C40qUwWWAAAc59W.jpgC40p5-sXAAUuhOr.jpg
C40p8LMWEAIqCed.jpg

C5GwK0sXAAQRv-Y.jpg

C5GxTKAWcAE0TuA.jpg

C5Gqay5WIAAfrmn.jpgC5Gqb1FWQAA7eeK.jpg
C5Gqf7zWIAQR2hn.jpgC5Gqg3pWAAA8MzT.jpg
C5Gqh8aXUAECZEx.jpg

C5GjJKQWcAA7CvY.jpgC5Gj_3nXUAAeApq.jpg

10.11.2014 була виявлена ДРГ російських окупантів. До них підійшло підкріплення, але у ближньому бою ворог був розбитий, втративши не менше 10 осіб.

C5Gj6SuWQAAvLk-.jpgC5GkA8dWIAEWyWi.jpg

Лишились дружина, 2 доньки. Встигнув виконати обіцянку—під час відпустки відвів дочку Софійку до 1-го класу. Нагородж.орд.«За мужність» 3 ст

C5GahKNWIAERozr.jpg

Доброволець. Командир взводу, в лавах оборонців м.Дебальцеве перебував понад 3 місяці. Прикривав відхід та ротацію механізованого батальйону

Потрапив під обстріл, був поранений. Помер наст.дня після операції. Залишилися дружина,2 доросл.синів. Нагороджений орд.Б.Хмельницького 3 ст
C5GRdhoWMAAe3oo.jpg

Був єдиною дитиною в сім'ї. Поїхав до Києва вночі 19 лютого, з друзями до Києва прибув пів восьмої ранку.

...а за дві години на дзвінок від мами відповіла жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову.

C5HHlu2WEAEhHh7.jpgC5HHzMvWEAA2KAM.jpg

Чому гинуть на війні молоді ,красиві ,сильні мужні ??? ....

По смерті залишились мати, дружина та донька 5 років.
Похований у м. Шпола, Черкаська область.
Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
медаль УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).[

Уродженець Шполянського району, після закінчення школи вирішив обрати військову службу — після строкової в Забайкаллі вступає до школи прапорщиків. Повернувшись додому, одружився, та з дружиною повернувся на службу в місто Сретенськ.
Після розвалу СРСР повернувся додому та склав присягу на вірність народові Україні. 1994 року екстерном склав іспити у Інституті Прикордонних військ України.
Нагороджений медаллю, за вислугою років капітан Лифар звільнився в запас. Родина виховувала сина Олександра та доньку Марину, Сергій їздив допомагати мамі, Поліні Іванівні.

В останню дорогу капітана Лифаря проводжало все село.
21 серпня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Коли хлопець був малим, його родина переїхала до села Крижик Білопольського району Сумської області, останні роки мешкав у селі Воронине.
Закінчив 8 класів Кальченківської загальноосвітньої школи, після чого вступив до Сумського професійно - технічного училища №11. Відслуживши строкову, влаштувався працювати автослюсарем, а потім перейшов на Куянівський цукровий завод.
13.04.2014 року призваний за мобілізацією, служив командиром відділення зенітного взводу. Після демобілізації Юрій Володимирович повернувся до мирного життя, працював на будівництвах аби допомогти родині.
У листопаді 2016-го підписав із ЗСУ контракт, 02.12. був доправлений на несення бойової служби.
Старший сержант, старший оператор 2-ї роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.
Він свідомо пішов на війну знову, він знав, який шлях обирає, проте не зупинився, не залишився у мирному, байдужому до всього тилу, а взяв до рук зброю, кажучи: "А якщо всі будуть сподіватись на когось, то хто тоді нас буде захищати?".
Загинув 16 лютого о 15.25 в районі міста Авдіївка Донецької області від кулі снайпера.
Похований з усіма військовими почестями 18 лютого у селі Крижик, біля могили свого батька. Юрія Володимировича посмертно нагороджено Орденом Святого Архістратига Михаїла. У нього залишились мати, дружина, син та двоє братів.
Життя таке важке, жалівся мені знайомий, сидячи у теплій квартирі перед комп'ютером. Життя таке погане, писав інший зі свого смартфону, коли їхав на концерт. Життя таке складне, раз за разом читаю у своїй стрічці новин.
А я закінчую писати черговий пост, дивлюсь на фотографію ще одного полеглого воїна та б'є мене одне питання.
У порівнянні з чим?
Ян Осока
Фото Яна Осоки.

Мишко служив на контракті в Збройних силах України з 23 червня 2016 молодшим сержантом 1-ї роти охорони батальйону охорони 55 бригади (колишній 39-й Окремий мотопіхотний батальйон). 19 вересня 2016 йому виповнилося всього 24 роки. Він закінчив Павлоградську загальноосвітню школу № 8, отримав диплом бакалавра Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ним. академіка. Лазаряна (кол. ДІІТ). З 2013 року і до підписання контракту на військову службу працював на шахті «Самарська». Був одружений. Любив подорожувати, займався спортом і взагалі отримував максимальне задоволення від життя.

Із загиблим бійцем спілкувалися павлоградські волонтери, які забезпечують допомогою 39-й ОМПБ. Кажуть, «Міша був добрим, хорошим, життєрадісним хлопцем. Він завжди посміхався. І постійно шукав пригод. Він був готовий на все, але зовсім не хотів помирати».

Побратими, військовослужбовці, волонтери висловлюють глибоке співчуття рідним і друзям Михайла. Нехай земля йому буде пухом! Про нього завжди будуть пам'ятати! Герої не вмирають!

У Чернігові попрощалися з героєм Дмитром Пономаренком, який загинув поблизу селища Верхнєторецьке на Донеччині.

Як стало відомо, 36-річний чернігівець пішов служити до лав ЗСУ два роки тому. На передовій воював у складі 72-ї механізованої бригади з жовтня минулого року. Побратими кажуть, що чоловік керував квадрокоптерами в підрозділі розвідки.

Загинув боєць 25 лютого цьогоріч під час виконання службового завдання. Як саме – достеменно невідомо. В армійця залишилися дружина та чотирирічний син.

"Між друзями поширюється думка, що він був майстром своєї справи – займався квадрокоптерами – і, можливо, він засняв те, чого не можна було знімати, і загинув від кулі снайпера. Хоча ми достовірно знаємо, від чого він загинув. Була версія про розтяжки. Потім було сказано, що (загинув) від кулі, кулі снайпера, але бою не було", – розповідає волонтер Олена Дайнеко.

В останню путь разом із батьками та рідними героя проводжали однокласники, друзі та побратими. В Чернігові Дмитро 151-й герой, який віддав своє життя за Батьківщину. Перше березня у місті оголосили днем жалоби.

Хлопець загинув 26 лютого під Авдіївкою від двох куль снайпера. Молодому герою було лише 24 роки. Проводжали загиблого бійця близькі, друзі, військові побратими та небайдужі сумчани.

Артур Абрамітов у свої 24 уже встиг отримати не одну військову нагороду. Хлопець мав шалені плани на життя. Закінчивши педагогічний університет, Артур прагнув стати футбольним тренером. А також він завжди мріяв про сім’ю. Ті, хто знав хлопця, кажуть: він добрим та завжди усміхненим. Але перших весняних днів побачити йому так і не судилося.

Артур Абрамітов був єдиним сином у сім’ї. Можна лише уявити, якою втратою обернулась ця трагедія для батьків. Вшанувати пам’ять загиблого бійця прийшли і небайдужі сумчани. Кажуть, це єдине, що можуть зробити для Артура.

Командир Артура каже: на службі боєць був вправний та відданий.
«Є такі військовослужбовці, яких ніхто не помічає, а вони тихенько виконують свої задачі, накази командирів. Абсолютно позитивний був молодий хлопець. Неодружений. Загинув як герой від кулі у бою», — говорить командир 15-го батальйону Олександр Мордванюк.
Під оплески сумчан, героя провели в останню путь. Поховали Артура на Алеї Слави.

12.jpg13.jpg
14.jpg15.jpg
17.jpg16.jpg
18.jpg19.jpg
10.jpg

Сьогодні у Криворізькому центрі професійної освіти металургії та машинобудування відкрили меморіальну дошку полеглому за Україну десантнику Сергію Маковєю.

«Він все міг. От просто без навчання: за що не візьметься - все виходило», - розповідає товариш по службі.

Встановлено дошку саме у цьому Центрі, бо його закінчив Сергій Маковєй. У гуртожитку чоловік і познайомився із майбутньою дружиною - Оленою. Старший син подружжя - Олександр - нині навчається у цьому навчальному закладі.

Олена, дружина загиблого десантника, розповідає, що Сергій був уважним чоловіком. Любив активний відпочинок, займався вітрильним спортом.
Тетяна Василівна, мама Сергія, розповідає, що строкову службу проходив син у Кишиневі.

Коли почалась російська інтервенція, криворіжця призвали у 9 роту 3 парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.

Після успішної розвідувальної операції, яку провели бійці підрозділу 16 серпня, їх перекинули у Нижню Кринку. Коли колона з танків рушила вперед, а БМП десантників піднялися на вершину - відкриту точку.
Водій БМП, сержант Сергій Маковєй загинув 17 серпня 2014 року в результаті обстрілів з БМ -21«Град» неподалік населеного пункту Жданівка (Донеччина - ред.).

Той обстріл ворога забрав життя 20 українців. Зокрема, ще один випускник цього навчального закладу - Олексій Єманов - загинув під час ворожого обстрілу.

Чоловікові було 44 роки. У нього залишились двоє синів, мати і дружина.
Молодший син Сергія - Данило - вчиться на другому курсі у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Хлопець мріє захищати Україну. Як його батько.

На відкриття дошки прийшли рідні Серія, його побратими із 25-ої повітряно-десантної бригади, студенти навчального закладу, голова асоціації ветеранів війн і бойових дій, депутат обласної ради Ігор Івановичу Доценко, директор КЦПОММ Олександр Лєщинский, та Голова Металургійної районної у місті ради Геннадій Шаповалов.

Редакція висловлює співчуття родині і друзям полеглого захисника України.
Вічна пам'ять...

20.jpg21.jpg
22.jpg23.jpg
24.jpg25.jpg