Однак український випадок унікальний небаченою за західними мірками концентрацією капіталу. Навіть не п'ять, а десять найбагатших поляків володіють активами, які становлять лише 3% ВВП Польщі. Саме така ж частка у валовому продукті США і в десяти найбагатших американців. А п'ятеро згаданих вище українців володіють 9,5% від ВВП своєї країни.
І якщо американські мільярдери, як правило, — це власники великих технологічних компаній, які побудували бізнес з нуля, то українські створили свої бізнес-імперії з допомогою приватизаційних аукціонів і близькості до влади.
На початку березня київський think-tank Центр економічної стратегії (ЦЕС) представив наймасштабніше дослідження української олігархії — доповідь Захоплення державних інститутів. У ньому автори описали, як вітчизняні мільярдери змусили і змушують державу працювати на себе.
Аналітики центру визначили, що лише Ахметова, Коломойського, Пінчука, Порошенка і Фірташа можна назвати підприємцями, які належать до класичного визначення олігархів, що володіють тріадою: активами у бізнесі, впливом у політиці та медіавласністю. І саме вони, ґрунтуючись на такому ж фундаменті, поставили собі на службу державу, монопольно контролюючи цілі галузі з допомогою впливу на ключові держоргани.
В економічній науці це називається рента — дохід, отриманий завдяки політичній або економічній монополії. Чим рясніші потоки подібних грошей, тим повільніше розвивається економіка і тим бідніше населення.
Володимир Ланда, аналітик Центру Бендукідзе, оцінює втрати держави від олігархічної системи і корупції, яка з нею пов'язана, сумою приблизно в $8 млрд лише за останній рік. Сюди входять збитки держпідприємств, плата за монополію на енергетичному ринку і недавня історія з приватизацією ПриватБанку, що належав Коломойському
Група найбагатших українців не тільки підім'яла економіку, але й контролює ЗМІ як регулятор настроїв населення, а також політику як джерело влади — два канали, через які активна частина суспільства могла б ініціювати деолігархізацію. І коло замикається.
web_ukr_olihari_10_0317.jpg
Без конкурентів
Відповіді на питання, чим погані олігархи, кожен українець може знайти на невеликих аркушах паперу, які його оточують щодня: чеках за товари, квитанціях на оплату тепла, світла і комунальних послуг і навіть у зарплатних відомостях.
Промислове зростання в економіках з високим ступенем захоплення олігархами держави, за підрахунками експертів ЦЕС, відбувається вдвічі повільніше, ніж у більш вільних економіках. Бо там, де домінує обмежена кількість бізнес-груп, підвищується поріг входження в бізнес.
"Олігархічна бізнес-модель заснована на отриманні ренти через монопольне становище на ринку",— говорить Іван Міклош, колишній віце-прем'єр Словаччини, який добре знає ситуацію в Україні.
За умов слабкої або відсутньої конкуренції держбюджет отримує менше доходів, зате зростають його витрати і ціни для кінцевого споживача. Приклад — формула розрахунку вартості вугілля для генеруючих компаній, відома як Роттердам+. У неї включена ще й "доставка" сировини з Голландії, хоча насправді все паливо — українське. Подібне ціноутворення дозволяє Ахметову, власнику компанії ДТЕК, що є ключовим гравцем на ринку виробництва електроенергії і тепла в країні, отримувати додаткові 20% доходу, закладені у комунальних тарифах.
У ЦЕС стверджують, що і Ахметов, і найближчі соратники Порошенка прямо впливають на Нацкомісію з регулювання ринку енергетики, яка встановлює такі ціни. А закон, який повинен був перезапустити цей орган, не працює, констатує Вікторія Войціцька, депутат від партії Самопоміч.
Аналогічна ситуація склалася на ринку авіаперевезень, де найбільший гравець — авіакомпанія МАУ, що належить Коломойському,— володіє повною монополією. Тому квиток на рейс МАУ з Києва до Берліна і назад коштуватиме 8133 грн. Ірландська Ryanair візьме за порівнянний за дальністю переліт Берлін—Лондон—Берлін €26, або 754 грн.
Вплив Коломойського на Державіаслужбу (дАС), яка регулює ринок авіаперевезень, дозволив МАУ отримати за розподілом багато напрямків для рейсів і блокувати заходження іноземних компаній на місцевий ринок.
Ланда з Центру Бендукідзе оцінює втрати економіки від монополії МАУ за останні три роки на рівні $0,4 млрд.
Скарбниця платила і за Фірташа. Утримуваний зараз в Австрії за запитом США бізнесмен володіє в Україні двома десятками облгазів. І до лютого нинішнього року його структури не платили ані копійки за користування розподільними мережами. Таку пільгу Фірташ отримав з рук уряду Миколи Азарова у 2012 році. Вона коштувала держбюджету, за оцінками Мустафи Найєма, депутата від Блоку Петра Порошенка, 1,3 млн грн на день. Лише наприкінці зими 2017‑го уряд скасував цей "презент".
Олігархи ще й перешкоджають входженню в Україну іноземних інвесторів, каже Олександр Данилюк, голова Мінфіну. За його спостереженнями, зовнішні інвестори не хочуть подавати заявки на українські приватизаційні аукціони через вплив олігархів на керівництво держкомпаній, суди і держрегуляторів. "Вся проблема в тому, що олігархічний капітал зрісся з владою",— говорить міністр.
Прикладом знову може бути Фірташ. Уряд вже кілька місяців намагається продати приналежний державі Одеський припортовий завод (ОПЗ), але знайти покупця на цей привабливий актив не може. Хоча стартову ціну Фонд держмайна знизив з $520 млн до трохи більше $190 млн.
В ОПЗ є борг в $193 млн (та ще майже $58 млн пені) перед приналежною Фірташу компанією Ostchem. Він сформувався у 2013‑му, коли Ostchem продавав заводу російський газ за $430 за тисячу кубометрів, купуючи його у Газпрому за $265. Інвестори не хочуть мати справу з підприємством, обтяженим подібними зобов'язаннями. Причому, за словами Міхеїла Саакашвілі, екс-губернатора Одеської області, де і розташований ОПЗ, Фірташ, не будучи навіть формальним власником підприємства, створив заборгованість штучно. А все тому, що сам хотів придбати ОПЗ.
Крім прямих втрат держави Україна від дій олігархів, є ще і втрати від втрачених можливостей. У цьому впевнений Дмитро Яблоновський, старший економіст ЦЕС: "Наприклад, втрати мільярдних інвестицій, які не прийшли в країну через штучні бар'єри, збудовані олігархами для захисту від зайвої конкуренції".
Україна за всі роки незалежності наростаючим підсумком отримала лише $977 іноземних інвестицій на одну людину. У Польщі за такий же період цей показник дорівнює $4.366. Зовнішні інвестиції і стали основою для її економічного зростання. Країна нарощує свої показники досі, ставши однією з найбільш динамічно зростаючих економік ЄС.
"Інвестиції — це нові робочі місця і більш високі зарплати, додаткові податки до бюджету для зарплат вчителям та підвищення пенсій",— пояснює Яблоновський.
Велика п'ятірка
Експерти ЦЕС називають злиття української політики і бізнесу кумівським капіталізмом. У такій системі компанії олігархів отримують субсидії, дешеві кредити держбанків, беззаперечний монополізм і захист від конкурентів шляхом введення ліцензій та інших заходів протекціонізму. Крім того, в Україні приватизація найчастіше є схемою переведення активів з держвласності в руки олігархів, що активно відбувалося в 1990‑ті та у роки правління Віктора Януковича.
Кожен з п'ятьох фігурантів дослідження ЦЕС служить прекрасною ілюстрацією кумівського капіталізму.
Посаду президента країни навіть за відсутності прямого втручання забезпечують відмінні умови для ведення бізнесу, пишуть аналітики ЦЕС про Порошенка. Свідченням цього стали справи корпорації Roshen, що невпинно йдуть вгору, яка відкриває магазини і нарощує виручку, а також успіхи близьких до глави держави підприємців.
"Ставши президентом, Порошенко виявився не готовий повністю відмовитися від своїх бізнес-інтересів",— констатує політолог Володимир Фесенко.
Бізнес-партнер Порошенка Ігор Кононенко, один з керівників фракції БПП в Раді, контролює низку держкомпаній — ОПЗ, Центренерго, Укртранснафту — через лояльних менеджерів у керівництві або наглядових радах. Про це свідчать дані експертів і депутатів. А лояльний до президента Костянтин Ворушилін, голова Фонду гарантування вкладів, віддає ліквідні активи неплатоспроможних банків у банк МІБ, що належить Порошенку, Кононенку і дітям самого Ворушиліна. Крім того, в цій фінустанові зберігають гроші деякі держкомпанії, зокрема Укртрансгаз.
Олег Гладковський, ще один партнер Порошенка, займає посаду заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони. І володіє компанією БогданМоторс, яка постачає продукцію Нацгвардії. Два роки виконання держзамовлень дозволили Богдану, раніше збитковому, вийти у прибуток.
Отримує держзамовлення на кораблі і зброю також порошенківська Ленінська кузня.
Володимир Ланда з Центру Бендукідзе оцінює в $0,4 млрд переплати держбюджету в 2014-2016 роках при військових закупівлях у компаній, близьких до Порошенка.
На відміну від президента, Ахметов найактивніше нарощував свої активи за часів Януковича, виграючи на приватизаційних конкурсах.
ПРОБЛЕМА: Олександр Данилюк,
голова Мінфіну, впевнений: олігархи —
перепона на шляху іноземних інвесторів
Але й сьогодні, за даними ЦЕС, найбагатший українець контролює два десятки народних депутатів з Опозиційного блоку та деякі інші групи, чиї голоси потрібні пропрезидентській більшості. Вони й допомагають Ахметову пережити лихоліття війни на сході.
Парламентером між донецьким мільярдером і БПП є Кононенко. "Такі оператори бізнесово-політичних домовленостей, як Кононенко,— велика загроза для сьогоднішньої України",— наголошує Андерс Аслунд, старший науковий співробітник Atlantic Council, експертного центру у Вашингтоні.
В обмін на підтримку умовною групою Ахметова ініціатив Порошенка донецький мільярдер утримує монополію на енергетичному ринку: в сегменті теплової генерації електрики частка його компанії ДТЕК становить 70%. При цьому обленерго Ахметова є природними монополіями, чий вплив на ринок практично не обмежений.
Через "своїх" парламентаріїв найбагатший українець домігся того, що Верховна рада не ввела ренту на видобуток вугілля, хоча встановила високу ставку на видобуток нафти і газу. Точно таким же чином — через ВР — власник ДТЕК і Метінвесту отримав зростання збору з експорту металобрухту, що дозволяє йому дешево купувати сировину на внутрішньому ринку. Також комісія — регулятор ринку енергетики ввела надвигідний для олігарха тариф Роттердам+.
В орбіту інтересів Ахметова входить і держкомпанія Укрзалізниця (УЗ), говорить Володимир Шульмейстер, колишній заступник міністра інфраструктури: мовляв, мільярдер впливає на цілий ряд менеджерів, які приймають ключові рішення в УЗ. Через це держкомпанія закуповує рейки в ахметовських структур: сума контрактів, починаючи з 2008 року, склала 8,4 млрд грн.
А ось Коломойський, згідно зі звітом ЦЕС, користувався прихильністю Арсенія Яценюка, коли той очолював уряд. Але це не завадило власнику групи Приват мандатами депутатів, близьких до партії УКРОП, підтримати призначення нового прем'єра Володимира Гройсмана. Крім того, після зустрічі Коломойського з Порошенком Державна фіскальна служба (ДФС) реструктуризувала борг у 12,8 млрд грн компанії Укрнафта, в якій власнику групи Приват належить міноритарний пакет (майже все інше — у держави). Ця компанія ще й неодноразово відмовлялася виплачувати дивіденди державі, що дозволяло екс-губернатору Дніпропетровщини розпоряджатися її вільними грошима.
Загалом придбання міноритарних пакетів у держкомпаніях — типовий хід Коломойського, відзначають в ЦЕС, який потім впроваджує на підприємство лояльний менеджмент і отримує вигоду. Навіть нинішнього керівника Укрнафти Марка Роллінса в ЦЕС вважають людиною дніпропетровського мільярдера.
Націоналізація ПриватБанку завдяки домовленостям з Банковою пройшла за м'яким сценарієм: НБУ дав дніпропетровському мільярдерові можливість надати застави під взяті кредити пов'язаним особам — тобто акціонерам банку, самим собі, впродовж півроку.
Фірташ у Раді може розраховувати на голоси приблизно шести народних депутатів Опоблоку. Крім того, він має деякий вплив на частину фракції БПП, що представляє квоту партії УДАР нинішнього київського мера Віталія Кличка.
В тому числі і з допомогою цього пулу мандатів бізнесмен, який утримується в Австрії, оберігає свою власність — два десятки облгазів. Фінансові показники азотного бізнесу безпосередньо залежать від протекції: у 2015‑му Мінекономіки ввів антидемпінгові збори проти російських виробників азотних добрив, що на руку власнику Group DF. Саме від політичного лобізму залежить, чи виходить Фірташ в плюс або мінус, констатують в ЦЕС.
Найскромнішим політико-бізнесовим ресурсом з п'яти олігархів володіє Пінчук. Пік його впливу припав на роки президентства Леоніда Кучми, на чиїй дочці одружений цей бізнесмен. У нинішній Раді в нього лише троє "своїх" депутатів БПП. Вони допомогли Пінчуку пролобіювати вигідне для компанії Інтерпайп підвищення ставок на експорт металобрухту.
Медіаресурс
Наявність медійних активів — ключова особливість олігархів, наголошують в ЦЕС. Всі вони прагнуть транслювати в маси меседжі, вигідні їхньому бізнесу і політичним домовленостям.
“Чому ми дозволяємо олігархам використовувати державні ресурси? Чому втрачаємо можливості для розвитку країни?" — запитує економіст Яблоновський. Відповідь у нього готова: тому що з екранів телевізорів за гроші олігархів політики переконливо доводять населенню про чергову необхідність підтримки національного виробника шляхом податкових пільг або підвищення тарифів. Експерт ЦЕС додає: з кожним роком такої "підтримки" Україна все більше відстає в економічному розвитку від інших країн.
У розпорядженні Фірташа — належний йому на паях з Сергієм Льовочкіним телеканал Інтер з сателітами. В його ефірах, наприклад, часто бере участь лідер Батьківщини Юлія Тимошенко. Це говорить про плани Фірташа щодо цього політика на наступні парламентські і президентські вибори, які повинні пройти в 2019 році, відзначають експерти ЦЕС.
Телеканал 1+1 Коломойського відзначився, окрім іншого, в інформаційній війні проти керівництва Нацбанку на чолі з Валерією Гонтаревою.
Президентський П'ятий канал воліє подавати позитивні новини про події в країні і доповідати про успіхи уряду.
Медіа-активи Ахметова — телеканал Україна і газета Сегодня — часто надають майданчик для висловлювань політикам з Опоблоку і педалюють тему благодійної діяльності найбагатшого українця.
Олігархи ще й деформують весь медіаринок. Павло Єлізаров, акціонер інтернет-телеканалу 3s____, розповідає: рекламна виручка великого ТБ-каналу за одну годину становить максимум $5,5 тис., хоча виробництво години контенту коштує мінімум $25 тис. Різницю покривають власники-мільярдери, для яких ЗМІ — не бізнес-проект, а рупор пропаганди. Тим самим вони руйнують рекламний ринок, що заважає появі нових великих гравців. “Медіаринок — єдиний сектор економіки, заточений під збитки,— говорить Єлізаров.— Це абсолютно ненормальна ситуація".
Сергій Гурієв, головний економіст Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), вважає: в такій ситуації варто заборонити власникам медіа володіти іншими бізнесами. "Я б запропонував почати з повної прозорості фінансування ЗМІ",— говорить він НВ.
Медіаексперти також ратують за те, щоб обмежити витрати ЗМІ і в першу чергу телеканалів розміром їхнх доходів.
Перезавантажити все
Іноземний досвід у боротьбі з олігархами до України слабо застосований — серед розвинених країн не так багато актуальних прикладів боротьби з такою концентрацією влади і фінансів.
В Японії, наприклад, де після Другої світової війни утворилися великі картелі, які впливали на політику, уряд максимально підтримував промислове співробітництво. На практиці це означало, що держчиновники переходили на роботу в бізнес у статусі консультантів, а великі концерни і банки різних олігархів отримували додаткові стимули, якщо володіли акціями один одного. Відбувалося своєрідне перехресне запилення олігархічного капіталу. "Інтереси акціонерів (олігархів) були вторинними в державній політиці, яка призвела до економічного зростання",— зазначає американський економіст Маріус Дженсен в одній зі своїх робіт про Японію.
У Росії і Казахстані олігархів відтіснили від економічних і владних важелів правлячі клани. А в Латвії олігархи впали після фінансової кризи 2008-2009 років, яка очистила економіку і політику країни. "Щось схоже відбувається зараз в Україні",— наголошує Аслунд.
Але навіть без криз або рівняння на чужий досвід проблема олігархії, на думку експертів ЦЕС, вирішувана. Потрібні незалежні ринкові регулятори, ефективне керування держкомпаніями з їх подальшою приватизацією, а у випадку з бюджетними потоками — широке використання системи електронних закупівель ProZorro. При цьому муніципальні бюджети в дусі філософії децентралізації повинні перебувати під контролем місцевих громад.
А ще варто перезавантажити парламент. Але для цього потрібно змінити виборче законодавство — запровадити пропорційну систему, каже депутат Войціцька. І обмежити політичну рекламу.
В економічній сфері необхідна податкова реформа та дерегуляція. Завдяки останній на ринку зникнуть обмеження для нових гравців, і вони порушать монополію олігархів.
Рагурам Раджан, професор фінансів Університету Чикаго і колишній головний економіст МВФ, пропонує олігархічним економікам рухатися від оподаткування прибутку, який карає по‑справжньому ефективних бізнесменів, до оподаткування майна. З ним згоден Гурієв з ЄБРР. "Податок на особисте багатство — це набагато справедливіший податок, ніж податок на прибуток",— підкреслює економіст.
Украина: прошлое, настоящее, будущее 2016.10
Линейный вид
