3 листопада 1937 року саме в такий спосіб (однією кулею з метою економії) було розстріляно Леся Курбаса та Миколу Куліша. Таких пар було понад 500. "Розстріл Відродження" був присвячений 20 - річниці жовтневої революції... (
Пам'ять минулого не тільки дань безневинно загинувшим чи героям тих днів, а й одна із найважливіших складових прийняття вірних рішень сьогодні... Й вакцина. Вакцина проти байдужості, адже для тріумфу зла потрібна лише бездіяльність хороших людей...
"Сліди багатьох злочинів ведуть в майбутнє". С. Є. Лец...
А світ… Світ завжди в наших руках...
**************************************** **********
Фашизм - не свастика, не салютування рукою в напрямку сонця... Фашизм- тоталітарний пансько-рабський лад де будь-яка мораль і ідеологія, спрямовані на встановлення тотальних пансько-рабських читать дальше
відносин, знищення, стирання людської особистості, нехтування невід'ємними правами Людини... Саме тому посилення етатизація може бути небезпечним кроком до фашиствуючого утворення… Бо будь-яка влада, яка претендує на тотальний контроль, яка забуває, що їй люди делегували частину своїх прав для виконання певних функцій і починає вважети себе «обраними Богом…», починає насильницьке нав'язування себе в якості панів для населення… - саме так і починається фашизм!
Гляньте, як впевнено і безкарно відчуває себе фашизм на просторах нашого східного сусіда, як привільно і легко йому в суспільстві де так багато боягузливих, покірних терпил…
Звичайно, серед обслуговуючих владу є «привілейовані раби»… "Номенклатор (лат. Nomenclātor від nomen« ім'я »і calare« називати ») - в Римській імперії спеціальний раб, вольновідпущеник, рідше слуга, в обов'язки якого входило підказувати своєму панові (з патриціїв) імена вітаючих його на вулиці панів, імена рабів і слуг будинку…
А Держава тоді… «... Держава - це організація можновладців для захисту їх від незаможних» Ф.Енгельс.
**************************************** *****************
Той, хто не зрозумів свого минулого — буде приречений на його повторення в майбутньому…
Якщо зло бореться зі злом, то зло, яке перемогло, оголошує себе добром ... Тому не обираймо із двох зол – обираймо добро…
Українці, які в 1918-му році повелися на заклики вести переговори з більшовиками, в 1933 році отримали Голодомор…
Потурання агресору, не приносить миру й сьогодні, воно тільки розпалило його апетит і привело до війни… АБЕТКА ІСТОРІЇ ...
Джозефус Деніелз сказав : “ Армія - це люди, зібрані в одному місці з єдиною метою: виправляти помилки дипломатів.” Сьогодні помилки наших політиків та дипломатів виправляються кров’ю…
«Правильно називати – це означає правильно розуміти», – говорили древні.
Vivĕre est cogitare – Жити значить мислити.
Vivĕre est militare – Жити значить боротися.
Vi victa vis – Сила перемагається силою.
Лише той гідний життя й свободи, хто кожен день за них іде на бій. Йоганн Вольфганг Гете
«Герої робили революцію і проливали кров за свободу, а до влади прийшли негідники і мудаки». Том Добб, «Революція»
ЗАВДАННЯ СИСТЕМНОГО КЛОНУВАННЯ ВИХОВАТИ КЕРОВАНОГО РОБОТА - ЛЮДИНУ З ПРОГРАМНО - ОБМЕЖЕНИМ ТИПОМ МИСЛЕННЯ, С ВУЗЬКИМ ДІАПАЗОНОМ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ.
Робот повинен вірити в ПРАВИЛЬНІСТЬ ЖИТТЄВОГО ВИБОРУ в просуванні вверх по сходинках запропонованих системою віддаючи ВЛАСНЕ ЖИТТЯ, ЯК ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ СИСТЕМНІЙ ідеології…
В кожному поколінні «сатана» шукає посередників, щоб викривити розуміння вірного й невірного, уміло створюється та підтримується система фальшивих цінностей… Нав’язування образу успішної людини на основі егоїзму дозволяє прекрасно формувати ідеальних сучасних рабів…
Поки простий українець не зрозуміє, що його майбутнє і майбутнє країни - це те ж саме, нічого не зміниться…
**************************************** *******************
Все, що відбувається нині аж ніяк не нове. Все це вже траплялося багато разів. Брехня, віроломство, вбивства, Варфоломіївські ночі, корупція, породжені прагненнями влади нескінченні війни ... Історія людства писана сльозами і кров'ю, і серед тисяч закривавлених пам'ятників сильним світу цього лише зрідка зустрічався один, осяяний сріблястим світлом. Демагоги, обманщики, братовбивці і батьковбивці, захоплені владою самолюби, фанатики і пророки, мечем насаджували любов до ближнього; в усі часи одне і те ж, в усі часи терплячі народи наштовхувалися один на одного і безглуздо творили вбивство ... в ім'я імператора, в ім'я віри, в ім'я коронованих безумців ... Цьому не було кінця. Еріх Марія Ремарк, «Тріумфальна арка»
Стара притча про стадо моржів: сотнями лежали вони на березі, прийшов мисливець і став одного за іншим кінчати кийком. Об'єднавшись, вони могли б легко розчавити його - але вони лежали, дивилися, як він, вбиваючи, підходить все ближче, і не рушали з місця: адже вбивав-то він лише сусідів - одного за іншим. Еріх Марія Ремарк, «Тріумфальна арка»
Що потрібно? Небагато. Перестати дозволяти собою маніпулювати, роз'єнувати, згадати, що значить слово "ЧЕСТЬ", згадати, що ми люди. Та ще те, що нічого не зміниться, поки ми не змінимо, думати й діяти...
Сьогодні українці святкують велике християнське свято на честь братів-мучеників Маккавеїв, яке в народі називають Маковія. Саме на цей день припав один зі страшних злочинів більшовицького режиму - 14 серпня 1937 року потужним вибухом було зруйновано собор Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, збудований у 1108-1113 рр. князем Святополком Ізяславичем.
Монастир було закрито ще в 1922 р. Руйнування його споруд (Золотоверхого собору, дзвіниці, монастирських будівель) розпочалося в 1934 р., після повернення столиці України в Київ – задля розчистки місця під амбітний урядовий центр (дві гігантські споруди з колонами та 34-метровий пам’ятник Леніну посередині).
Єдиним з українських вчених, хто відмовився підписати акт знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря, був археолог і мистецтвознавець Микола Макаренко (1877-1938). За свою принциповість він невдовзі був репресований і вбитий у в'язниці. Місце поховання досі невідоме. Інші ж «дослідники» швиденько підписали висновок, що собор збудований переважно у барокові часи, а не в ХІІ ст., а тому пам’ятка культури світового значення «не становить ні історичної, ні культурної, а ні архітектурної цінності».
Рішення про знищення Михайлівського золотоверхого приймалося на рівні ЦК КП(б)У. Більшість функціонерів, що вчинили цей злочин – Постишев, Балицький, Затонський – незабаром були замордовані своїми ж кремлівськими господарями.
Потворний урядовий центр так і не збудували. Через незадовільний вигляд єдиної зведеної споруди (будівля нинішнього Міністерства закордонних справ) будівництво зупинили.
Руїни Михайлівського Золотоверхого простояли до кінця ХХ століття. До 2000-річчя Різдва Христового храм було відновлено в барокових формах ХVІІІ ст. Під час подій Євромайдану 2013-2014 рр. у Михайлівському соборі знайшли притулок активісти Майдану і було влаштовано польовий шпиталь, пізніше при монастирі діяв пункт допомоги переселенцям зі сходу.
Нині біля стін Михайлівського Золотоверхого розташована Стіна пам’яті – портрети воїнів, які загинули внаслідок російської агресії на сході України.
Надзвичайно вдалим вийшов напад повстанських загонів на гітлерівські сили в поліському містечку Камінь-Каширський Волинської обл.
З цього окружного центру [тут розташовувалися установи гебітскомісаріату] німці здійснювали часті каральні й грабункові операції в навколишніх українських селах. Поряд з містечком була німецька авіаційна база, тому містечко мало солідний гарнізон — роту німецької (75 солдатів) і роту польської поліції (63 солдати), дві роти Вермахту, підрозділ СД — всього близько 350 чоловік.
Для операції проти цих сил командування УПА на Поліссі сконцентрувало курінь Павла Климука-«Криги» і сотні Івана Павлюка-«Лисого» (фото № 1) та Тихона Зінчука-«Кубика» (до 800 чоловік), яким було надано важкі міномети і 75-міліметрову гармату. Командував операцією командир загону «Озеро» Юрій Стельмащук-«Рудий». (фото № 2). Він мав докладні відомості про кількість і розташування окупаційних сил від керівника розвідки «Черника».
Увечері 19 серпня 1943 р. всі повстанські загони були сконцентровані в лісі за 12 кілометрів від містечка. О 2-й годині ночі почалася операція із захоплення населеного пункту.
Перша штурмова група під командуванням «Черника» чисельністю 30 осіб близько 3-ї години зуміла непомітно пройти до міста і, проробивши проходи в інженерних загородженнях, захопила німецькі казарми на висоті, яка домінувала над містечком. Учасник штурмової групи згадував:
«Ми розділились на три частини. Одна вскочила у відкриті німецькі становища – чи знали німаки на кого придастся їхня робота? Друга частина обскочила дряхлий напіввлізлий у землю будинок, де дрімала поліція, та обілляла його бензином. Третя частина збігла до двоповерхового будинку «шуцполіції».
Тут в одній кімнаті ствітилось. Це була вартівня. Трьох з наших легенько відчинили двері. Німаки спали на ліжках. На столі, схилившись, куняв командант варти, а в кутку дрімав, сидячи, вайлуватий перекладач-поляк.
Тихе «хенде хох!». Ще хвилина…і роззброєно 9 німаків, випроваджено та замкнено їх у возівні. Німці поводились послушно, мов «ягнята». Але ще вечором вони так голосно лаяли та били безборонних людей. Про це ми довідалися пізніше в місті.
Ці ж німецькі «шуцполіцисти» весною брали участь в мордуванні українського села Кортеліси. Тоді то біля спаленої ними церкви поховали вони в трьох довгих стометрових долах дві і півтисячі (2500) зовсім невинних стариків, немовлят, юнаків, мужчин і жінок.
В той час блиснуло теж вогнем біля будинку польської поліції. Пекельні язики невмолимо тулились до стін облитого бензином будинку. Віконниці були позамикані. Всередині було чути вибухи гранат: це деякі поліцисти розривались гранатами – марно гинули за «Нову Європу». Підлі юди – зрадники свого народу».
Після цього червоною ракетою було подано сигнал до штурму основним силами. «З трьох сторін великим півколом почали наступати. Безперервно вибухали по місті артилерійські та мінометні стрільна, а поміж них уривалися голоси кількох десятків кулеметів. Тільки на південній стороні спокій».
Під керівництвом «Рудого» курінь «Криги» й сотні «Лисого» та «Кубика» розчищали Камінь-Каширський від залишків німецько-польського гарнізону.
До 17 години дня місто перебувало в руках українських партизанів. «Мешканці міста не ходили, а прямо бігали за нами, мов зачаровані. Вони показували нам, де можуть бути німці. де їхні помешкання, та водили по вулицях», — згадував хорунжий «Мрія».
«…справжніх повстанців я побачив у 1943 році: через наше село проходили бойові підрозділи УПА. На Спаса, 19 серпня, вони штурмували місто Камінь-Каширський і вибили звідти німецький гарнізон.
Наш хутір був розташований на межі села з райцентром, тому тієї ночі ми з хлопцями довго не спали й добре бачили вогняні заграви над містом. На ранок військо розквартирувалося на селянських подвір’ях перепочити, поранених перев’язати», — згадує Йосип Козік, мешканець с. Раків Ліс, що під Каменем-Каширським.
З Каменя-Каширського було вивезено як трофеї: 600 центнерів солі, 500 центнерів борошна, 80 центнерів цукру, шкіру, військові уніформи, 7 мотоциклів, легкове авто, 11 коней із сідлами, 4 радіоприймачі, 1 радіостанцію, 16 друкарських машинок, 100 пістолетів, 4 німецькі автомати, 5 кулеметів, 20 тисяч набоїв.
Під час боїв у місті німці й поляки втратили біля ста чоловік убитими. 14 полонених німців повстанці за наказом провідника Брест-Литовської округи Миколи Свистуна-«Ярбея» розстріляли на очах у населення за участь у спаленні с. Кортеліси.
Напад на Камінь-Каширський здобув великий резонанс. Про цю подію начальник Рівненського обласного штабу партизанського руху генерал-майор Василь Бегма надіслав радіограму в Український штаб партизанського руху:
Последний раз редактировалось Golden1966; 20.08.2018 в 09:02.
Причина: [DALSHE][/DALSHE], ссылки с сообщений просьба убирать.
Літак Gotha -145 захоплений бійцями УПА в боях з німецькими окупантами, використовувався в якості зв'язкового літака. За свідченнями очевидців наземне обслуговування літака проходило досить цікаво: оскільки УПА не мало своїх постійних аеродромів, то після завершення бойового вильоту літак частково розбирався і добре маскувався.
За данними архівів НКВС, літак такої моделі був захоплений в 1947 році внутрішніми військами, тож можна зробити припущення що саме цей літак і був захоплений у 1947 році.
Gotha -145 був не єдиним літаком в УПА, за архівними даними, у 1947 році військами НКВС також було захоплено в боях з УПА два літаки У-2.
Рівно 73 роки тому закінчилася Друга Світова Війна.
Історію пишуть переможці. Вони можуть нам сказати, як було насправді, вони можуть нам сказати хто був злим і поганим, вони можуть приховати свої злочини і показати чужі.
Легко говорити про цивілізований світ, та демократію, коли всі хто мають іншу точку зору згоріли під час бомбардування Дрездена, Рейна, Токіо, Відня, Берліна.
Я не намагаюсь вигородити когось у цій війні, яка зруйнувала Європу.
Я хочу лиш сказати, що за бомбардування ядерними бомбами Хіросіми й Нагасакі, ніхто не поніс відповідальності. За коврові бомбардування німецьких і японських міст, де жертвами стали мільйони цивільних, теж ніхто не відповів. Тим більше за різанину у Дахау, за масові розстріли німецьких румунських, угорських, італійських, фінських солдат. За зґвалтування німецьких жінок силами союзників.
Генерал Леклерк не відповів за розстріли 12 французів, які воювали на боці Об`єднаної Європи. Не понесли покарання й інші військові злочинці, як з радянського, так і з англо-американського табору.
Переможені відповіли за свої злочини на Нюрнберзькому трибуналі, переможці ні.
Якби на одній лаві підсудних поруч з Герингом сиділи, Ейзенхауер, Жуков, Леклерк, то лише тоді можна було б говорити, про справедливість. А так вийшов спектакль на кістках переможених.
10 вересня 1894 року народився Олександр Довженко. FB_IMG_1536587292005.jpg
В українській культурі XX століття навряд чи можна знайти постать величнішу і більш трагічну, ніж Олександр Довженко.
Цитати Олександра Довженко
Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому.
"Щоденик"
Життя народу – у жнивах ланів.
"Щоденик" читать дальше
З усіх пристрастей людських етична пристрасть – єдина достойна і справжня пристрасть.
"Щоденик"
Забудеш товариша, зоставиш у біді – даремно ти на світ рождався.
"Щоденик"
Коли пристрастей немає, немає мистецтва...
"Щоденик"
Краще загинути в бою, ніж конати в животінні другорядного пасинка.
"Щоденик"
Людська душа – це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки не лий уже, більше не вміститься.
"Щоденик"
Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.
"Щоденик"
І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина.
"Україна в огні"
Чи є на світі ще такі поля, такі пшениці, сади, таке небо?
"Україна в огні"
О час! Великий, мудрий художник! Ти несеш на своїй палітрі не тільки сивизну нашу, чи задерті кирпи, чи короткозорість нашу, чи випадкові часом ознаки наших геройств, а щось незмірно більше, глибше і велике, що складає в блакиті майбутнього блискучої краси трагедійний портрет безсмертного нашого народу.
"Україна в огні"
Батьківщина - все!
"Україна в огні"
— Прощати треба один одному більше та співчувати, — тихо звернулась вона до Сіроштана.
"Україна в огні"
-Але, Людвігу, ти мусиш знати: у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту. Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників. От ключ до скриньки, де схована їхня загибель. Нам ні для чого знищувати їх усіх. Ти знаєш, якщо ми з тобою будемо розумні, вони самі знищать один одного.
"Україна в огні"
Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де-не-де.
"Зачарована Десна"
Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, - це Україна (...) Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабкодухим і запроданцям, як не у нас?
"Зачарована Десна"
Людина повинна завжди пам’ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком.
Твори Довженка
оповідання «Воля до життя»
кіноповість «Зачарована Десна»
кіноповість «Земля» (сценарій втрачено, спогади про сценарій і фільм)
оповідання «Мати»
оповідання «Ніч перед боєм»
кіноповість «Повість полум’яних літ»
Нащадки запорожців (драматична поема)
кіноповість «Україна в огні»
кіноповість «Поема про море»
кіноповість «Антарктида»
кіноповість «Арсенал»
кіноповість «Щорс»
кіноповість «Мічурін»
п’єса «Життя в цвіту»
«Щоденник» (1941-56)
Оповідання «Сон» та інші
“Мене кормить моя пика”, - так казав найнародніший з усіх українських акторів Микола Яковченко. Сьогодні День його пам’яті. Сергій Параджанов називав Яковченка «українським Чарлі Чапліном». Він – уособлення усього українського дотепу, гумору, актор, без якого неможливо уявити такі безсмертні шедеври, як «За двома зайцями», «Ніч перед Різдвом», «Королева бензоколонки» та багато інших культових стрічок.
Народився Микола Яковченко 3 травня 1900 року в місті Прилуки на Чернігівщині. У родині було 5 дітей. Федір, батько Миколи, був чоловіком суворим, і хотів, щоб син отримав серйозну професію. Той вчився у початковому училищі, згодом – у єврейській гімназії, вивчив грецьку мову. Пішов на фронт. У 1918 році захопився аматорським театром, дебютував на сцені у рідних Прилуках. Звідти перейшов до трупи театру Пилипа Хмари. Сім років відточував свій талант у різних театрах, працював усюди, від Лубен до Харкова. З 1927 року і до кінця життя Микола Яковченко був актором театру імені Франка.
На роботу актора особисто запросив Гнат Юра та відразу запропонував роль у виставі «Сон літньої ночі». Усі ролі вдавалися Миколі, він майже одразу став улюбленцем публіки. Яковченку був 31 рік, коли він зустрів кохання усього свого життя – Тетяну. Вона була на 10 років молодша, вродлива та дуже добра. Залицяльників у неї було безліч, та вона відмовилася від найперспективніших заради справжнього кохання. У пари народилося двоє доньок – Ірина та Юнона.
Потім Микола Федорович виконав історичну для себе роль Довгоносика у виставі «В степах України». У цій виставі з Миколою грав його кращий друг – Юрій Шумський. Він перед прем’єрою підійшов до Яковченка та сказав: «Першим на сцену вийду я!». Той знітився, запротестував, бо по сценарію першим мав йти він. На що Шумський відповів: «Я тебе знаю, вийдеш, рот до самих вух - розбестиш публіку. Ні, першим вийду я! Після спектаклю з мене чекушка».
Схильність до алкоголю – погана звичка, яка у Миколи Яковченка з’явилася після пережитих трагедій. Його дружина померла рано – у 1946 році. На його руках залишилося двоє дочок. Він почав випивати, про його погану звичку у театрі ходили легенди. На зйомках одного з фільмів до актора навіть приставили людину, яка мала слідкувати, щоб він не пив. “Охоронець” не відходив від нього ні на крок. Аж раптом на гримі виявилося, що Яковченко і лика не в’яже. Виявилось, що у його раціоні були яйця, які він пив сирими. Але вони були не прості – хитрий актор вводив у них горілку за допомогою шприцу.
Можна було почути і таку бувальщину, як Микола Федорович «трохи перебрав», і лікарі швидкої допомоги, не почувши пульсу, відвезли його до моргу. Коли він прокинувся, то санітари розбіглися, побачивши, як «мрець» підвівся і пішов на них, вимагаючи, щоб йому повернули одяг, бо він боїться спізнитися на репетицію.
Минув час, доньки стали дорослими, він жив із родиною молодшої Юнони – з нею, її чоловіком та онуком. І сім’я ніби зажила щасливим життям – донька піклувалася про батька, як могла. Друга донька Яковченка Ірина пішла з життя рано. Сам Микола Федорович помер 11 вересня 1974 року під час операції з видалення апендициту. За легендою, його останні слова були такі: «Клоун йде на манеж». Молодша донька видатного актора Юнона пережила батька на кілька років. Трагедію втрати не витримав її чоловік Володимир Бохонко і наклав на себе руки після втрати тестя та дружини.
На власні кошти шанувальники Яковченка спорудили йому пам’ятник у сквері біля театру Франка. На ньому легендарний актор сидить на лавці у компанії свого вірного друга – песика Фанфана. І лише погляд цього чоловіка, який завжди ділився з людьми добром та гумором відкриває його внутрішній біль– він вічний та сумний.
Світла пам’ять та шана акторському генію Миколи Яковченка
Перелік об’єктів збудованих в Україні на особисті кошти Івана Мазепи.
1. Києво-Печерська Лавра:
а) Троїцька Надбрамна церква (1106—1108; перебудови XVII—XX ст.) відновлена коштом І.Мазепи
б) Успенський собор (1073—1089; перебудова XVII—XVIII ст.) відновлений коштом І.Мазепи (1690) + подарунки.
в) Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698) побудована коштом І.Мазепи читать дальше
г) Кам'яний мур (1696—1701) будувався коштом І.Мазепи: південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 р.); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 р. був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви св. Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати І.Мазепи) (1698—1701)
д) Церква Різдва Богородиці (1696)
2. Микільська лікарняна церква (кін.1690-х)
3. Трапезна Покрови Богородиці (кін.1690-х)
4. Вознесенська церква (1701—1705)
5. Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695)
6. Микильський собор (1690—1696)
7. Богоявленський собор (1693)
8. Софіївський собор у Києві (1697—1700) часткова перебудова,
9. Дзвінниця та мури Софієвського монастиря у Києві (1699—1707)
10. Дзвінниця Пустинно-Миколаївського монастиря (др. пол. 1690-х)
11. Церква Живоначальної Трійці у Батурині (1692)
12. Церква Св. Миколи у Батурині
13. Воскресенська церква у Батурині
14. Церква Покрови Богородиці у Батурині
15.Собор Вознесіння Господнього Бахмацького монастиря
16. Успенська церква Глухівського монастиря (1692)
17. Трапезна та дзвінниця Глухівського монастиря
18. Успенська мурована трапезна церква Густинського монастиря
19. Мала трапезна церква Густинського монастиря
20. Покровська церква в с. Дігтярівці Новгородсіверського району Чергігівської області (1708—1709 або1710)
21. Церква Пресвятої Богородиці Домницького Різдвяно-Богородицького монастиря (1696)
22. Церква Петра і Павла в с. Іванівському (поч.1700-х)
23. Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Січі (1693)
24. Дерев'яний храм Св. Іоанна Предтечі Кам'янського Успенського монастиря
25. Церква Покрови Пресвятої Богородиці Батуринського Крупицького монастиря (поч. 1700-х)
26. Храм Преображения Господня Лубенського Мгарського монастиря
27. Трапезна церква Лубенського Мгарського монастиря
28. Дерев'яний храм в ім'я Воскресіння Христового в Любечі
29. Мурована Воскресенська церква в Любечі
30. Собор Св. Миколая Макошинського Миколаївського монастиря
31. Церква в с. Мохнатин (1692) іконостас з гербом І.Мазепи,
32. Церква Пресвятої Богородиці у Новобогородицьку (1688)
33. Вознесенський собор у Переяславі (1700)
34. Дерев'яна церква в с. Прачі
35. Дерев'яна церква Св. Іоанна Хрестителя
36. Петропавлівська церква в Рудні (закладна дошка від 10 травня 1698 р.)
37. Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові (1679—1695)
38. Церква Св. Івана Євангеліста з вівтарем в Чернігові
39. П'ятницька церква в Чернігові
40. Борисо-Глібський кафедральний собор в Чернігові (реконструкція, побудова дзвіниці, царські врата Мазепи)
41. Церква Іоанна Предтечі в Чернігові
42. Трапезна з двобанним храмом Всіх Святих в Чернігові
43. Микільська церква у Білій Церкві (1706)
44. Братський Богоявленський монастир
45. Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві
46. Корпус Києво-Могилянської академії (1703)
47. Чернігівський колегіум (1701—1702)
48. Хрестовоздвижениський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (1689—1709)
Цей список справді вражає будувалися вони причому не тяп ляп, а капітально на віки ці церкви, дзвіниці та колегіуми і досі радують око людей. Мазепа справді був великим меценатом, грошей він не жалів для розбудови рідної країни яку він щиро любив і бажав їй тільки добра, але не так сталося як гадалося історії назад не повернеш ми можемо лише судити про нього з висоту 21 століття, проте судячи з наведеного списку можна сказати, що Іван Мазепа був достойною людиною в тій мірі в якій ним може бути правитель країни. Парадокс, але на вересень 2018 року більшість цих храмів займає РПЦ Московський патріархат в якому священики проклинають ім’я християнського мецената Мазепи з піною у рота. Пора повернути ці храми до української православної церкви.
Історія "Нестора-літописця Голодомору"
Нестор Білоус народився у 1889 році у селі Леб’яже Печенізького (нині Чугуївського) району Харківської області. Маючи лише три класи церковно-парафіяльної школи за спиною, із 1911-го до 1934-го року він вів щоденник, який було виявлено в Галузевому архіві СБУ. читать дальше
Білоус занотовував особисті моменти – одруження, народження дітей, описував події із життя села під час Української революції 1917-1921 років, першого голоду 1921-1922-го та НЕПу.
Однак найбільше уваги він приділив колективізації та розкуркуленню, грабіжницьким хлібозаготівлям і спротиву селянства, Голодомору 1932-1933 років.
На сторінках нотатника він робив по кілька записів щомісяця.
Щоденник Нестора Білоуса є своєрідною хронікою репресій проти українських селян із боку більшовицької влади і наступу жахливого голоду в Леб’яжому.
Додаємо деякі з тодішніх записів (подаються у перекладі на українську мову):
▪️8/IV-33 р. Люди мруть з голоду різного віку, а особливо діти дуже помирають. У деяких сім'ях вимерли усі малі діти – від грудних і років до 10-ти.
▪️ 17/IV-33 р. На сьогодні хоронити 11 душ, померлих із голоду.
▪️20/V-33 р. Щоденно помирають люди з голоду. Сільрадою призначена санітарна комісія для прибирання трупів і їхніх похоронів, бо хоронити тих людей нікому. Так тепер сільрада виганяє людей і вони риють велику яму душ на 10 і тоді закопують. Багато людей дорослих і дітей, як глянеш, так це живі мерці.
▪️31/V-33 р. Дощі йдуть весь час уже два тижні і більше. Дуже полоти треба край, але неможливо. А люди помирають своєю чергою.
Про те, що цей селянин "щось там постійно пише", було відомо майже усьому селу. Щоденник відкрито лежав на припічку. 1937-го Білоуса, який був тоді колгоспним сторожем, арештували. Його визнали винним у тому, що "неоднократно в разговорах с членами колхоза "Красный колос" проводил контрреволюционную агитацию и вел дневник, куда записывал свои контрреволюционные мысли". Вилучений щоденник стає одним із головних доказів його "контрреволюційної діяльності".
28 листопада 1937 року спецколегія Харківського облсуду засудила Нестора Білоуса на 6 років ув’язнення у таборах, із обмеженням у правах на 2 роки. Після звільнення 1947-го, його знову заарештували. За тим самим обвинуваченням був висланий на довічне поселення у місто Ігарка Красноярського краю.
До Леб’яжого Нестор Білоус повернувся тільки 1954-го. Прожив іще 18 років, реабілітації не дочекався.
До слова, більше текстів зі щоденників очевидців Голодомору ви зможете прочитати у майбутньому виданні "Голодомор 1932-1933 років: "репресовані щоденники", упорядником якого є історик, начальник Управління наукового забезпечення політики національної пам’яті Українського інституту національної пам'яті Ярослав Файзулін.
У книжці, вихід якої заплановано на листопад 2018 року, будуть зібрані всі відомі, станом на тепер, щоденники очевидців Голодомору, репресованих комуністичними органами. Ці записники дають відповіді на запитання як комуністичний режим організовував Голодомор, як поступово "затягувався зашморг" на шиї українських селян і містян, як ті голодували і якими були стратегії виживання, як змінювалися суспільні настрої та думки населення.
Деталі незабаром. FB_IMG_1537533607562.jpgFB_IMG_1537533601529.jpg FB_IMG_1537533595300.jpg
Ми пам’ятаємо! Ми сильні!
–>
Ваша реклама может быть здесь... пишите на телегу @VOPROS24
Часовой пояс GMT +3, время: 23:01.
Весь материал, представленный на сайте взят из доступных источников или прислан посетителями сайта. Любая информация представленная здесь, может использоваться только в ознакомительных целях. Входя на сайт вы автоматически соглашаетесь с данными условиями. Ни администрация сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие лица не могут нести отвественности за использование материалов. Сайт не предоставляет электронные версии произведений и ПО. Все права на публикуемые аудио, видео, графические и текстовые материалы принадлежат их владельцам. Если Вы являетесь автором материала или обладателем авторских прав на него и против его использования на сайте, пожалуйста свяжитесь с нами.
Линейный вид
