Китайська влада включила Google до переліку порносайтів
11.01.2009
Китайська влада оголосила про посилення боротьби з поширенням порнографії в інтернеті та уклала список із 19 інтернет-сайтів, доступ до яких може бути обмежений, повідомляє New York Times.
До списку потрапили найпопулярніші в Китаї пошукові системи – Google і Baidu, а також блог-сервіси, чати та дискусійні форуми. Компанії, включені у список, на думку китайської влади, не спромоглися вжити достатніх заходів для припинення поширення порнографії. Щодо Google мотивація є такою: «Пошук зображень приводить до величезної кількості вульгарних порнографічних сайтів. Google, отримавши попередження, не вжив жодних ефективних заходів».
Тим часом у Google заявляють, що компанія не була поінформована про жодні нові заборони або регуляторні норми щодо інтернету в Китаї. У своїй заяві компанія наголосила, що не дозволяє розміщувати нелегальний контент на своїх сайтах ані в Китаї, ані в будь-якій іншій країні світу, проте не контролює контент мільярдів веб-сторінок, які вона індексує як пошукова система.
На думку експертів New York Times, заява китайської влади є продовженням політики щодо обмеження свободи в інтернеті, проте дотепер зусилля, спрямовані на припинення поширення порнографії в мережі, не мали істотних результатів.
Доки наші політики вигадують ідею з другою державною мовою, а великі компанії відкривають офіси у віртуальному світі, прості смертні мешканці віртуального простору винаходять власну говірку. Точніше, не створюють самотужки, а збирають по крупинках із багатьох різновидів сленгу.
Інколи доходить до того, що в Мережі не розуміють або не сприймають звернення «звичайною» мовою. А буває, що людині з «реального життя» важко зрозуміти, чого ж від неї хочуть, під час віртуального спілкування. Часто зі сленгових слів та висловів складається вся фраза і саме тому виникають «труднощі перекладу».
Чи не з кожним віталися словом «превед», відрекомендовувались «йа криведко» або розважали надзвичайно змістовними оповідками про Ктулху. І навіть у музику пробралося це явище — по радіо досить часто можна почути танцювальний трек зі словами «Ни единого разрыва!» А як напишеш щось загальновідоме, то неодмінно знайдеться хтось, хто згадає славнозвісний «боян» — знову ж таки, у різних варіантах написання.
Ці засоби спілкування дістали назву інтернет-меми. У Вікіпедії їх визначають як «явище спонтанного поширення певної інформації чи фрази, часто беззмістовної, яка спонтанно набула популярності в інтернет-середовищі шляхом розповсюдження в Інтернеті всіма можливими способами (по електронній пошті, в месенджерах, форумах, блогах та ін.), а також ця сама інформація чи фраза».
Ніщо не виникає «з нічого». Ці вислови та спосіб спілкування також мають своє походження. Основні їх джерела — «падонківський» сленг (помилки немає, пишеться саме так) і сленг так званих кащенітів.
Останні — мережеві провокатори. Їхній рух зародився на ехо-конференціях (це така форма спіл*кування) у мережі Fidonet. Одну з цих конференцій було названо на честь московської психіатричної лікарні №1, яка до 1992 року носила ім’я психіатра Кащенка.
Найчастіше вони діють на форумах: підштовхують користувачів до розмов про те, що не відпо*відає темі (це називається «офтоп»), розпочинають суперечки, які викликають бурхливу емоцій*ну реакцію людей (а отже й відповідні беззмістовні коментарі), але не мають конкретного вирішення. Іноді кащеніти вдають із себе психічно хворих. Намагаються спонукати людей до обурення й написання викличних та дурнуватих повідомлень. При цьому використовують певний сленг, окремі вислови якого переросли в інтернет-меми.
Інше джерело походження мемів — мережева субкультура «падонків». У їхньому сленгу багато висловів, які використовуються і в кащенітському. Можна сказати, що один частково є попередником іншого.
Спілкування ведеться російською мовою, з рясним вживанням ненормативної лексики та зумисними орфографічними помил*ками. Судячи з інформації, опу*блікованої на деяких сайтах, багатьом «падонкам» близький образ ліричного героя пісень гурту «Ленінград». Вони спілкуються з допомогою сленгу, відомого як «олбанскей йазыг». Назва виникла на славнозвісному сайті ............com. Американський користувач запитав російського, якою мовою він пише у себе в щоден*нику, а тоді попросив викорис*товувати англійську, мотивуючи це тим, що сайт — американський. Дискусія невдовзі поповнила*ся численними саркастичними комен*тарями. В одному з них зазначили: мова у щоденнику — албанська.
Цікаво, що 1916 року поет і художник-футурист Ілля Зданевич під псевдонімом Ільязд написав п’єсу російською мовою з нав*мисними орфографічними помил*ками, назвавши це «изык албанскай».
Такий спосіб спілкування набув шаленого поширення з появою блогів — мережевих щоденників. Звідси типові коментарі на кшталт «аффтар жжот» — у разі вдалого чи цікавого повідомлення, протилежні цьому «убейся апстену» та «выпей йаду». Останнім часом такий сленг переходить і в реальне життя: його часто можна почути в розмовах молоді, він трапляється в рекламі й навіть у заголовках аналітичних статей.
Кожен із поширених висловів має свою історію походження. Колись і десь це було вжито вперше, звідкись це підхопили люди. Адже на меми перетворюється те, що так чи інакше не залишило користувачів байдужими.
Один із найпопулярніших написів на стінах та інших доступних для загального користування поверхнях — «йа креведко». У велике плавання вислів пішов із сайта bash.org.ru — збірки цитат Рунету, російської частини Інтернету. Популярності набув саме через відсутність змісту.
Оригінальна цитата на сайті була така: «DreamMaker: Да…конечно лекция по физике у нашего препода — довольно увлекательное и серьезное мероприятие… Но когда перед тобой на парте красуется надпись: «ЙА КРИВЕТКО!»…» Напис було зроблено на парті московського університету «Станкін». Але, ймо*вірно, фраза виникла ще до того.
З часом вислів почав набувати різних значень — якщо його використовують, то, звісно, на позначення чогось. Зокрема коли хочуть збити з пантелику співрозмовника, але не зіпсувати йому настрій. Так можуть висловлювати небажання щось робити, просто демонструвати хороший настрій або визнавати свою необізнаність у чомусь.
Згідно з іще однією версією, зазначений мем виник не у Моск*ві, а в Петербурзі. Тільки там це була відповідь на напис на стіні чи парті «Who is Lobstarr?», автором якого вважається однойменний користувач форуму навчального закладу. Його неодноразово звинувачували у вандалізмі, яким хлопець підвищував свою популярність. Йому ж приписали й авторство славнозвісного напису. Після того, як знайшлися свідки, він сам зізнався в цьому.
З самого початку фраза звучала й писалася «йа криветко», але потім поширення набув ще більш спотворений варіант — «йа криведко».
Загадкове запитання «Як пропатчити KDE2 під FreeBSD?», яке ставили навіть Вікторові Ющен*ку, вперше було зафіксоване на каналі #anime IRC-мережі RusNet. Цим натякнули на те, що на каналі, присвяченому аніме, здебільшого обговорюється не відповідний розділ японської культури, а адміністрування Unix-систем.
У мережі часто згадується хтось або щось під назвою Ктул*ху. З самого початку ця істота була персонажем творів Говарда Лавкрафта та деяких із його послідовників — чудовисько, яке може на відстані впливати на людський розум і спить на дні Тихого океану. 2006 року російському президентові Володимиру Путіну поставили запитання: «Как Вы относитесь к пробуждению Ктул*ху?» Це сталося у рамках акції «Запитання Путіну».
В Інтернеті, на відміну від літератури, образ Ктулху — позитивний. Прихильники так званого «культу Ктулху» вважають чудовисько лагідним і дружнім. Цікаво, що за популярністю у все*світній мережі персонаж перевершив свого творця. Часто кажуть, що «Ктулху зохаваит фсех» або «Ктулху съел (зохавал) моск», що означає всього-на-всього невідворотність кінця людст*ва.
Ще один не менш відомий, але більш скандальний персонаж на прізвище Піпіськін виник внаслідок журналістської неуважності. Працівник сайта ......ru випадково виклав невідредагований текст новини про призначення Віктора Зубкова пре*м’єр-міністром Росії. Оскільки писав поспіхом і не пам’ятав пріз*вища нового прем’єра, тимчасово використав «Піпіськін», із наміром під час редагування замінити його справжнім. Але чи то забув, чи то не встиг — і новина пішла в люди невиправлена. За ніч матеріал прочитали тисячі користувачів, яким той Піпіськін сподобався. Віктора Зубкова в Інтернеті почали називати тільки так. Невдовзі було створено десятки присвячених Піпіськіну блогів та сайтів. А ще виник вигаданий персонаж під цим прізвищем, — його пропонують зробити кандидатом на посаду російського президента.
«Не было ни единого разрыва!» — верещать у навушниках під танцювальну музику. Діджеї теж не залишилися байдужими до розмови нервового дядька на ім’я Антон Уральський та оператора довідкової служби інтернет-компанії «Стрім». Користувач зателефонував уночі й запитав про розриви сесії. Відповідь оператора не здалася йому вичерпною. Тому за декілька хвилин чоловік почав істерично верещати, крити оператора добірним матом і згадувати про стан свого психічного здоров’я та інтелектуальні здібності співрозмовника. Усі 18 хвилин розмови працівник довідкової служби зберігав повний спо*кій. Спілкування із психованим дядьком було перерване тільки після третього попередження. Якимось дивом запис потрапив у всесвітню мережу, причому той, хто виклав, навіть не видалив осо*бистих даних, які назвав абонент. Звісно, випадок став приводом для численних телефонних приколів з Уральського, а також «фотожаб» — жартів у вигляді фотомонтажу. Проте існує думка, що ця розмо*ва — лише піар-акція «Стріму».
Один із найбільш незрозумілих і найменш змістовних мемів — «вротмненоги». Пишеться найчастіше разом. А становить собою переклад англомовних «what the F» чи «F***ing F», які вживалися в гумористичному відео David Blein’s ...... magic. Так реа*гував персонаж на витівки ілюзіоніста. На «вротмненоги» ці вислови перетворив російський актор Андрій Бочаров. Саме він переклав і виклав на сервісі YouTube другу частину відео про вуличного мага. Нецензурні вислови замінив на так само беззмістовне й емоційно забарвлене «вротмненоги», яке невдовзі стало інтернет-мемом.
В англомовній частині Інтернету також небагато водиться людей, котрі у неформальному спілкуванні послуговуються літературною мовою. Основний різновид сленгу — digispeak. Цей уже полягає не у спотворенні слів та навмисних помилках, а в скороченні. Поширився через швидкий розвиток віртуального спілку*вання у чатах, на форумах і програмах обміну швидкими повідомленнями. Для того, щоб швидше писати повідомлення, скорочують найпоширеніші фрази.
Ще 1975 року професор Рафа*ель Фінкел зібрав сленгові висло*ви, якими користувалися хакери. До 1990 року колекція поповнилася висловами, що вже ходили в мережах. Багато їх вживаються й тепер. Є навіть словники для перекладу таких скорочень — адже написати лише першими літерами можна будь-що. Найвідоміші вислови digispeak — LOL (laughing out loud — гучно сміюся), ROFL (rolling on the floor laughing — качаюся по підлозі й сміюся), TNX (thanx — дякую), BTW (by the way — до речі) , AFK (away from keyboard — відійшов). До речі, LOL має російськомовний відповідник — мем «ржунимагу». Ці вислови, мабуть, зрозумілі більшості.
Але скорочують і складніші вислови. Наприклад такі:
AFAICR (as far as I can remember) — наскільки пам’ятаю;
AFAIK (as far as I know) — наскільки мені відомо;
BBL/BBS (be back lately/short/soon) — скоро повернуся;
BFF (best friends forever) — найкращі друзі назавжди;
BOFH (bastard operator from hell) — чортів адмін;
FOAD (f**k off and die) — забирайся звідси і помри;
FOAF (friend of a friend) — друг товариша;
HAND (have a nice day!) — доброго дня!;
IMHO (in my humble/honest opinion) — на мою скромну/чесну думку;
LMIRL (let’s meet in real life) — давай зустрінемось у реальному житті;
MYOB (mind your own business) — займайся своєю справою;
WTF (what’s the f**k) — що за чорт?;
PAW (parents are watching) — батьки дивляться.
Але це ще, як кажуть, квіточки. Існують і скорочення, які вже й скороченнями важко назвати. У них зашифровано цілі словосполучення чи навіть речення.
ROTFLASTC (rolling on the floor laughing and scaring the cat) — качаюсь зо сміху по підлозі, лякаючи кота;
IITYWISWYBMAD (If I tell you what it says, will you buy me a drink?) — Якщо я скажу тобі, що це означає, ти купиш мені випити?..
Останнім часом на західних форумах також з’явилося щось, що скидається на англомовний варіант «падонківського» сленгу. Там теж слова пишуть неправильно, навмисне допускаючись помилок у граматиці, — ніби спілкується іноземець або неосвічена людина. Інколи доводиться читати вголос, аби зрозуміти, що саме малося на увазі. Найчас*тіше це доводиться робити тоді, коли пишуть так, як вимовляють (а вимова кожного слова у різних людей також різна), або навіть імітують вимову дітей.
Сучасний Інтернет уже не становить собою доступний кож*ному склад інформації. Тепер вміщувати інформацію в мережу може хто завгодно. І зовсім не обов’язково, що цей хтось буде грамотним. Можливо, така перевага віртуального спілкування — у Мережі можна не боятися видатися неграмотним. Digispeak — для економії часу, а для «рівних прав» усім — сленг. Реальне життя з легкої руки (чи то клавіатури?) інтернет-юзерів починає повільно, але впевнено збагачуватись останнім. Чи зміниться стан літературної мови найближ*чим часом, і як саме, — вирішує кожен для себе. В Інтернеті кожен може бути тим, ким захоче.
Фото: «Дзеркало тижня»
Марічка Лотоцька, «Дзеркало тижня»
Скрытый текст (вы должны зарегистрироваться или войти под своим логином):
У вас нет прав чтобы видеть скрытый текст, содержащейся здесь.
Последний раз редактировалось fuerteua; 27.10.2012 в 00:49.
Причина: DALSHE
У Росії запроваджено відповідальність за копіювання матеріалів з Інтернету
Держдума РФ прийняла у другому читанні зміни до законодавства про авторське право. Ним, зокрема, передбачається відповідальність провайдерів за «піратський» контент у їх мережах, а громадянам доведеться у суді доводити навіть необхідність копіювання картинки з вікна браузера, повідомляє Security Lab.
Як відмічає видання, Держдума прийняла поправки до Цивільного кодексу РФ, проігнорувавши при цьому зауваження всіх, в тому числі і власного правового управління. Відповідний текст закону тепер звучить так: «Допускається без згоди автора чи іншоного правовласника та без виплати винагороди відтворення громадянином за необхідності і виключно в особистих цілях правомірно опублікованого твору».
Це, як відзначено у повідомленні, означає, що «копіювати в особистих цілях можна лише у тому випадку, коли у користувача є на це необхідність, наявність якої доведеться доводити». Єдине виключення встановлено для гумористів: їм дозволено вільне використання чужого контенту для створення пародій.
Крім того, у законі прописано відповідальність інтернет-провайдерів за контент, який розміщують у мережі їх клієнти.
Користувачі Інтернету знімають маски: епоха анонімності відходить у минуле
Валерій Аксак, «Дзеркало тижня» , 09.02.2009
Коли фахівці вперше заговорили про концепцію Web 2.0, ніхто як слід не уявляв, що це таке. Багато зацікавлених очікували насамперед технічної революції, здатної кардинально змінити функціональні можливості Інтернету. Деякі з цих очікувань збулися. Але головним новаторством, привнесеним цим віянням у життя користувачів Всесвітньої павутини, виявилася особлива парадигма особистісних і суспільних відносин. На зміну загальній анонімності в моду ввійшла девіртуалізація.
Людям, які занурюються в Мережу не перший рік, добре відомі муки вибору оригінального ніку — псевдоніма, під яким можна спілкуватися в чатах і мережевих конференціях. Такими замінниками імен раніше користувалися практично всі, за винятком окремих білих ворон, які воліли пурхати по гілках форумів під своїми реальними іменами та прізвищами. Але бажання так яскраво виділятися було не в багатьох, тому більшості подобалося працювати в Інтернеті інкогніто, прикрившись часто безглуздими й одноманітними ніками.
Крім психічного комфорту, дарованого можливістю не розкривати свою особистість, анонімність давала ілюзію безконтрольності та вседозволеності. Ілюзію — тому що кожен комп’ютер усе одно мав свій унікальний ідентифікатор (IP-адресу), з допомогою якого, дуже захотівши, можна встановити персону власника.
Однак упевненість у власній засекреченості відкривала деяким людям небачені досі простори для самореалізації. Виступаючи під псевдонімом, людина могла не тільки поводитися більш розкуто, ніж у реальному, «офлайновому» житті, а й робити це під безліччю різних імен, видаючи себе за різних персонажів. Популярність такої моделі поведінки призвела до того, що таких лялькових клонів навіть позначили спеціальним терміном — віртуали.
Вир тотальної анонімності породив навіть верству так званих інтернет-боксерів — любителів люто сваритися з іншими користувачами, незмінно погрожуючи їм фізичною розправою. Та коли доходить до зустрічної пропозиції «вийти», що означає реальне з’ясування стосунків поза Інтернетом, такі сміливці зазвичай розчиняються в небутті, відроджуючись згодом, як той птах Фенікс, уже на іншому форумі, під іншим ніком, але з незмінними намірами.
Безумовно, такий стан речей влаштовував далеко не всіх. Знеособлений натовп тисяч однакових псевдонімів, за якими не зрозуміло, хто приховується, — не найцікавіша компанія для людей, котрі звикли відповідати за свої слова та дії й тому не мають потреби приховувати свої справжні дані. Мабуть, це було однією з причин того, що завсідники мережі ФІДО неохоче «мігрували» у більш прогресивний веб-простір. Адже в цій некомерційній комп’ютерній мережі практично всі виступали під своїми реальними іменами, що, разом із жорсткою системою модерування, робило ФІДО більш високорівневою, з погляду соціальної організації системою, ніж Інтернет. Утім, побутує думка, що саме ця жорсткість організаційної структури і ввела зазначену мережу у «вегетативний» стан.
Хай там як, але факт залишається фактом: спілкування в міжнародній комп’ютерній мережі без анонімності цілком можливе, що й підтверджує багаторічний досвід успішного існування Фідонету. Цей нюанс дуже важливий для розуміння того, що втрата користувацької анонімності сама собою не становить для Інтернету та його користувачів якоїсь загрози. Навпаки, якщо «девіртуалізаційні» тенденції спрямувати у правильне русло, то в результаті Мережа може нарешті перетворитися на справді чудову соціальну систему, очистившись від безлічі «болячок», які генерує ця ж таки анонімність.
Прикметно, що Інтернет уже зробив рішучий крок у цей бік — із допомогою втілення в життя ідеї Web 2.0.
Суть відомої концепції Web 2.0 вписується у три слова: контент, утворюваний користувачами. Блоги в «Живому журналі», відеозаписи на YouTube, фотографії в Flickr, файли на Rapidshare — все це існує завдяки звичайним відвідувачам, які по крупинках наповнюють Інтернет своїми текстами, знімками, роликами і т.п. Повноцінне використання таких служб робить анонімність користувачів практично неможливою.
Мабуть, останній цвях у труну застарілої інтернет-парадигми впевненим рухом забили соціальні мережі на кшталт ........, «Однокласників» та «В контакті». Звісно, якщо захотіти, й тут можна бути анонімним, але така поведінка попросту позбавлена сенсу, оскільки суперечить не тільки правилам використання служб, а й самій ідеї соціальних мереж.
Такий різкий поворот від анонімності у бік «девіртуалізації» усвідомили ще не всі користувачі, навіть із числа тих, хто без тіні сумніву користується всіма благами епохи Web 2.0. Багато хто, як і раніше, вважає, що Інтернет залишається затишною місциною, де можна безкарно похуліганити або сумнівним чином «повідриватися» без ризику для своєї офлайнової репутації.
Наприклад, студенти в соціальних мережах можуть необачно лихословити або публічно обговорювати своїх викладачів. Забувши, що «в друзях» у них — ці ж таки викладачі, на очах у яких студенти б так не поводилися. А в соціальній мережі вони ж так само на очах, просто поки що цього не розуміють. Те ж саме стосується і відносин роботодавець (можливо, потенційний) — працівник.
Якщо перша проблема лежить переважно у площині етики, то друга стосується значно небезпечнішої — кримінальної сфери. Багато які веб-ресурси покоління Web 2.0, зокрема й соціальні мережі, підспудно підштовхують користувачів до обміну піратською продукцією, насамперед відеозаписами та музикою. Мало хто читає правила використання таких сервісів, у яких уся відповідальність за розміщувані файли лягає виключно на плечі клієнтів. Таким чином, визнаючи справжність свого облікового запису в соціальній мережі й водночас поширюючи з допомогою цієї мережі нелегальний контент, людина свідомо йде на правопорушення. Це очевидно? Звичайно! Проте мало хто з таких розповсюджувачів замислюється над пікантністю свого становища.
Третя істотна проблема, породжена відмовою від анонімності, полягає в ризику несподіваних і при цьому дуже неприємних порушень приватності. Навіть якщо людині нічого приховувати, навіть якщо вона взагалі взірець для наслідування — це ще не означає, що інтернет-спільнота не зробить її популярним об’єктом жорсткого цькування. Викладений на YouTube безневинний відеоролик, у якому ви вдома граєте на гітарі, з легкої руки чергового провокатора може перетворити вас на героя нескінченного потоку пародій та збиткувань. Причому, потрапивши під роздачу, ви навряд чи зможете колись остаточно відмитися від ганьби, адже нагадування про неї зберігатиметься в Інтернеті необмежений час.
«Девіртуалізація» відвідувачів Інтернету — складний багатоплановий процес, який потребує змін як у самій системі, так і в головах її користувачів. Останнім для адаптації до нових умов доводиться проходити процедуру «ментальної трансформації», яка полягає в усвідомленому переході від анонімності до використання своїх реальних імені, прізвища, фотографії тощо. Усвідомленому — отже, з чітким розумінням усіх ризиків та відповідальності.
Пройти цей процес до кінця наважуються далеко не всі. А в тих, хто пройшов, із часом трапляються рецидиви: поживши певний період відкрито й не витримавши випробування ризиком порушення приватності, вони видаляють за собою залишені раніше сліди, які можуть вказувати на їхню справжню особу, повертаючись до анонімного режиму взаємодії з Мережею.
Але бути анонімом у сучасному Інтернеті дуже нелегко! Крім відірваності від новітніх тенденцій розвитку Всесвітньої павутини, така поведінка створює проблеми у взаємодії з тими, хто вже перейшов на протилежний бік барикад.
Глобальна мережа так серйозно змінилася за останні роки, що ігнорувати системну сутність цих змін попросту неможливо. Тепер питання лише в тому, як швидко і наскільки якісно спільнота перебудується з урахуванням нових реалій свого віртуального інтернет-життя.
Фото: «Дзеркало тижня»
Валерій Аксак, «Дзеркало тижня»
Скрытый текст (вы должны зарегистрироваться или войти под своим логином):
У вас нет прав чтобы видеть скрытый текст, содержащейся здесь.
Последний раз редактировалось fuerteua; 27.10.2012 в 00:54.
Причина: DALSHE
Политтехнологическая мощь интернета в Украине сильно преувеличивается.
В неиссякающем потоке публикаций «на злобу дня» (кто кого, кто кому, кто с кем, кто против кого и при этом как и, главное, за сколько), нескончаемых обсуждений всевозможных лайв-шоу политического и морального стриптиза, яркой звездой скользнула статья Андрея Демартино «Имя ему – интернет». Аналитическая. Концептуальная. Что по нынешним временам, согласитесь, большая редкость.
Курица? Яйцо? ДНК?
Автор провел широкое исследование места и роли интернета в сокрушительной победе Барака Обамы на президентских выборах в США. Со ссылками на экспертов от интернет-станка. Перечислив основные интернет-ресурсы, задействованные обоими главными кандидатами. Приведя количество их друзей в социальных сетях и результаты поиска по запросам Obama и McСain в великом и всемогущем Гугле.
Исследование широкое, но вот, не побоюсь этого слова, глубокое ли? Ведь для полноты картины описанного фактажа, э-э-э… вроде как маловато.
Можно достаточно много и долго рассуждать о «трех источниках и трех составных частях» исторической победы Барака Обамы. Прежде всего, наверное, стоит проанализировать главные факторы, определившие именно такой выбор Америки (по оценкам не менее именитых – как минимум! – экспертов): востребованность американским обществом и чертовски точно угаданная своевременость провозглашенного курса перемен – особенно на фоне нарастающего финансово-экономического кризиса, политический консенсус американских, и не только, элит, тщательно подобранная высокопрофессиональная команда, обеспечившая не только саму победу, но и практически безостановочное вхождение вчера еще кандидата в должность полноценного президента единственной супердержавы мира.
Интернет, в лучшем случае, занимает в этом почетном списке место в конце первого – начале второго десятка, как и положено средству коммуникации, которое в самой технологичной из стран потихоньку-помаленьку начинает сравниваться с другими, более традиционными средствами коммуникаций – телевидением, например. И не более того!
Так что давайте не будем путать причину и следствие. Жонглировать фактами. Манипулировать общественным сознанием. Ибо безоговорочная победа Барака Обамы в интернет-пространстве – следствие всеобщей победы тактики и, прежде всего, стратегии избирательной кампании и, если хотите, государственной философии, которую он презентовал. Но никак не наоборот!
Безусловно, борьба за умы, души и голоса в интернет-пространстве будет нарастать. Год от года. От выборов к выборам. Но утверждать, что победа в количестве друзей, лидерство в рейтинге поисковиков, выигрыш в счетчиках официальных сайтов автоматически будет гарантировать победу в избирательной кампании – даже для США ой как рано!
Дым Отечества
А что же Украина со своим 45-м местом из «52 европейских стран и регионов» по уровню интернет-проникновения? Взнос интернет-составляющей в успешный итог избирательной кампании, видит Гугл, будет ничтожным еще более продолжительное время, чем в так называемых странах развитой демократии.
Чтобы убедиться в этом, даже не нужно быть скептиком – достаточно просто внимательно изучить любой статистический отчет украинского интернета (например, этот), обратив при этом внимание на региональное распределение пользователей (за пределами Киева) – прежде всего, в центральных областях Украины, региональные предпочтения которых традиционно играют решающую роль во всех выборах всеукраинского масштаба.
Никто не спорит, что интернет-поддержка любых мало-мальски значительных проектов, прежде всего политических, уже и в Украине стала не только правилом хорошего тона, но и средством донесения информации – в основном, увы, своим сторонникам и региональным подразделениям. И не более того…
Ведь нужно четко представлять себе аудиторию интернет-пользователей. Бездельничающие «белые воротнички», скользящие от скуки от сайта к сайту в поисках сенсаций и скачивающие за счет работодателей фильмы и музыку – первые кандидаты на вылет в эпоху финансово-экономического кризиса. Чатящаяся сутками напролет молодежь и подростки. Бегающие по порносайтам в коротких перерывах Warcraft и Mortal Combat тинейджеры. Процентов 90 вроде как перечислено. Остальные 10% используют интернет в качестве рабочего инструмента, и как раз они в агитации давно уже не нуждаются и переубеждению не поддаются.
Опыт попыток использования интернета в качестве манипулятора общественным сознанием в избирательных кампаниях в Украине, безусловно, есть – например, во времена так называемой Помаранчевой революции. Однако опыт весьма локальный. Сыгравший далеко не самую ключевую роль (по крайней мере, не сравнимую с тем же 5-м каналом). В отдельно взятом городе – с чрезвычайно нехарактерным для Украины пресловутым уровнем интернет-проникновения. Да и за прошедшие 4 года доверие народа к «коллективным пропагандистам и коллективным организаторам» значительно уменьшилось. И к интернету тоже.
Кто кого пропатчит
Чисто по-человечески можно понять, для чего время от времени предпринимаются усилия фетишизации интернета технологами, работающими с сильными мира сего. Выборы – очередные, внеочередные, досрочные, слава Яху, не за горами.
Конечно, весьма романтично в старых-добрых традициях с «Лейкой» и блокнотом (надеюсь, до пулеметов и в этот раз все же не дойдет) месить пыль проселочных дорог украинской глубинки. Ибо древняя, как свет, избирательная технология «от дома к дому» была и в обозримом будущем останется одной из самых высокопродуктивных на просторах Украины. А проводить или организовывать ее в дистанционном режиме с должной эффективностью ну никак не получится. Романтично… Но совсем не привлекательно.
А оно ж куда приятней – задвигать креатив-месседжи белого, черного, серого, голубого и прочих цветов, двигать по виртуальной карте интернет-пространства полки флудеров и спамеров в пылкой надежде окончательно закомпостировать мозги ламеров и прочих юзеров. Сидя в мягком кресле теплого уютного офиса. Неспешно потягивая из рюмочки чаек-кофеек-коньячок-виски.
Только жизнь не стоит на месте. Все явственнее ощущается тенденция – и нынешний кризис тому только способствует – вытеснения несостоятельных непрофессионалов и всякого рода «разводил». И в бизнесе. И в экономике. И хочется верить, что в скором времени – и в политике.
Так что, в принципе, уже не за горами то время, когда утро, начавшееся с совета Виктору Федоровичу или – страшно даже подумать! – самой Юлии Владимировне персонально обратиться к интернет-пользователям с предложением помочь «пропатчить KDE2 под FreeBSD», неминуемо закончится отторжением политтехнолога от тела политика.
Потому как 99% тех, кому будет адресовано сие послание, не возьмут в толк – а о чем, собственно, речь. А 1% программистов со стажем, понимающих суть и знающих историю происхождения сей культовой фразы, сразу сообразят, что свита в очередной раз подставила короля. И не суть важно – по злому умыслу или по причине недостаточной проработки вопроса… Все до боли знакомо, не правда ли? И интернет тут явно ни при чем.
Так что дело вовсе не в интернете. Дело все в том же – в отношении к делу. Которым занимаешься. За которое отвечаешь. Не находите?
«...........» оставляет за собой право не разделять мнения внештатных авторов. Мы готовы опубликовать другие мнения.
Скрытый текст (вы должны зарегистрироваться или войти под своим логином):
У вас нет прав чтобы видеть скрытый текст, содержащейся здесь.
Последний раз редактировалось fuerteua; 27.10.2012 в 00:53.
Причина: DALSHE
Чому «1+1», ТРК «Україна», СТБ, ICTV та інші українські телеканали досі не можна законно дивитись онлайн? «ТК» розібралась у причинах не досить активного виходу каналів в інтернет.
Комп’ютер із підключенням до інтернету зараз є, без перебільшення, найпотужнішим джерелом пошуку та обробки інформації. Оцифруванню без жодних проблем піддаються текст, зображення, аудіо та відео. Тож універсалізація задач, у тому числі й побутових, що їх вирішує людство за допомогою персонального комп’ютера і всесвітньої мережі, не могла не зачепити такого поширеного заняття, як телеперегляд.
Хоча технічні потужності самих терміналів давно вийшли на потрібний рівень, транслювати відео в потоковому режимі досить довго не дозволяла швидкість загальнодоступних підключень до інтернету. Навіть коли з’явилися швидкісні канали, дозволити їх собі міг далеко не кожен користувач. Єдиним доступним методом перетворення ПК на телевізор була купівля TV-тюнера – фактично адаптація комп’ютера до прийому сигналу, як правило, через класичний телевізійний коаксіальний кабель.
Ситуація змінилася недавно – розвиток і поширення телекомунікацій призвели як до здешевіння послуг, так і до зростання швидкостей. І хоча пропускна здатність інтернет-каналів зазвичай далека від необхідної для транслювання повноцінної телекартинки, користувачі вже тепер мають технічну можливість дивитися потокове відео – стиснене і погіршеної якості, але цілком придатне до перегляду.
В освоєнні інтернету як ще одного засобу поширення свого продукту телемовників підганяє передусім шалена популярність відеосайтів (передусім YouTube), які, згідно з дослідженнями, відтягують дедалі більшу частину телевізійної аудиторії, а також розвиток інтернет-телебачення. На Заході і навіть у сусідній Росії вже досить давно успішно розвиваються канали, що мовлять лише в інтернеті, маючи пристойну аудиторію та виробляючи власний контент. В Україні подібні проекти
Скрытый текст (вы должны зарегистрироваться или войти под своим логином):
У вас нет прав чтобы видеть скрытый текст, содержащейся здесь.
поки що не набули великої популярності, проте і на цих потенційних конкурентів телеканалам слід зважати.
«...........» вирішила з’ясувати, як ця технічна можливість у випадку українських загальнонаціональних каналів співвідноситься з можливістю фактичною. Що з вітчизняної телекартинки і в якому вигляді може знайти користувач в інтернеті?
«У нас немає права на трансляцію закупного продукту»
Онлайн-трансляцію в її класичному вигляді (необмежену, в потоковому режимі з мінімальною затримкою) було знайдено на сайтах трьох українських загальнонаціональних мовників: Першого каналу, 5-го каналу й НТН. У відповідних службах цих каналів «ТК» підтвердили, що сигнал у мережу транслюється «як у телевізорі» – наживо, з затримкою в декілька секунд, зумовленою часом конвертації сигналу. Щоправда, трансляція Першого каналу містить обмеження – користувачі з неукраїнськими айпі-адресами не мають змоги дивитися онлайн-трансляцію. Як пояснив «ТК» віце-президент НТКУ Андрій Чернюк, телекомпанія не має права надавати можливість дивитися онлайн-трансляції на сайті НТКУ користувачам із неукраїнськими айпі-адресами, бо цим «порушуватиме авторські права». А оскільки з географією в інтернеті все не так просто, як у житті, жертвами цього обмеження стають і ті українські користувачі, чиє айпі з якихось причин визначається як неукраїнське, або ті, що користуються зарубіжними проксі-серверами.
«1+1», Новий канал, СТБ й ТРК «Україна» дають можливість переглядати свої програми в мережі з певними обмеженнями. Так, «1+1» наживо, одночасно з телетрансляцією, передає в мережу програми «Катастрофи», «ТСН» і прогноз погоди. Крім цього, в архіві відео можна переглянути окремі сюжети тієї ж «ТСН» та велику кількість анонсів. Аналогічно сайти СТБ й ТРК «Україна» містять архіви відео, де відвідувачі можуть знайти окремі програми телеканалів. При цьому СТБ, крім розважальних шоу, документалістики та програм-розслідувань, включив до цих архівів сюжети з випусків «Вікна-новини», «Україна» ж залишила інформаційні програми поза мережею. Новий канал наголошує на орієнтації виключно на ефірне мовлення та обмежується відеороликами, доданими до тексту у веб-версіях сюжетів програми «Репортер».
Одне для всіх цих чотирьох каналів є спільним: на їхніх сайтах можна переглянути лише програми власного виробництва. У коментарі «ТК» представники Нового, СТБ та «України» майже одностайно вказали причину: відсутність права на показ в інтернеті закупного продукту. Коментар від «1+1» отримати так і не вдалося, однак за логікою речей аналогічний варіант видається найімовірнішим.
На сайтах двох загальнонаціональних каналів – ICTV й ТОНІСа – трансляція в мережу відсутня в будь-якому вигляді. Щоправда, обидва мовники не виключають її появи в майбутньому і пов’язують це з оновленням власних сайтів. На ICTV зазначають, що оновлення наразі «в процесі розробки», і йтиметься радше про трансляцію інформаційних програм «Факти». Шанувальники політичних ток-шоу можуть побачити відеоверсію програми «Свобода слова» на її сайті. На ТОНІСі ж не розраховують на жодне оновлення раніше осені – через відсутність фінансування.
Розділ із онлайн-трансляцією віднедавна є й на офіційному сайті «Інтера». На перший погляд здається, що трансляція здійснюється в повному обсязі (як на Першому, 5-му каналах та НТН), але через відмову керівництва каналу від коментарів технічних подробиць з’ясувати не вдалося.
«Але яка розумная цьому альтернатива?»
Отже, далеко не всі загальнонаціональні канали доступні для інтернет-користувачів – принаймні за можливостями, запропонованими офіційними сайтами. Лише деякі з них можна дивитися «як телевізор», а архіви відео хоча й зручні (через можливість вибору програми, що цікавить глядача), зазвичай обмежені програмами власного виробництва.
Однак сайти телеканалів - не єдине джерело телесигналу в мережі. Уже другий рік існує веб-ресурс, який так і зветься – «Інтернет-телебачення»: I.... Якщо раніше список доступних до перегляду на I... каналів включав далеко не всі загальнонаціональні (зокрема, не було «Інтера», «1+1» та СТБ), то нині посилання «Усі» у списку телеканалів скеровує користувача на
Скрытый текст (вы должны зарегистрироваться или войти под своим логином):
У вас нет прав чтобы видеть скрытый текст, содержащейся здесь.
, де для перегляду доступні справді всі українські загальнонаціональні канали (і не тільки). Крім того, сайт містить об’ємний архів записів телепрограм, розсортований за датою й часом. Враховуючи, що керівництво I... відмовилося надавати «ТК» коментарі (мотивуючи тим, що нині триває «поділ»), цілком коректно розглядати
Скрытый текст (вы должны зарегистрироваться или войти под своим логином):
У вас нет прав чтобы видеть скрытый текст, содержащейся здесь.
принаймні як дочірній ресурс I....
Загалом, I... як джерело доступу до телепрограм має лише один суттєвий недолік – трансляція, запропонована ресурсом, сумнівна з погляду закону.
«Питання трансляції в інтернеті, як і питання відеохостингів, законодавством про телерадіомовлення не регулюється, - Коментує Ігор Розкладай, юрист Інституту медіа права. - Тут слід дивитися на загальні засади законодавства у сфері авторського права. Телеканал має авторські права на твори власного виробництва та має ліцензії, зокрема і невиключні авторські права, на твори, придбані в інших фізичних осіб. З тим і пов’язано те, що такі телеканали, як “24”, 5 канал, вільно транслюються в мережі, адже продукт, який вони випускають в ефір, є переважно власним.
Іншим телеканалам складніше, бо, купуючи фільми, особливо великих студій Голівуду, вони мають досить жорсткі обмеження щодо показу, і перш за все це стосується території показу. Тому, до речі, супутникові версії телеканалів завжди відрізняються від національних. За умови, що коли телеканали потрапляють до інтернету або їх ретранслює третя особа, вони (телеканали) порушуватимуть такі вимоги, тому телеканали зацікавлені, щоб їх не транслювали.
Реалтаймові трансляції без укладання угод є порушенням авторського права. З іншого боку, якщо телеканал не проти, тобто знає, але не вживає жодних кроків щодо припинення трансляції, це вочевидь можна сприймати як мовчазну згоду. Зрештою, це збільшення аудиторії, а це каналу вигідно. Однак компанія-ретранслятор завжди під ударом, адже канал у будь-який момент може вимагати припинення трансляції.
І тут не має особливого значення, чи транслюється канал у мережу на власному сайті, і в якому обсязі. Якщо немає дозволу – це є порушенням авторського права. Той же 5 канал забороняє використання свого сигналу без дозволу з будь-якою метою, крім персонального перегляду онлайн-трансляції та відеосюжетів».
Варто зауважити, що на старій версії I... можна було переглянути далеко не всі українські телеканали. Приміром, на СТБ «ТК» повідомили, що транслювання їхніх програм було знято за наполяганням юристів телеканалу. Цілком можна припускати, що з аналогічних причин на I... були відсутні «Інтер» та «1+1». Крім того, на жодному з каналів, що транслювалися на старій версії I..., не підтвердили факту бодай якоїсь співпраці з «Інтернет-телебаченням». А на Новому каналі прямо вказали на незаконність онлайн-трансляції й повідомили, що шукатимуть «юридичну можливість її припинити».
У підсумку маємо суперечливу ситуацію, зумовлену конфліктом інтересів глядача і правовласника. З одного боку, мати можливість без установки додаткового обладнання перетворити комп’ютер на телевізор із функцією архівування попередніх телепрограм – надзвичайно зручна опція. З іншого – глядач у будь-який момент може бути такої опції позбавлений, а враховуючи загальну тенденцію змін у вітчизняному регулюванні інтернету – не виключено, що й притягнений до відповідальності як співучасник порушення авторських прав. Відповідно, для правосвідомого й законослухняного користувача комп’ютера прийнятними наразі є лише два варіанти: або задовольнятися тим, що пропонується на офіційних сайтах телеканалів, або, якщо цього недостатньо – купувати відеокарту з TV-тюнером. Або ж перейти з категорії користувачів інтернету до категорії глядачів класичного телебачення.
Олексій Зубенко
...........
Последний раз редактировалось fuerteua; 27.10.2012 в 00:58.
Причина: DALSHE
Я пользуюсь пару месяцев интернетом с опера мини от МТС на один день.Когда нет рядом компа.Для промотра страниц неплохо.Снимают чуть больше 2 гривен в сутки,именно за те сутки,когда выходил в инет.Мэйл.ру агент работает с настройками оперы,а аська не запустилась.Пытался использовать тел в качестве модема с настройками оперы(указал точку доступа ОПЕРА в настройках соединения),-ничего не получилось,-страницы не грузятся.Скачивать не пробовал,но читал,что за скачивание файлов весом больше 15 метров бабло будет сниматься как за обычный траффик.
–>
Ваша реклама может быть здесь... пишите на телегу @VOPROS24
Часовой пояс GMT +3, время: 20:47.
Весь материал, представленный на сайте взят из доступных источников или прислан посетителями сайта. Любая информация представленная здесь, может использоваться только в ознакомительных целях. Входя на сайт вы автоматически соглашаетесь с данными условиями. Ни администрация сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие лица не могут нести отвественности за использование материалов. Сайт не предоставляет электронные версии произведений и ПО. Все права на публикуемые аудио, видео, графические и текстовые материалы принадлежат их владельцам. Если Вы являетесь автором материала или обладателем авторских прав на него и против его использования на сайте, пожалуйста свяжитесь с нами.