Він мав все, щоб стати «обласканим» радянським урядом і жити в багатстві і славі в центрі Москви. Він, талановитий письменник, кінорежисер і сценарист, міг би сказати, що він вищий за політику і закрити очі на жахливу дійсність, забути про Україну ї поїхати жити до Москви, куди його кликали...
Але він обрав інший шлях і кинув виклик існуючий владі. Він знав, чим ризикує, коли в 1966 році разом з Віктором Некрасовим, Володимиром Войновичем і Іваном Дзюбою прийшов до Бабиного Яру в 25-у річницю розстрілу киян німецькими окупантами. Там мовчки стояли небайдужі кияни, здебільшого євреї. Вони впізнали письменників і кинулись до них: «Скажіть що-небудь!» Творча інтелігенція була обурена, що радянська влада примовчує і забороняє будь яку згадку про злочин німців…
Він все знімав - і людей, і палку промову Івана Дзюби (до речі, уродженець Волновахського району), який співчував єврейському народові і відкрито казав, що повертаються 30- ті роки…
Плівку відібрали, а після мітингу у нього почалося нове життя. Яке він свідомо обрав сам.
Він написав есе «Набої для розстрілу (Нене моя, нене)“, і світ дізнався про „процес СВУ“ (Спілка визволення України), сфабрикованому ДПУ в 1930 році з метою винищити еліту української інтелігенції. Твір про геноцид українського народу вийшов за кордоном у 70-тих роках, а в передмові столи його слова: „Візьми в руки книжку цю, брате мій, зарубіжний українцю, і знай: тут, на батьківщині твоїх предків, на рідній землі твоїй — дуже погано. Дуже.“
Він пройшов через арешти, в’язницю, допити, наклепи і помер у київській Жовтневій лікарні, куди його перевезли з тюрми майже сліпим і зовсім спаралізованим.
Гелій Снєгирьов прожив всього-на-всього 51 рік..

3. Дозвіл перейти на східну традицію Шептицькому дав особисто Папа Лев XIII

4. Впродовж діяльності Митрополита у Львові між 1901 і 1944 роками в Галичині 7 разів мінялися господарі: австрійці, росіяни, українці, поляки, совіти, німці і знову совіти.

5. Очолив делегацію до цісаря Франца Йосифа, вимагаючи, щоб українців у Галичині трактували однаково з іншими народами монархії, не принижуючи їхньої національної та людської гідності.

6. Виступав у віденському сеймі, у Палаті панів, щодо створення українського університету у Львові. Після цього виступу цісар видав декрет, згідно з яким український університет у Львові мав відкритися 1 вересня 1916 року.

7. Завдяки старанням Митрополита Ватикан визнав УНР 1919 року.

8. Профінансував створення Народної Лічниці у Львові, а також сиротинця. Для утримання сиротинця віддав гроші, що отримав як пожертву від Папи Бенедикта XV.

9. Подарував дитячій патріотичній організації "Пласт" свій маєток у Підлютому для літніх таборів.

10. Віддав свою приватну колекцію на заснування Українського національного музею – 5 кімнат у митрополичих палатах, а в 1911 році придбав для музею цілий будинок на сучасній вулиці Драгоманова.

11. Зініціював і заснував Земельний банк у Львові, підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств "Просвіта", "Рідна школа", "Сільський господар".

12. Під час німецької окупації Митрополит звернувся з протестом проти винищення єврейського населення до райхсканцлера Гіммлера, а також захщав радянських полонених – писав листа Гітлеру про надуживання Ґестапо й жорстокість до військовополонених.

13. Організував таємне вивезення 2000 дітей євреїв 14 серпня 1944 року. Їх переховували у криптах, у монастирських школах, сиротинцях Львова й околиць.

Що цікаво, звання почесного доктора Леонідові Кучмі присвоїли 12 травня 1999 року «за великий внесок у розбудову України та утвердження авторитету молодої держави на міжнародній арені»…

Любов української «провідної верстви» до наукових титулів загальновідома. Іноді це почуття таке нестримне, що через брак уваги наукової спільноти, деякі представники місцевого політичного бомонду не могли впоратися з бажанням фальсифікувати власну біографію. Пригадуєте історії з неіснуючою академією Віктора Януковича чи загубленим дипломом Романа Зварича?

Пропоную трохи пробігтись по химерних регаліях наших політиків.

Пам’ятаєте полум’яного соціаліста Олександра Мороза? Колишній голова Верховної ради більше десяти років був почесним професором Полтавської стоматологічної академії. Стоматологічної, Карле! Про це громадськість довідалася випадково. Соціаліст-лірик і «на півставки» зрадник партнерів по коаліції, Мороз зізнався в цьому абітурієнтам Медуніверситету імені Богомольця на урочистій посвяті в студенти. «Тема медицини мені близька, оскільки … я є професором Полтавської стоматологічної академії, деякий час був президентом федерації боксу», - розповів Мороз. У цій конкретній історії є запитання і до керівництва ВНЗ: якими алгоритмами і формулами переймалися «стоматологічні академіки», надаючи почесний титул фахівцю в галузі тракторів і комуністичного будівництва? Адже медичних дипломів в біографії спікера зафіксовано не було.

Згадаймо і «велетня думки» Віктора Януковича. Дивовижно, але четвертий «поводир» українців титулу «почесний професор» не здобув. Згідно з біографією зразка 2006 року, цей доктор економічних наук, професор був здебільшого дійсним членом - Академії економічних наук і Транспортної академії, а ще академіком Української технологічної академії…
Сьогодні чимало вишів сором’язливо б приховали деякі сторінки своїх літописів. Але з пісні слів не викинеш. Краще пізніше, ніж ніколи?

Он і Національний університет «Києво-Могилянська академія» зміг усе «переграти», позбавивши звання «почесний доктор» першого президента України Леоніда Кравчука за «дискредитацію іміджу» навчального закладу.

Підчистив пір’ячко у 2016 році і Дніпропетровський національний університет, який 2010 року «оступився», надавши звання почесного доктора патріарху Московському Кирилові. Викладачі вишу домоглися скасування ганебного рішення. Освітяни Дніпра усвідомили, що висловлювання глави Російської православної церкви є «грубим порушенням міжнародних норм і етикету», завдають шкоди іміджу України в світі, а також суперечать нормам про присвоєння звання "почесний доктор" університету.

Тема неосяжна. Варто поблукати нетрями офіційних сайтів наших академій, університетів та інститутів, щоб прозріти. Хтозна, а може поряд з вами живе який-небудь «почесний доктор» або «дійсний член»?

1769 — в Англії запатентовано жалюзі
1914 — у Києві заарештовано українського історика Михайла Грушевського за зв'язки з австрійським урядом
1918 — в Одесу вступили війська української Директорії
1919 — створено Всеукраїнський революційний комітет (ревком) на чолі з Григорієм Петровським
1946 — створено Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)
1946 — в Англії запатентовано перший програмований комп'ютер
1972 — американські астронавти Юджин Сернан і Гаррісон Шмітт побували на Місяці
1994 — у Чечню введено російські війська
2003 — в Європі спамерів оголосили злочинцями

НАРОДИЛИСЯ
1475 — Лев X (Джованні Медичі), папа Римський
1803 — Гектор Берліоз, французький композитор
1843 — Роберт Кох, німецький мікробіолог, лауреат Нобелівської премії
1889 — Микола Чубатий, український вчений, історик права та церкви, педагог i публіцист
1911 — Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1988)
1913 — Жан Маре (Жан Вілен-Маре), французький кіноактор
1918 — Олександр Солженіцин, російський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1970)
1953 — Андрій Макаревич, російський рок-музикант («Машина времени»), телеведучий
1964 — Микола Томенко, український політик
1969 — Вішванатан Ананд, індійський гросмейстер
1972 — Андрій Гусін, український футболіст

ПОМЕРЛИ
1796 — Йоганн Данієль Тіціус, німецький астроном, фізик і біолог
1891 — Олександр Потебня, український мово- та літературознавець, філософ
1967 — Сидір Артемович Ковпак, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майоро