вчинки.
Нагадаємо , що прем"єра нового політичного ток-шоу «Свобода на Інтері» відбулась на телеканалі «Інтер» 10 жовтня 2008 року. Ведучим першого випуску нової щотижневої програми став Арсеній Яценюк.
Середні показники програми: доля аудиторії - 23,15%, рейтинг - 7,02% (по панелі «міста 50+» ).
Наш телесатирикон та лампочка академіка Павлова Ігор Лосєв, «День» 28-03-2009
Деякі наші телесюжети цілком можуть конкурувати з театром сатири, навіть коли абсолютно цього не прагнуть. І які тут можуть бути претензії до ТБ? Життя таке... Ось і минулого тижня ньюс-мейкером блакитних екранів знову став єдиний і неповторний київський мер.
Леонід Михайлович Черновецький на віроломні підступи депутатів, які засумнівалися в його психічній адекватності, дав свою «відповідь Чемберлену». Оголосивши себе людиною в цьому самому відношенні зразково здоровою, мер пред'явив суспільству вагомі, на його думку, докази. Він швидко бігав, високо стрибав і далеко плавав. А ще демонстрував атлетичний торс, пропонуючи всім оцінити, яка в нього в його майже 60 років могутня й молода грудна клітка. Щоправда, один доказ Черновецький упустив: його попередник у мерському кріслі робив стійку на руках прямо на робочому столі.
Однак Леонід Михайлович, здається, не розуміє, що чудове фізичне здоров'я зовсім не гарантує такого ж душевного.
І хоч він заявив, що «блискуче володіє логікою» і «мислить філософськи», його міні-олімпіада примушує в цьому засумніватися. Адже ніхто ж не звинувачував його у фізичній кволості, а адекватність мислення доводиться зовсім не в спортзалі. Але проголосивши спочатку свою повну відповідність нормі, мер потім виявив опортунізм, визнавши, що, як він висловився, «всі видатні люди відрізнялися дивацтвами в поведінці», зарахувавши себе таким чином одночасно в люди видатні і дивні.
Неоднозначне враження від реакції «видатної людини» ще більше посилилося, коли Черновецький звернувся до іноземної громадськості, заявляючи, що претензії особисто до нього свідчать про наступ... фашизму в Україні. Ну, по-перше, йдеться не про фашизм, а про дивацтва нашої політики. Якщо такі «видатні люди» як Черновецький можуть керувати столицею найбільшої за територією держави Європи, значить у нашому «датському королівстві» дійсно не все гаразд. А взагалі мене розчулюють деякі мої співгромадяни, які вільно ганьблячи на всю країну в телеефірі главу держави, прем'єра, саму державу, всіх і вся, починають стогнати про відсутність свободи слова в Україні. Ну, так яка ж це свобода, адже матом вони ще в ефірі не лаялися...
Але «філософськи мислячий» мер на цьому не зупинився, а побіг захищатися від «фашизму» до Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації Черномирдіна, вимагаючи, щоб Віктор Степанович утрутився і взяв Черновецького під «своє крило». Це другий (після посилення російського Чорноморського флоту в Севастополі) наслідок зняття міністра закордонних справ України Огризка.
Київський мер, вочевидь, простодушно вирішив, що тепер Москва зніматиме і призначатиме не лише українських міністрів, але і всіх чиновників аж до найдрібніших. Але, слухаючи Черновецького, Черномирдін сидів із кам'яним обличчям, вочевидь, справа, в яку його намагалася втягнути людина, «яка блискуче володіє логікою», не викликала в посла жодного ентузіазму.
Влазити в настільки внутрішні справи України - це навіть для Кремля вже зовсім очевидний перебір. Та і як він може допомогти Черновецькому відновити реноме адекватного індивіда? Хіба що запропонувати приєднатися до теплої кампанії російських громадян: Бакая, Боделана і Бєлоконя?
Мер заявив, що ні на яку психіатричну експертизу він не піде, оскільки це все інтриги його лютих ворогів, кобр проклятих, які мріють таким чином позбавляти киян повсякденної турботи і батьківського піклування з боку Черновецького. Тобто, в чесність і об'єктивність вітчизняних психіатрів абсолютно здоровий мер не вірить. Але ж є й незалежна експертиза, є фахівці, професіоналізм і моральність яких не викликають сумнівів ні в Україні, ні за її межами. Наприклад, відомий український психіатр Семен Глузман, який свого часу провів незалежну психіатричну експертизу дисидента, генерала Петра Григоренка, і встановив, що генерал у психіатричному відношенні здоровий. За цю роботу Семен Глузман отримав від радянської влади «гонорар» у вигляді семи років таборів.
Принципова відмова Черновецького підтверджувати свою адекватність, це, звичайно, його право. Але все це не може не наводити на роздуми, хоч і не такі «блискучо логічні» і «філософські», як у Леоніда Михайловича, але досить серйозні... Ну, а наші нескінченні «гавриліади» на «свободах слова» 20 березня продемонстрували дещо на предмет «політичної полунички». До студії «Інтера» запросили посла США Тейлора. Публіка з Партії регіонів узялася за нього ґрунтовно.
Зокрема, колишній дипломат, а нині регіональний депутат пан Кожара поставив Тейлору «підступне візантійське запитання»: а чи може Україна вступити в Європейський Союз без вступу в НАТО? Тейлор спокійно відповів, що самі українці повинні вирішувати куди, як і коли вони вступатимуть. А щодо Європейського Союзу, то США до нього взагалі не належить, а тому всі запитання потрібно адресувати в Брюссель, а не у Вашингтон.
Відразу ж вставив свої «п'ять копійок» улюбленець багатьох українських телеканалів Володимир Корнілов, представник в Україні Інституту країн СНД, який очолює одіозний пан Затулін і близький до мера Москви Лужкова. Розпаленілий співробітник Затуліна «просвітив», що «більшість» українців у НАТО не бажає, це все підступи закордоння і «помаранчевої» влади. Натякнула людина Затуліна й на те, що нібито посол Тейлор належить до якихось сумнівних «імперіалістичних» структур.
Увесь час, поки Тейлор відповідав, на вустах пана Корнілова блукала тонка скептична усмішка, мовляв, давай-давай, говори, а вже я справжню правду знаю. З якою метою «Інтер» запрошує Корнілова, залишається загадкою. Вочевидь, не можуть жити наші «українські» телеканали без Росії, затуліних, жириновських, дугіних, буданових і їм подібних.
Невже Юлію Латиніну, Валерію Новодворську, Бориса Нємцова, Володимира Мілова також запросять? Чекаємо, чекаємо від «Інтера» свіжих гостей!
Після Корнілова посла Тейлора «взяв в оборот» товариш Азаров, який прочитав йому повчальну лекцію про те, як американці повинні піклуватися про стійкість своєї валюти. Лекція дуже нагадувала висловлювання Путіна про причини і винуватців світової економічної кризи. Товариш Азаров дуже рекомендував США обміняти долари на золото. Посол Тейлор терпляче, з доброзичливою посмішкою вислухав усе, що виливалося з криниці регіональної економічної мудрості.
Чинний плин передачі пожвавлювала Інна Германівна Богословська, яка працювала переважно в режимі вигуків і зойків із місця.
Як завжди, особливо її непокоїла тема НАТО і злочинів західного імперіалізму. Пані Богословська нагадала учасникам і глядачам шоу про події в Югославії. Прекрасна тема, враховуючи, що 99% наших співгромадян (спасибі московським і вітчизняним ЗМІ!) мають дуже туманні уявлення про те, що відбувалося на початку 90-х років минулого століття і пізніше в Сербії, Хорватії, Боснії та Герцеговині, Словенії і автономному краї Косове.
Але Югославія та участь НАТО в припиненні масової бойні в імперії Мілошевича використовується в пропагандистській війні як лампочка академіка Івана Павлова, як провокатор певного рефлексу: побачила піддослідна собачка червону лампочку і в неї починається слиновиділення, побачила зелену - припинилося. Зайва інформованість лише заважає функціонуванню здорових пропагандистських рефлексів. Щоправда Інна Германівна чомусь нічого не викрикнула про свіжі події у Південній Осетії, а тут також є про що поговорити «борцям проти імперіалізму»...
Побалували публіку виступом Арсенія Яценюка. За риторичну майстерність Аресенію Петровичу - п'ять з плюсом. Жоден викладач риторики не присікся б - промова рішуча, енергійна, пружна, все по суті, влучно, дотепно, впевнено
Ось тільки його львівський спіч про необхідність питання визнання ОУН-УПА відкласти до «грецьких календ» викликає обгрунтовані побоювання, що Арсеній Петрович належить до добре нам відомого типу політиків, які вважають за краще не змінювати обставини, а пристосовуватися до них, політиків, які є заручниками рейтингів, що робить неможливими необхідні рішення, якщо вони непопулярні й непопулістські.
Пан Яценюк оповів про необхідність поліпшити відносини з Російською Федерацією, але не відповів на запитання, яке Юрій Щербак поставив своїм опонентам на дискусіях у ФРН: а що робити, якщо Російська Федерація не прагне до рівноправного партнерства з Україною? Багато наших політиків представляють справу так, що добрі відносини з Росією залежать виключно від України і зовсім не залежать від Росії. Але, як відомо, овацію не можна влаштувати рукою, потрібна друга, інакше удару не вийде. Дійсно, а що робити, якщо Україна потрібна Росії лише в якості протекторату, а не рівноправного сусіда? Тут наші росієлюбні діячі або замовкають, або вдаються до дзвінкої і беззмістовної демагогії на тему «любові» та «дружби».
Після реверансу в бік Москви, Яценюк не цілком логічно закликав не гнути спини ні перед якими столицями - ні східними, ні західними. Красиву промову Арсенія Петровича перервала невгомонна і невблаганна (істинний прокуратор!) Інна Германівна, яка викрила Яценюка в підлабузництві перед НАТО, в підписанні листа трьох до штаб-квартири НАТО. Але екс-міністр і екс-спікер блискуче викрутився, нагадавши, що Партія регіонів, перебуваючи при владі, всі документи про євроатлантичну інтеграцію справно візувала.
Пані Богословська не вгамовувалася, заявляючи, що ця сама євроатлантична інтеграція зашкодить Росії. Залишається лише позаздрити сусідній країні, що має таких пристрасних захисників своїх інтересів у нашому парламенті. Ох, який прекрасний «депутат Держдуми» губить свій талант у нашій Верховній Раді в оточенні людей, які часто не усвідомлюють, де він - «праведний шлях». Наскільки комфортніше, думалося мені, було б Інні Германівні на Охотному ряду, ніяких тобі українських націоналістів, ніяких європофілів, всі свої...
Дипломат, професор Василенко висловив дуже близьку до істини думку, яка полягала в тому, що неприйняття Росією вступу України в Північноатлантичний альянс є формою невизнання Російською Федерацією державної незалежності України. До речі, це вельми нагадує доктрину Брежнєва про «обмежений суверенітет соціалістичних країн», що виникла саме в період радянської окупації Чехословаччини 1968 року.
У Москві розуміють, що у випадку вступу України в НАТО, вона вже ніколи не стане частиною Росії (про що сьогодні багато хто в цій країні мріє)... І це буде безповоротно. Адже плани «великої Росії» не передбачають обмеження її нинішніми кордонами. Різні сусідські аналітики й політологи говорять про це відверто.
На «Свободі слова» на «Інтері», крім усього іншого, знайомили ще можливого міністра закордонних справ Олега Шамшура з Партією регіонів.
Російський журналіст, телеведучий і документаліст Леонід Парфьонов зняв двохсерійний художньо-публіцистичний телефільм про Миколу Гоголя, повідомляє ovideo.ru.
Приурочену до 200-річчя із дня народження письменника стрічку «Птах-Гоголь» («Птица-Гоголь») побудовано на основі класичних текстів Гоголя та сучасних комп'ютерних технологій. Вона вийде в ефір російського «Первого канала» увечері 30 і 31 березня.
«Для створення фільму ми використовували всі останні досягнення комп'ютерної графіки. І це цілком логічно, оскільки самі твори Миколи Васильовича дозволяють це зробити. Гоголь сильно випереджав час, дивність його текстів дає можливість звертатисьт до найсучасніших технологій», - розповів Парфьонов. Над комп'ютерною графікою працювала команда, що працювала над російськими фільмами «Нічна варта», «Денна варта» та «Іронія долі. Продовження». Уривки з творів Гоголя у фільмі читає співачка Земфіра Рамазанова, а документальні матеріали - листи, щоденники, мемуари - актор Олег Табаков. В образах гоголівських персонажів у фільмі постануть український актор Богдан Ступка та російські - Євген Миронов, Лія Ахеджакова і Олександр Калягін.
30 березня у «Свободі слова» на ICTV буде Юлія Тимошенко
30 березня гостем студії програми «Свобода слова» з Андрієм Куликовим на ICTV стане прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко. Провідні політики країни обговорюватимуть, чи буде створено коаліцію Блоку Юлії Тимошенко та Партії регіонів, повідомляє прес-служба каналу.
Все почалося з випадку. Прикрого до сліз. Хоча спочатку нічого біди не віщувало. Колезі запропонували підробіток на автоканалі (повірте, сама не знаю, що це). Робота - не бий лежачого, але поморочитись треба. От тільки платня за це пропонувалася така собі - три тисячі гривень на місяць.
Відтарабанивши шість сценаріїв, колега рушила за гонораром. І за все про все отримала свої ... триста гривень. Як бонус - не затьмарений совістю привітний погляд замовника. Та що ж це робиться, бідкалися усі в нашій редакції. Треба негайно про це розповісти, щоб інші не обпеклися, шуміли ми. «Я не підписала із ними жодних паперів,- відказала колега, - сама винна».
Оскільки єдиного на всіх проекту наша редакція не мала, кожній із нас довелося йти поневірятися по людях у пошуках заробітку. Йшли ми не стрункими лавами в одному напрямку, а хаотично розсіялись по ниві вітчизняного телебачення, намагаючись охопити всі пропозиції. «Вісті з полів» не те щоб насторожували - лякали!
І не найстрашнішим було те, що головний редактор одного із проектів на провідному каналі затвердив наш сценарій; ми, окрилені успіхом, відзняли майже половину програми, але потім, випадково перетнувшись на каналі із продюсером проекту, почули: «Читала я ваш сценарій. Це все не те». Після чого нас звинуватили у непрофесіоналізмі. В УСНІЙ угоді перед початком співпраці нам чітко сказали: якщо зістрибуємо на будь-якому з етапів, грошей не отримуємо. Самі винні, подумали ми.
І не найсмішнішим виявився принцип роботи на продакшні, що робить програму для «Інтера». В числі його засновників - наша колега з Москви. О, велика старша сестра! Вона змушує редакторів писати сценарії російською, бо ні бельмеса не розуміє українською (і закортіло ж тут працювати!). А потім усі ці сценарії назад перекладає українською спеціально найнятий редактор. Отаке ноу-хау. А все тому, що пані твердять, що українське телебачення років на десять відстало від російського, і якщо вони не прочитають, то колоніальні писаки такого понаписують! Нехай. Самі винні!
«Взятися за перо» змусив останній випадок. Новостворений канал для дітей пропонує роботу. Чудова новина! В особистій зустрічі представник каналу просторікував про принципово нове телебачення, яке він створює.
Для довідки: на каналі поки що не передбачається ані камер, ані павільйонів, ані операторів з режисерами. Нам натхненно розповідали про телевізійників на лондонському каналі, які так вразили уяву нашого візаві. Телепродукт від початку до кінця вони роблять самостійно - пишуть, знімають, монтують, видають в ефір. Нас переконували у тому, що журналістики в Україні не існує, бо твір на вільну тему - це не журналістка. І що професію треба конвертувати - у знання нових технологій, програм тощо.
Нас вчили, що треба самовдосконалюватися. Перекладаю вищесказане. Набирається семеро журналістів, кожен із яких відповідає за один день на тиждень (канал цілодобовий). І ці «семеро козлят» повинні робити принципово нове телебачення - написати сценарій, записати з акторами звукоряд, знайти картинки (із запропонованої небагатої бази або в Інтернеті у себе вдома) і самотужки зліпити все це у псевдомультик. Між рядків - халтура вітається. Але принципова новизна у тому, що із працівниками не передбачається підписувати жодних трудових угод. Спочатку зроби чотири ефірні дні на місяць, а якщо вони підійдуть, ми тобі заплатимо. Гарантія - щире слово роботодавця.
Я погоджуюсь із тим, що професію треба конвертувати (знання за плечима не носити), я погоджуюся, що самовдосконалення - це шлях журналістського джедая. Але самовдосконалення у професії конвертується у гроші! У протилежному мене ніхто не переконає. Інакше це просто бухгалтерія - взяти на чотири посади одну людину, навішати їй локшину на вуха, і вважати себе найхитрішим.
Таке враження, що наше телебачення спростувало усі закони діалектики. Замість прогресу по спіралі - рух по колу. Таке враження, що ніби й не було цих вісімнадцяти років досвіду. Обнулилися. Принципово нове телебачення під гаслом «Привіт, дев'яності!». Чого тільки варті комерційні пропозиції каналів журналістам: « ... доларів за курсом 5,5, 6,0, 7,7». Якраз настав час згадати, яким був курс у дев'яностих. Таке враження, що телебачення, створюючи міфи, загралося і створило міф про себе. Що воно є і чогось варте. Самі винні?
Анжеліка Магітова з 1 квітня не вестиме новини на «Сіті»
30-03-2009
Анжеліка Магітова з 1 квітня не вестиме новини на «Сіті». Про це ТК повідомила шеф-редактор новин каналу Людмила Король.
Причини звільнення Магітової пані Король не коментує, однак зауважує, що з 6 квітня на каналі з'явиться нова ведуча. Її ім'я поки не розголошується з етичних міркувань.
Також, за словами Людмили Король, змін зазнає і система роботи ведучих в ефірі.
«Зараз на каналі шість випусків новин - три ранкові (8-хвилинні) та три вечірні - о 18. 30, 21.30 та 23:30. Ведучі Лариса Лісова та Ігор Пупков, які нині працюють на каналі, вестимуть вечірні випуски, а на ранкових - з'явиться нове обличчя», - повідомила вона.
–>
Ваша реклама может быть здесь... пишите на телегу @VOPROS24
Часовой пояс GMT +3, время: 05:56.
Весь материал, представленный на сайте взят из доступных источников или прислан посетителями сайта. Любая информация представленная здесь, может использоваться только в ознакомительных целях. Входя на сайт вы автоматически соглашаетесь с данными условиями. Ни администрация сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие лица не могут нести отвественности за использование материалов. Сайт не предоставляет электронные версии произведений и ПО. Все права на публикуемые аудио, видео, графические и текстовые материалы принадлежат их владельцам. Если Вы являетесь автором материала или обладателем авторских прав на него и против его использования на сайте, пожалуйста свяжитесь с нами.
Линейный вид
