В начале лета 1945 отряд НКВД рейдировал в верховьях Черного Черемоша, выискивая бункеры и убежища. В лесу «советы» наткнулись на медведицу с малышом. Короткая пулеметная очередь - и чекисты уже смаковали медвежатиной, наскоро испеченной на огне. Гуцулы, кстати, медвежьего мяса не едят из-за давнего табу. Испуганный медвежонок убежал. Его никто и не преследовал, потому мяса на нем нет.
Через несколько дней голодного и обессиленного медвежонка, жалобным поскуливанием звавшего мать, нашла в лесу повстанческая боёвка «Облака». читать дальше
Зная, что одинокое зверек погибнет, повстанцы взяли его к себе. На постое «Сибиряк» (пулеметчик Василий Билинчук) попытался накормить медвежонка бутылкой молока, и это ему удалось. «Ну что, брат, - пошутил командир Дмитрий Билинчук, - есть пополнение, проводи обучение». Несмотря на тяжелые условия подполья, повстанцы решили не оставлять медвежонка на верную смерть
Снабженцы получили строгое распоряжение - ежедневно поставлять малышу свежее молоко. Мишка отошел и привязался к партизанам. Ходил за ними, как собака, сопровождая боёвку в непростых переходах. По обычной жизни медведи в основном питаются растительной пищей. Но у повстанцев ел то, что и партизаны: хлеб, кулеш и молоко.
Но через полгода пришла зима. И медвежонок стал впадать в спячку. Чтобы не оставлять друга, Василий Билинчук нес его на себе во время переходов. С этого периода сохранилось уникальные фотографии на которых среди бойцов УПА значится и уже довольно большой медведь. К счастью, крепкий «Сибиряк» (псевдо получил через побега из ссылки в Сибири) было действительно Сибирское здоровье, носил не только молодого медведя, а еще и пулемет Дегтярева.
Кстати, Василий Билинчук, который выходил медвежонка, погиб в 1952 году, тяжело раненым прикрывая отход отряду. Ему было всего 26. В том же году у него родился сын - ныне известный украинский писатель Василий Портяк, автор сценариев к фильмам «Залізна сотня» и «Нескорений». 4.jpg5.jpg 6.jpg7_n.jpg
21 жовтня 1947 року о другій годині ночі у Львові проведена операція з виселення “членів УПА, ОУН та інших бандпосібників” разом із їх сім’ями. В усіх сільських районах області виселення розпочато о шостій годині ранку. Зі Львова із запланованих 287 сімей виселили 275 (не було дев’ять сімей) і призупинили виселення трьох сімей. Із сільських районів області виселено 5321 сім’ю (15774 особи), звільнено близько 200 сімей. Перед операцією деякі працівники Міністерства державної безпеки УРСР і уповноважені райкомів порушили режим секретності і розповіли населенню про плановане виселення.
Звичайна архівно-кримінальна справа. Анкети, протоколи, акти. Та одразу відчуваєш, що повстанець Олександр Панчук-«Мамай», 1918 року народження, уродженець с. Іваннє Дубнівського району, людина з криці. Про нього були згадки в окремих радянських документах, але доля залишалася невідомою.
15 липня 1945 року червонопагонники та одна зі спецгруп напали на боївку СБ, яка перебувала на Сатиївських хуторах Дубнівського району Рівненської області. Командира боївки надрайонного референта СБ «Мамая» було важко поранено у голову та ноги і захоплено у полон. Радянські карально-репресивні органи володіли інформацією, що він є керівником ОУН з 1940 року, а членом Організації українських націоналістів став у 1938 році, активно боровся з радянською владою на Дубенщині. Його родина у складі батька Леонтія Микитовича, матері Мотрони Мелентіївни та брата Федора була виселена у 1940 році, майно конфісковане. Після поранення «Мамай» осліп та втратив можливість говорити, рухатися. Спочатку він перебував у Дубенській в’язниці, а потім його перевезли у Рівне. "Мамай" затято мовчав. Неодноразово його відправляли на судово-медичні експертизи у Львівську психіатричну лікарню. 6.02.1948 інваліда, якого постійно утримували у в’язницах Рівного, Києва, Львова, визнали психічно здоровим і продовжували тортурувати та допитувати далі. Щоб засудити, активно розшукували потрібних органам свідків.
Як пригадував в’язень рівненської в’язниці Анатолій Новак, його товариші по недолі добре знали повстанця «Мамая»: «За таких обставин старожили нашої «хатини» пригадали недавнiй час, коли разом з ними сидiв «Мамай» - курiнний з групи «Енея». «Мамаю» в бою з каральними вiйськами МДБ вибухом снаряда вiдiрвало обидвi ноги вище колiн. Понiвечене тiло партизана як захопленого «языка» привезли до внутрiшньої в’язницi i без жодної медичної допомоги помiстили в камеру на повiльне вмирання. Але сильне молодече тiло витримало велику втрату кровi. «Мамай» продовжував жити назло своїм ворогам. Тривалий час «санiтари» й перев’язочнi матерiали вишукувалися у замкненому середовищi камери, i здоров’я скалiченого повiльно почало поправлятися. Його стан не залишився поза увагою тюремщикiв, i вони почали викликати «Мамая» на допити. Щоб якось його безногого доставити до кабiнету слiдчого, наглядачi використовували брудну тачку вiд котельнi. Цiєю тачкою з грюкотом пiд’їжджали пiд самiсiнськi камернi дверi. У таких випадках сам «Мамай» жартував: «Треба збиратися, уже подали коня вороного». З тяжкими ранами в нелюдських умовах цю людину бiльше двох рокiв гноїли в застiнках однiєї камери, жодного разу не надавали медичної допомоги. Аж пiсля завершення слiдчого процесу 1950 року «Мамая» перевели до лiкарняного в’язничного блоку. Про його подальшу мученицьку долю в’язнi нiчого не вiдали».
Ув’язнені нічого не знали через те, що каліку, але нескореного повстанського командира «Мамая» вироком Воєнного трибуналу Прикарпатського військового округу від 27 грудня 1950 року засуджено до розстрілу. Олександра Панчука-«Мамая» було розстріляно у Рівному 30 березня 1951 року.
20 жовтня 1920 у с.Княждвір Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. народився ройовий УПА Дмитро Марусяк-“Зайчик” – один із активних учасників вдалої засідки на заступника міністра оборони комуністичної Польщі Кароля Свєрчевського.
зі селянської родини, закінчив 5 класів народної школи. У Княждворі вважається, що місцеві Марусяки є нащадками відомого ватажка опришків Дмитра Марусяка, героя багатьох народних пісень та переказів.
Від 16 вересня 1943 – в УПА, де пройшов підстаршинський вишкіл, отримав ступінь вістуна. Скерований на Закерзоння, де з кінця 1945 був ройовим у сотні “Ударник-5” (відділ 95а), якою командував легендарний Степан Стебельський-“Хрін”.
Відзначився в ряді боїв, був самовідданим і кмітливим вояком, про що у своїх спогадах згадував к-р “Хрін”.
За активну участь у засідці на К.Свєрчевського старший вістун “Зайчик” був відзначений найвищою нагородою УПА – Золотим Хрестом бойової заслуги І кл. (наказ ГВШ УПА ч.2/48 від 2.09.1948, на основі постанови УГВР від 23.08.1948).
Доля Д.Марусяка наразі невідома. У рідному Княждворі вважають, що він загинув.
Додатком – сторінка з підпільної видання "Бюро інформації УГВР" з опублікованою постановою про відзначення Д.Марусяка-“Зайчика”, а також ще двох учасників засідки на К.Свєрчевського – чотового Івана Захаренка-“Граня” та кулеметника Зиновія Мижишина-“Духа”.
Добавлено через 6 минут
Вихор» - Андрейчук Іван Федоровиччитать дальше
(1921 - 7 жовтня 1946)
Народився у с. Середній Майдан Надвірнянського району в селянській сім’ї. Закінчив сільську школу. В 1938 р. вступає до ОУН. У 1940 р. через скрутне матеріальне становище їде на заробітки в Донбас , працює електриком . Влітку 1941 р. повертається додому, а в грудні того ж року забраний на примусові роботи до Німеччини. Влітку 1943 р. повернувся додому. Через можливість арешту переходить в підпілля. Військовий вишкіл проходить в с. Білі Ослави Надвірнянського району . В 1944-1945 рр. стрілець, ройовий, чотовий в сотні «Залізні» куреня «Смертоносці» . За відвагу в боях 1 лютого 1945 р. нагороджений КВШ Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги .Наказом ГВШ ч. 3/45 від 10 жовтня 1945 р. підвищений до звання булавного з дня наказу. . В грудні 1945 р. призначений командиром сотні «Залізні» в званні старшого булавного . Восени 1946 р. розпускає сотню для того, щоб повстанці невеликими групами перезимували . Загинув в с. Грушка Тлумацького району . Наказом ГВШ ч. 1/48 від 12 червня 1948 р. підвищений до звання хорунжого з дня 7 жовтня 1946 р. (посмертно).
Последний раз редактировалось Olexijj; 21.10.2016 в 13:41.
Причина: Добавлено сообщение
Стрілець УПА з сотні "Байди", куреня "Рена" Петро Матвіїв, псевдо "Степовий". У лютому йому буде 90!
У період німецької окупації він опиняється на примусових роботах в Австрії. Здійснює втечу. У 16 років разом з друзями-односельцями вступає в лави Української Повстанської Армії. Бере участь у боях на Жидачівщині, Рогатинщині та Бережанщині. Був важко поранений, вилікуваний у лісовій шпитальці. Схоплений під час засідки у рідному селі. Батько і рідний брат заарештовані НКВС і засуджені. Петро ж завдяки допомозі місцевого дільничого, який співпрацював з підпіллям, уникнув ув'язнення, був оформлений як доброволець до радянської армії.
"Шо я когось ся питав, чи шо?! Здибався з хлопцями і пішов. Як ти вважаєш, то ти підеш сам без нікого. Ти не хочеш, шоб тебе хтось посилав. Ти розумієш, шо ти є українець і ти йдеш по своїй лінії. А не так, шо хтось може скаже так, а той так. Нє!
"Москалі сі нас бояли як вогню. Зброю ми мали. Ми їм врізали добре. Їх там набили досить" - так коротко він характеризує свою "партизанку
Последний раз редактировалось Olexijj; 21.10.2016 в 14:16.
–>
Ваша реклама может быть здесь... пишите на телегу @VOPROS24
Часовой пояс GMT +3, время: 19:56.
Весь материал, представленный на сайте взят из доступных источников или прислан посетителями сайта. Любая информация представленная здесь, может использоваться только в ознакомительных целях. Входя на сайт вы автоматически соглашаетесь с данными условиями. Ни администрация сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие лица не могут нести отвественности за использование материалов. Сайт не предоставляет электронные версии произведений и ПО. Все права на публикуемые аудио, видео, графические и текстовые материалы принадлежат их владельцам. Если Вы являетесь автором материала или обладателем авторских прав на него и против его использования на сайте, пожалуйста свяжитесь с нами.