Зараз ніч, але почитайте про одного солдата. Хоча він вже загинув, це зовсім не означає, що про нього можна забути. Це не робить його відпрацьованим матеріалом в наших серцях, адже якщо не приділяти уваги своїм Героям, незабаром можуть змусити приділяти її чужим.
Олександр Анатолійович Вінярський народився 20.05.1994 року у місті Хмільник Хмільницького району Вінницької області.
Після закінчення школи вступив до професійного ліцею сфери послуг, який закінчив у 2013 році за фахом "муляр, штукатур, лицювальник-плиточник".
Гарний друг, людина з романтичною душею, він мріяв про власний будинок, та щасливу і міцну сім'ю, а також про мирне небо над головою. Олександру природа дала доброту у великій кількості, іноді навіть він був занадто добрим. Також ще всіх дивувала його щирість та гостре відчуття справедливості.
Завжди допомагав своїй матері, знаходив роботу, щоб принести копійку та якийсь подаруночок для сестри.
На початку літа 2015 року він почав строкову службу у підрозділі ГМЗ (група матеріального забезпечення) 24-ї окремої механізованої бригади. Це був тиловий підрозділ, у якому Олександр підписав контракт і через пару тижнів перевівся у передовий підрозділ та вирушив на війну.
Солдат, командир - навідник кулеметного взводу 2-ї роти 1-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.
Яким має бути захисник України? Відданий, дуже надійний, добрий хлопець, якому можна було довіритися в будь-якій ситуації, не лінивий, готовий до труднощів, сильний духом і дуже веселий, який міг би розсмішити, підбадьорити, пожартувати.
Саме такою людиною і був Олександр, саме таким він запам'ятався тим, хто його знав.
Загинув 20 грудня приблизно о 20.00 в районі міста Попасна Луганської області внаслідок кульового поранення у голову під час обстрілу наших позицій.
. У Героя залишились мати та дві сестри.
Таким і був цей хлопець, один з багатьох тих, кого було вбито, хто був скалічений, хто був похований, хто у полоні, хто зник безвісти. Один із захисників своєї Батьківщини.
Один із тих, кого привезли з війни додому назавжди.
Один із тих, кому ми зобов'язані всім.
Последний раз редактировалось vitaliu; 27.12.2016 в 17:06.
В цей день 1974 р. народився Олександр Скиба — ст.сержант ЗСУ бат."Айдар". Загинув 5.09.14 у бою біля с.Весела Гора
До колони українських військ вийшли люди з українським прапором, коли машини зупинились, по ним відкрили вогонь, поранених добивали. Загинуло 40 українських бійців.
Позивний «Термінатор».Залишились дружина,2 дітей.Нагородж.орд«За мужність»3 ст,знаком «За оборону Луган.аеропорту»
11 січня 1913 року народився Василь Кук, український громадський, військовий і політичний діяч, останній командувач Української повстанської армії (з 1950 р., після загибелі Романа Шухевича).
Генерал-хорунжий УПА (псевдо «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь»). З 1927 р. належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна, у 1929 р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932 р.— член Золочівської повітової екзекутиви (проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Тут організував і очолив студентську групу членів ОУН. За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. У 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН. Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу, яка 30 червня організувала Народні збори, де було проголошено Акт відновлення Української держави. У липні-серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі Кук, була арештована німецькою поліцією. Кук утік з-під варти при транспортуванні групи до Львова. Навесні 1942 р. Василь Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях, за рік став на чолі УПА-Південь. У квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. Василя Кука було обрано головою Проводу ОУН в Україні, головним командиром УПА та головою Генерального секретаріату Української головної визвольної ради. 23 травня 1954 р. Кука захопив у полон КДБ. Перебував у слідчих тюрмах Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики Микити Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.
Последний раз редактировалось Olexijj; 12.01.2017 в 09:54.
5 березня, у день загибелі генерала УПА Тараса Чупринки, Золотий хрест Бойової заслуги отримає останній полковник повстанців.
88–річний Василь Левкович — єдиний, хто залишився живим і був удостоєний такої відзнаки. Загалом Золоті хрести мали отримати двадцять «упівців», однак імена більшості з них понині нікому невідомі — з метою конспірації нагорода вручалася лише «на папері» людям під псевдонімами. «15 березня 1946 року наказом української Головної визвольної ради Левкович став одним із останніх бійців Української повстанської армії, якому мали вручити відзнаку, — розповів «УМ» начальник відділу зовнішніх зв’язків Львівської облради Тарас Возняк. — Тоді це було лише у формі наказу, а тепер вже маємо точну копію хреста зі щирого золота».
Виготовили відзнаку коштом благодійників, серед яких і депутати Львівської облради. Відтак один із ліцеїстів ліцею імені Героїв Крут вручить нагороду полковнику на XII урочистій сесії. Окрім цього, планується, що депутати проголосують за виділення ветерану 300 тисяч гривень, аби він міг переїхати на постійне місце проживання до своєї доньки у Львів. «Нині Василь Левкович мешкає в Червонограді. Облрада вирішила посприяти переїзду героя до Львова і компенсувати ту різницю коштів, якої не вистачатиме після продажу квартири Левковича в Червонограді для придбання нового помешкання», — додав пан Возняк.
Сам же герой скромно зазначає, що для нього головне не нагорода, а те, що наша держава таки стала самостійною. «Для мене дуже важливо, що я був одним із двох, хто у 1946 році залишився живим і був удостоєний відзнаки за розпорядженням самого Тараса Чупринки. Інший «хрестоносець» Футало на той час уже емігрував до Канади. А решті моїх побратимів, на жаль, Золотий хрест Бойової заслуги був вручений посмертно», — поділився переживаннями з «УМ» Василь Левкович.
Последний раз редактировалось Olexijj; 21.01.2017 в 15:37.
21.01.15 після тортур у полоні російських окупантів А.Павловим"Моторола"був застрелений Герой України кіборг "Натрій" солд.81 бр.Ігор Брановицький C2tDJ_sXEAAYb1p.jpgC2tBZsHWgAImaxy.jpg
21.01.2015 з 80 одшбр у бою в ДАП загинув Борис Байненков, з 25 опдбр у бою в районі с.Спартак загинув Ігор Терещук C2tB7tUXAAADMfN.jpgC2tB890XgAAgFkc.png
21.01.2015 з 81 оамбр у бою в ДАП загинули солдат Ігор Білик, ст.сержант Андрій Гаврилюк, ст.солдат Руслан Коношенко.
–>
Ваша реклама может быть здесь... пишите на телегу @VOPROS24
Часовой пояс GMT +3, время: 21:22.
Весь материал, представленный на сайте взят из доступных источников или прислан посетителями сайта. Любая информация представленная здесь, может использоваться только в ознакомительных целях. Входя на сайт вы автоматически соглашаетесь с данными условиями. Ни администрация сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие лица не могут нести отвественности за использование материалов. Сайт не предоставляет электронные версии произведений и ПО. Все права на публикуемые аудио, видео, графические и текстовые материалы принадлежат их владельцам. Если Вы являетесь автором материала или обладателем авторских прав на него и против его использования на сайте, пожалуйста свяжитесь с нами.
Линейный вид
