Елізабет закінчила драматичний клас Віденської консерваторії і дебютувала у Відні. У 1920–х роках Бегрнер вже була визнана «королевою» європейських театрів. Перші сценічні ролі грала в Інсбруку, Цюріху, Відні, пізніше поїхала до Берліна, де здобула популярність після ролей у п'єсах «Свята Іоанна» (1924), «Фрейлейн Ельза» (1927) і «Аріана» (1931). Та найбільше Елізабет Бергнер спеціалізувалася на ролях шекспірівських героїнь.

Вже 1923 року Елізабет знялася у своєму першому фільмі. Вона знімалася з Дугласом Фернбексом та Лоренсом Олів’є, а 1935 року була номінована на «Оскара» за роль у фільмі «Від мене ніколи не втечеш». Її акторською грою захоплювалася сама Марлен Дітріх, яка називає Бергнер взірцем.

Саме Елізабет Бергнер принесла в Голівуд моду на вкорочене волосся і «локон пристрасті».

Актриса розбила чимало сердець. Серед її шанувальників був скульптор Вільгельм Лембрук, що покінчив собою через своїх почуттів до неї. Пристрасний роман пов'язав Бергнер з австрійським письменником Альбертом Еренштейном. Ходили чутки, що Елізабет Бергнер спокушала сама Грета Гарбо. Але Грета отримала відкоша і у Елізабет 1933 році вийшла заміж за театрального режисера Поля Ціннера і переїхала в Лондон. Поль став режисером майже всіх її фільмів. Коли в Німеччині до влади прийшли нацисти, подружжя перебралось до Парижа, потім до Лондона, де Елізабет грала у театрах.

У 1979 році Бергнер отримала Премію Ернста Любича, а 1982 — премію Елеонори Дузе. Свої мемуари, опубліковані за рік до смерті, Берґнер назвала «Та, яку обожнювали і проклинали». Вона померла в Лондоні, у 88-річному віці. Її ім'ям названо парк в берлінському районі Штеґліц.