Згадаємо” На світлинах – Юрій Городянин (Горліс-Горський), Анатолій Чупилка, Олександр Черкашин-“Тарас”, Олексій Нирко і Валерій Вахненко-“Патрон”. 27 вересня 1946 р. загинув Юрій ГОРОДЯНИН (“ЗАЛІЗНЯК”, ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ), поручник Армії УНР, півсотенний кінної сотні полку ім. Богдана Хмельницького, командир кінної сотні Запорозького полку ім. Я. Кармелюка, командир Богданівської сотні 2-го Запорозького (збірного) полку 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР, осавул отамана 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру, командир українського відділу фінської армії, автор книг “Ave diсtator!”, “Отаман Хмара”, “Спогади. У ворожому таборі. В казематах ҐПУ” та “Холодний Яр”, учитель, лицар Хреста Симона Петлюри. 27 вересня 1974 р. в м. Каневі Черкаської обл. прийшов у світ Анатолій ЧУПИЛКА, учасник Революції гідності, снайпер, заступник командира взводу 90-му Окремого аеромобільного батальйону 95-ї Аеромобільної бригади, член ВО “Свобода”, депутат Черкаської обласної ради. Загинув 20 січня 2015 р. під час оборони Донецького аеропорту. Лицар ордену “За мужність” III ст. (посмертно). 27 вересня 1982 р. народився Олександр ЧЕРКАШИН-“ТАРАС”, білорус, боєць ДУК “Правий сектор”. Помер від отриманих у бою поранень. Народний герой України (посмертно). 27 вересня 2005 р. помер Олексій НИРКО, історик, політв’язень, бандурист, педагог, краєзнавець, дослідник історії Кубані, зокрема історії кубанського кобзарства; голова ялтинської “Просвіти” (1988 – 1991), голова кобзарської секції Музично-хорового товариства Криму, заслужений працівник культури України. До музики Олексія Нирка прилучив січовий стрілець Лука КАРАМЕЛЬСЬКИЙ. Викладав клас бандури в Ялтинській музичній школі та в Ялтинському гуманітарному інституті. Створив три капели бандуристок: ім. Степана Руданського, “Пролісок” та “Зоряниця”. 27 вересня 2016 р. в ДТП в зоні проведення АТО загинув Валерій ВАХНЕНКО-“ПАТРОН”, боєць ДУК “Правий сектор”, потім 54-ї бригади ЗСУ. Вічна слава! “Незборима нація”
Бабин Яр.
Історія цього місця має багато трагічних сторінок.
З 27 вересня 1941 року в Бабиному Яру почались масові розстріли цивільних і військовополонених, пізніше став працювати Сирецький концтабір. читать дальше
В Бабиному Яру було вбито від 70 до 200 тисяч людей,
різних за національністю – українців, євреїв, росіян, ромів. За етнічною ознакою були здійснені масові розстріли євреїв і циган. Були розстріляні 621 член ОУН, серед яких поетеса Олена Теліга з чоловіком, військовополонені солдати.
Першими жертвами розстрілів стали душевнохворі пацієнти лікарні ім. Павлова. Наступного дня було видано наказ про збір всіх євреїв м. Києва та його околиць 29 вересня на розі вулиць Мельникова і Дегтярівської.
Люди йшли, зібравши найцінніші речі, взявши дітей, стареньких. Всі вважали, що нова окупаційна влада вирішила виселити євреїв.
Проте кожний тоталітарний режим, окупувавши нові території, затверджує свою владу репресіями і військовими злочинами.
Тоді, 29 вересня 1941 року, люди мирно йшли до місця власної загибелі, не підозрюючи, що скоро їх розділять на шеренги, окремо жінок, окремо чоловіків, накажуть зняти одяг і чекати своєї черги до Яру. Наймолодшій жертві було три дні, найстаршій – 103 роки.
За два дні, 29 і 30 вересня, було розстріляно майже 34 тисячі євреїв.
Під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля зондеркоманда 4а та підрозділи полку поліції «Південь» не припиняли розстріли два дні.
Бабин Яр став останнім притулком для тисяч невинних.
Два роки в Сирецькому концтаборі будуть працювати "фабрики смерті".
Потім радянська влада замовчуватиме те, що відбувалось в Яру, фальшуватиме факти для чергових міфів про ІІ Світову, навіть спробує зруйнувати місце, яке мало б бути меморіальним комплексом, забудувати Бабин Яр в 1961 році. Це обернеться Куренівською трагедією – жахливою катастрофою, яка знов забере життя людей.
Сьогодні в Бабиному Яру меморіальний комплекс в пам'ять про тих, хто був там закатований. Одиниці, яким випало врятуватись з цього пекла на землі, чи їхні нащадки можуть вшанувати жертв цієї трагедії.
У який момент у людини вимикається все людське і вона може вбивати жінок, дітей, стареньких, людей беззбройних і беззахисних лише за національність, переконання, мову чи прапор?...
Це неможливо зрозуміти, проте кожний тоталітарний режим тримається саме так, лише на злочинах і репресіях. Пам'ятаймо про це.
Последний раз редактировалось Olexijj; 29.09.2017 в 14:19.
У грудні 1930 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів. Після прийняття потрібних рішень незрячих співців під приводом поїздки на зібрання народних співців народів СРСР, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань. Пізно ввечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Розташувавши незрячих кобзарів в одну шеренгу, загін особливого відділу НКВС УРСР почав розстріл. Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд. У грудні 1933 на пленумі Всеукраїнського комітету профспілки працівників мистецтв комуністична верхівка назвала українські народні музичні інструментт “класово-ворожими”. Після цієї події почали друквати тільки “викривальні” матеріали про кобзарів. Наприклад, таке: “Сумнівні бандуристи…під виглядом народної творчості протягають старий націоналістичний мотлох” або “… треба прийняти найрішучіші заходи щодо викорінення кобзарського націоналізму”. До цькування кобзарів підключають і українських радянських письменників – Юрій Смолич писав: “Кобза таїть в собі небезпеку, бо надто міцно пов’язана з націоналістичними елементами української культури, з козацькою романтикою Запорозької Січі. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів”. Шукати інформацію про “розстріляний з’їзд” в радянській пресі -— марна справа. Навіть в архівах колишнього НКВС-КДБ дослідники кобзарського мистецтва не можуть знайти документального підтвердження цієї жахливої трагедії. Сліди своїх злочинів енкаведисти-кадебісти замітати вміли: ще у 1960 року тогочасний голова КДБ Шелепін таємною директивою наказав своїм відомствам “от Москвы до самых до окраин” спалювати все, що могло б у майбутньому скомпрометувати “доблесні” органи.
11 жовтня 1618 року відбувся штурм Москви об'єднаними силами Литви й України. Керували штурмом Гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний і великий литовський гетьман Іван-Кароль Ходкевич, що походив з давнього київського боярського роду. Похід на Москву здійснювався задля повернення московського престолу королевичу Володиславу Вазі, якого 1610 року московська боярська дума обрала своїм Царем.читать дальше
Українці увірвалися до Москви через Арбатські ворота, але не діставши підкріплень, мусили відступити. Тож Москви здобути тоді не вдалося. А невдовзі Річ Посполита уклала з Москвою Деулінське перемир'я, за яким отримала Смоленщину, Стародубщину й Чернігово-Сіверщину.
Взагалі то українцям вдалося раз здобути Москву. Це сталося 1605 року, коли військо царевича Димитрія з Рюриковичів, яке складалося в основному з українців, посадило його на московському царському престолі. Його військом командували українські князі Костянтин та Адам Вишневецькі, а головний кістяк складався з галицької, волинської й київської шляхти, а також запорожців.
Москва не єдина ворожа столиця, яку вдалося здобути українцям. Так 1657 року корпус наказного гетьмана Антона Ждановича, присланий Гетьманом Богданом Хмельницьким, у спілці зі шведами й семигородцями здобув Варшаву.
В наступному році, товариство шановне, виповнюється рівно 400 років від дня згаданого штурму Москви. Хороша дата навіть без огляду на те, що Москві тоді вдалося відбитися. Було б доречно відзначити її на місці події.
Шкода, що минулого 1616 року довелося пропустити урочисте відзначення 400-річчя здобуття військом Гетьмана Петра Сагайдачного Кафи-Феодосії у Криму.
Проте все це було колись, а значить може повторитися й у майбутньому.
Героям слава!
На світлині: пам'ятник Гетьманові Петру Сагайдачному в Києві.
Последний раз редактировалось Olexijj; 11.10.2017 в 18:45.
21 жовтня 1933 р. у Львові 18-річний член ОУН Микола Лемик за завданням Степана Бандери на знак протесту проти Голодомору в Україні вбив співробітника консуляту ссср, агента спецслужб Олексія Майлова.
Лемик добровільно здався поліції, і судовий процес над ним дав можливість іще раз заявити всьому світу, що Голодомор у совєтській Україні - це реальність, яку замовчує влада.
Лемика засудили до смертної кари, яку, з огляду на те, що йому не виповнився 21 рік, замінили на довічне ув'язнення.
У 1939 р., після поразки Польщі у війні з Німеччиною, Лемик вийшов на волю, а в 1941 р. як провідник Середньої похідної групи ОУН був заарештований гестапо і розстріляний у Миргороді.
......
Микола Лемик народився 4 квітня 1915 р. у селі Солова Перемишлянського повіту (тепер Золочівського району, Львівська обл.). Після закінчення української гімназії навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету.
Західняки, яке вони мали відношення до голоду? Що заставляло їх збирати з кожної хати продукти, продавати нажите непосильною працею майно, щоб спакувати якийсь хоча б маленький клунок і передати туди, де слово смерть стало буденним? Людяність! Це саме та риса, якої так бракувало призвідцям голодомору та виконавцям звірячих наказів про відбирання останнього куска хліба у селян. Відчуття приналежності до одного народу, єдиного цілого. Адже нація - це один організм. Коли хворіє якийсь член - відчуває усе тіло! А коли більша частина цього тіла відмирає? Людомор влаштований “старшим братом” не міг залишити байдужою ту іншу частинку нашої великої країни.
Відкрити очі світові - ось головна мета! Це завдання взяла на себе ОУН. Постріл - він може бути ціною в життя - таке трапляється часто... Постріл в оборону мільйонів - він пролунав 22 жовтня 1933 року. Цього дня усьому світу було повідомлено про смерть працівника радянського консуляту у Львові, офіцера НКВС Олексія Майлова. Справа набула належного резонансу завдяки повідомленню Польської Агенції Телеграфічної та відкритому судовому засіданню над виконавцем атентату членом ОУН Миколою Лемиком.
Сім років відсидів М.Лемик у польській в'язниці. Проте з по_чатком Другої Світової війни йому, як і тисячам арештованих націоналістів, вдалось втекти із тюрми. При втечі, він ще отримав польську кулю в спину й важко поранений, кілька разів втрачаючи свідомість, ледве добрався до одного із українських сіл на польсько-українському прикордонні.
У даному випадку націоналістичний обов’язок вимагав від Лемика двох речей: де б він не був – працювати на ко_ристь української ідеї та дотримуватися суворої конспірації. В результаті, одужавши, Микола організовує одну із перших українських шкіл на захід від Бугу та Сяну. А дізнавшись про долю загиблого вихідця зі Стрия на прізвище Сенишин, Лемик, не довго думаючи, бере це прізвище собі.
Лише після того, як ОУН почала інтенсивно творити підпільну мережу на території Холмщини, націоналісти дізналися, що легендарний Микола Лемик, живий і здоро_вий, вчителює в далекій сільській школі. Організаційним на_казом його повернули до Кракова, де він очолив референтуру з «калакутських справ» при Українському центральному комітеті. «Калакутами» називали сполонізованих на початку XX століття українців, а відтак – праця Лемика полягала у поширенні української ідеї серед 160 тисяч «калакутів» з Холмщини та Підляшшя.
У Кракові в 1940-1941 рр. Лемик встиг ще пережити рік подружнього життя. Через свою дружину Любу Возняк, Лемик породичається із родиною Бандер. Адже сестра дружини – Марія – була заміжня за рідним братом Провідника ОУН – Василем Бандерою.
У 1941 році Микола Лемик загине на Полтавщині, під Миргородом, від рук гестапо як провідник однієї із похідних груп ОУН.
Його іменем названа вулиця у місті Львові. На будинку колишнього совєтського консулату в цьому ж місті кілька років тому встановлено пам'ятну таблицю, яка нагадує нашим сучасникам про героїчно-відчайдушний подвиг молодого українського націоналіста. Все це значною мірою відбулося завдяки старанням Ярослава Лемика, близького родича Миколи Лемика. Саме з його слів здебільшого і знають сьогодні про героїчного галицького хлопця. А в селі Солова Золочівського району Львівської області, де народився М. Лемиик 14 жовтня 2012 року відкрито пам'ятний знак героєві.
Народився в 1923-му році в селі Петриків Тернопільського району. Був членом “Просвіти” Член ОУН із 1940 р. В липні 1941 р. закінчив підстаршинські курси ОУН в Поморянах Львівської області , наприкінці 1941 р. був заарештований Гестапо. В 1942 р. перейшов у підпілля. Із липня 1942 р. провідник молодіжної мережі ОУН Микуленецького р-ну , у 1942-1943 р. працівник референтури СБ Тернопільського обласного проволу ОУН , у 1943-1944 р. референт СБ Грималівського районного проводу ОУН та Тернопільського повітового проводу. Імовірно, був у сотні “Сірі Вовки” під псевдом “Стріла” – стрілець, вістун. У 1944-1945 р. перебував у охороні Камянець-Подільського обласного провідника ОУН Зенона Голуб`яка- “Бориса”. Приблизно з весни 1945 р. був помічником Кам’янець-Подільського окр. реф. СБ., У серпні 1946 р. очолив Дунаївецький провід (08.1946-12.1948) (Миньковецьки , Новошицький , Дунаєвецький р-н Кам’янець-Подільської обл. , частина Вінницької обл. ), згодом займався розбудовою підпілля на Вінничині як надрайнонний провідник. Імовірно, отримав 1949 р. наказ розбудувати на основі надрайону Вінницьку округу ОУН (1949-1951). 8 лютого 1951 р. схоплений ЧКістами у Вінниці на вул.Леніна , напроти польського костьолу. У нього знайшли пістолет ТТ , 57 патронів , 2 запасні обойми , гранату , згорток з отрутою. В тюрмі тримався мужньо – лише через 10 днів допитів з тортурами назвав своє імя та прізвище. З дня затримання – 8 лютого 1951 р. – до 18 червня 1952 року Йосип Демчук “Луговий” пережив близько ста допитів. Спершу його допитували у Вінниці, потім у Києві, нарешті знов у Вінниці. Тут 18 червня 1952 року заступник начальника слідчого відділу УМДБ Вінницької області майор Декаль почав допит Демчука : “Питання: Вам пред’явлено звинувачення по ст.ст. 54-1а, 54-8 і 53-11 КК УРСР з наведенням конкретних пунктів вашої злочинної діяльності. Визнаєте себе винним у пред’явленому вам звинуваченні?..” Це були останні свідчення Йосипа Демчука перед судом. Знову, вже вкотре. розповідає він про свою діяльність. І о 3 годині 15 хвилин уже 19 червня закінчує свідчення словами: “Про вище перераховані факти моєї діяльності у підпіллі ОУН, а також діяльності моїх підлеглих бандерівців я показав слідству відверто, але винним себе в цій антирадянській діяльності я не визнаю. Будучи вороже настроєним до совєтської влади, я зі зброєю в руках боровся проти неї за створення Самостійної України і на цих позиціях залишаюся і зараз. Тому всю свою діяльність проти Совєтської влади я вважаю правильною і винним себе в ній не визнаю”. 22 вересня 1952 р. військовий трибунал Прикарпатського військового округу засудив Йосипа Демчука – “Лугового” до розстрілу. Через місяць , 22 жовтня 1952 р. він помер від катувань яких завдавали , знущаючись з нього , МГБісти. За працю в підпіллі був відзначений Бронзовим Хрестом Заслуги (02.09.1947) та медаллю “За боротьбу в особливо важких умовах” (30.06.1948).
Последний раз редактировалось Olexijj; 23.10.2017 в 14:12.
Пес на службі УПА «Був в нас собака Лабусь. То він що, йому треба було перенести штафетки, листівки перенести до Подусова. Він такий кудлатий був, то йому в тую шерсть там закручували маленьку листівку паперу. І на шпильку прищіпали, і зверху тою шерстю другою пригладжували. Так: «Лабусь, до Подусова йди!», дали йому поїсти і він пішов через ліс до Подусова. Там прийшов на ту хату де штаб таємний розміщався, там знали де він має мати ту листівку. Відкривали, читали і писали наступну. Дали йому поїсти знов і йди до Полюхова. І він через ліс приходить до сестри. Вона йому знов то відкривала і читала. І вже дівчата зв’язковими не були, а був Лабусь. Ніхто не знав, що Лабусь такий партизан… Навіть собака, ви розумієте, мав ненависть до тих москалів. Вони як зайшли до хати, а він як рвонув на них, то ми перестрашилися, бо думали, що його застрілять… І потім, того Лабуся, таки москалі застрілили. В селі застрілили». Зі спогадів Ганни Думич, с. Малий Полюхів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
30 МАЛОВІДОМИХ ФАКТІВ ІЗ ЖИТТЯ РОМАНА ШУХЕВИЧА
1. Народився Роман Шухевич 1907 року у Львові. Був русявим, середнього зросту та спортивної статури. Подобався жінкам. Завдяки зовнішності дуже часто сходив за німця, що не раз його виручало в окупованій Галичині. У формі німецького офіцера відвідував у Львові навіть театри, коли гестапо полювало на нього. читать дальше
2. Рід Шухевичів славний багатьма іменами. Прадід командира УПА — священик Йосип Шухевич першим в українській літературі перекладав Вергілія , Шіллера, Вальтера Скотта. Передмову до посмертного видання його творів написав Іван Франко. Дід Володимир Шухевич, професор, активний «просвітянин» і дійсний член НТШ (тогочасна Українська академія наук), автор найгрунтовнішої праці про гуцулів — 5–томної «Гуцульщини».
Батько — Йосип Шухевич — був цісарсько–королівським суддею в містечку Кроковець. Тут він проголосив маніфест Західноукраїнської Народної Республіки і був іменований повітовим політичним комісаром. Дядько Степан Шухевич — адвокат і оборонець прав українців на гучних політичних процесах у Польщі.
3. У 15–річному віці на різдвяних канікулах Роман врятував дитину, що проломилася під лід. Додому повернувся весь у кризі й довго хворів на запалення легенів.
4. Був серед чотирьох українських гімназистів , яких шкільна курія виключила з гімназії за протест проти брутальностей учителя польської мови.
5. Довгий час у домі професора Володимира Шухевича квартирантом був Євген Коновалець, провідник Української військової організації. Часто до чоловічих розмов за чаєм прилучався і маленький Роман. Тож нічого дивуватися, що членом УВО він став ще гімназистом.
6. Важко назвати вид спорту, в якому би не проявив себе Роман Шухевич. Займався кінним і лижним спортом, боксом, грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло. На Запорозьких іграх у Львові встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра. Особливо добре володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака.
7. Навчався в Музичному інституті імені Лисенка. Закінчив курси гри на фортепіано. Виступав з концертами на різних сценах Львова. Любив музикувати для товариства або на самоті. Коли виникала сварка чи занадто запальна суперечка, а поруч було піаніно, Шухевич розряджав ситуацію незвично: сідав за інструмент. Навіть перед загибеллю на таємній квартирі грав мелодії Гріга.
8. Мав славу доброго танцюриста. Закінчив курс народних танців відомого танцюриста та художнього керівника Василя Авраменка.
9. Великий мандрівник. На човні проплив з Галичини по Бугу та Віслі до Балтики і назад — на веслах проти течії. Заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші річки Західної України.
10. У 22 роки вступив до Організації українських націоналістів. З 1930 по 1934 роки — бойовий референт Краєвої екзекутиви на західноукраїнських землях. Серед гучних справ, організованих Романом Шухевичем, убивство у 1933 році радянського консула у Львові на відплату за організований в Україні Голодомор.
11. Майстерно володів стрілецькою зброєю: на значній відстані з будь–якого положення потрапляв у листок з учнівського зошита, всаджуючи кулі симетрично по кутах.
12. Інженер дорожнього будівництва. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Окрім того, вивчав інженерію в Данцінгу. Водночас закінчив старшинську школу польської армії. Згодом інкогніто закінчив спеціальні курси для військових старшин (офіцерів).
13. Політичний в’язень. У судовому процесі Степана Бандери за вбивство міністра внутрішніх справ Польщі засуджений на 4 роки ув’язнення. Відбував строк у концтаборі Береза Картузька та у в’язниці.
14. Успішний бізнесмен. Після звільнення з ув’язнення заснував першу в Галичині українську рекламну фірму «Фама» разом із приятелем Богданом Чайківським. Компаньйони приятелювали з львівськими телефоністками й підслуховували телефонні розмови замовників та конкурентів. Фірма успішно розвивалася. «Фама» паралельно вела таємну касу, звідки гроші йшли до скарбниці ОУН.
15. Після виникнення Карпатської України у 1938 році нелегально перейшов кордон Чехословаччини. Поручник «Щука» (псевдо Шухевича) — один з організаторів «Карпатської січі», в якій займав посаду заступника начальника штабу. Після окупації Карпатської України угорцями йому вдалося уникнути арешту і розстрілу і через Румунію повернутися додому.
16. Після окупації Польщі переїхав до Кракова, де брав участь у створенні бандерівського крила ОУН. У квітні 1941 року очолив військовий відділ дружини українських націоналістів (ДУН), один з куренів якого за співучість німці назвали «Нахтігаль» («Соловей»).
17. У вибитому від радянської влади Львові знаходить у в’язниці закатоване тіло брата Юрія, головна провина якого полягала в тому, що був українським інтелігентом. Тіло було страшно понівечене: виколоті очі, відрізані вуха, поламані пальці, руки і ноги, на спині і грудях вирізаний тризуб.
18. Батальйон «Нахтігаль», яким керував Роман Шухевич, забезпечив проголошення у червні 1941 року у Львові самостійної Української держави, всі організатори якої відразу були репресовані німецьким режимом. Сам батальйон перекидають до Білорусії, де згодом роззброюють.
19. Дивом уникнувши арешту гестапо, Роман Шухевич перейшов у підпілля, де займався створенням Української Повстанської армії. Із серпня 1943 року —головнокомандувач УПА, чисельність якої сягала до ста тисяч вояків.
20. 21—23 листопада 1943 року організував на Львівщині Конференцію поневолених народів Сходу Європи і Азії, в якій взяли участь представники 13 націй. Одне з гасел конференції — «Смерть Гітлеру і Сталіну!».
21. У березні 1944 року німецькі спецслужби провели у Львові масштабну операцію з арешту головнокомандувача УПА, якою особисто керував шеф гестапо Генріх Мюллер. Врятувало Романа Шухевича вчасне попередження повстанської розвідки.
22. Розробив план партизанської війни малими відділами — «Дажбог». Українські повстанці створили унікальну мережу бункерів, подібної якій не було у світі. Жоден із них не був схожий на інший, аби їх не можна було викрити. У бункерах було продумано все — аж до вентиляції. Досвід підземного будівництва УПА дотепер вивчають у військових академіях провідних країн світу.
23. Демонстрував чудеса хоробрості. Серед білого дня проходжувався Львовом і під німцями, і під совєтами. У формі радянського офіцера відвідав у лікарні прооперованого батька, за яким було встановленого нагляд НКВС. Попри те, що держбезпека СРСР збилася з ніг, роками полюючи на Шухевича, він кілька разів їздив на Схід та Південь України. Двічі лікувався в Одесі, у 1948–му і 1949–му роках. На процедури у санаторії завжди брав ампулу з отрутою.
24. Стійко переносив усі труднощі бойового життя — виснажливі марші, ночівлю в снігу, тривале перебування у бункерах. Відзначався людяністю, контактністю, веселою вдачею, за що користувався величезним авторитетом і любов’ю серед повстанців.
25. Уся родина Романа Шухевича була репресована. У 1945 році НКВС заарештував дружину, матір, батька, сестру, сина Юрка і доньку Марію. Всіх згодом заслали за Урал, а сина і доньку передали до спеціального будинку на Донбасі. Юрко звідти втік. Батько віддав його під чужим іменем до школи. Навесні 1948 року Юрко зі зв’язковою Шухевича Галиною Дідик виїхав на Донбас, аби викрасти з дитбудинку семирічну Марію, але його зловили.
26. Операцію із захоплення головнокомандувача УПА здійснювали на світанку 5 березня 1950 року. Близько тисячі солдатів МДБ блокували село Білогорща, де він переховувався. Наказ був один: взяти Шухевича живим. Та генерал–хорунжий не збирався здаватися. У перестрілці він застрелив майора МДБ Ревенка. Важко поранений автоматною чергою, Роман Шухевич вистрелив собі у скроню.
У звітах про це не написали, боячись відповідальності. Тим часом на посмертному фото чітко видно кульовий отвір у скроні.
27. За провал операції з захоплення Шухевича чимало офіцерів і вищих чинів МДБ отримали стягнення і навіть позбулися посад. Нагороду отримав лише автоматник, якому приписали смерть командувача УПА. Сержант отримав тисячу карбованців.
28. За однією з версій, тіло Шухевича забальзамували кращі медики і відправили у Москву. Таким його показали Сталіну. Той наказав тіло спалити, а попіл розсіяти над Збручем. Навіть мертвий Шухевич був страшний для совєтської імперії, а тому не мав права на поховання.
29. Син Юрко Шухевич вийшов на волю лише у 1989 році, відсидівши у совєтських таборах 41(!) рік.
30. Указом Президента України Віктора Ющенка Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Героя України.
Последний раз редактировалось Olexijj; 26.10.2017 в 16:52.
28 жовтня 1911 року народився крайовий провідник ОУН Володимир Тимчій-“Лопатинський” – один із творців революційної ОУН під керівництвом Степана Бандери і тієї політичної лінії, яка згодом вилилася у всенародну збройну визвольну боротьбу 1940–1950 років. Він – перший керівник організації в Західній Україні після окупації Червоною армією і включення до складу СССР. Перебудовував роботу ОУН відповідно до нових умов протистояння з московською карально-репресивною системою, у боротьбі з якою і загинув на зламі лютого–березня 1940. Посмертно В.Тимчій став героєм відомої балади “Як Лопатинський з-за кордону…”, яка закінчується словами: “Повстали разом вірні друзі і пімсту-кару присягли. І розійшлись по всій Вкраїні, за рідну правду в бій пішли”.
–>
Ваша реклама может быть здесь... пишите на телегу @VOPROS24
Часовой пояс GMT +3, время: 14:50.
Весь материал, представленный на сайте взят из доступных источников или прислан посетителями сайта. Любая информация представленная здесь, может использоваться только в ознакомительных целях. Входя на сайт вы автоматически соглашаетесь с данными условиями. Ни администрация сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие лица не могут нести отвественности за использование материалов. Сайт не предоставляет электронные версии произведений и ПО. Все права на публикуемые аудио, видео, графические и текстовые материалы принадлежат их владельцам. Если Вы являетесь автором материала или обладателем авторских прав на него и против его использования на сайте, пожалуйста свяжитесь с нами.
Линейный вид
