По традиции, хозяйки в Украине готовят 12 постных блюд - в честь 12 апостолов. Традиционными блюдами в этот праздник считаются кутья и узвар. Празднование Сочельника начинается, когда в небе появляется первая звезда, которая когда-то известила о рождении Иисуса Христа. В этот вечер вся семья собирается вместе за одним столом. Кроме кутьи и узвара, на Сочельник готовят постные голубцы, рыбу, вареники, пирожки, пампушки, драники, борщ. Трапеза в предрождественский вечер начинается с молитвы, а затем - кутьи. Подчеркнем, что алкоголь 6 января запрещен. Согласно украинской традиции, в этот вечер принято навещать своих родителей, а также крестных. Кроме того, в Сочельник ходят колядовать. Что нельзя делать 6 января: - заниматься тяжелой работой; - много разговаривать во время праздничного застолья; - выходить из-за стола во время трапезы; - незамужним нельзя сидеть на углу стола; - встречать Рождество с долгами и прежними обидами; - идти далеко от дома, потому что весь год будешь скитаться; - садить за стол нечетное число людей, а если так и случилось, нужно дополнительно поставить еще один набор столовых приборов. Что нужно сделать в канун Рождества: - обязательно надеть светлую одежду, нельзя, чтобы наряд был темным, особенно черным; - попросить прощения у тех, кого вы обидели; - зажечь в доме свечи, чтобы привлечь благополучие. Приметы и поверья на Сочельник Небо на Сочельник усыпано звездами - в этом году будет богатый урожай. Если в навечерие Рождества увидеть падающую звезду и загадать желание, оно обязательно сбудется. На Сочельник принято зажигать в доме свечи, чтобы привлечь благополучие и удачу. Быть в этот вечер в черной одежде - плохой знак, предвещающий год неудач и слез.
1483712310-5185.jpg

.9 СІЧНЯ
33-тя седмиця після П’ятидесятниці (рядове читання 32-ої седмиці)

Ап. першомч. та архідиякона Стефана (34).
Прп. Феодора Начертанного, спов. (бл. 840). Свт. Феодора, архієп. Константинопольського (бл. 686).

Ряд.: Як., 55 зач., ІІІ, 11 – IV, 6. Мк., 51 зач., ХІ, 23 – 26.
Першомч.: Дiян., 17 зач., VІ, 8 – 15; VІІ, 1 – 5, 47 – 60. Мф., 87 зач., ХХІ, 33 – 42.
*** *** ***

Коли Господь наш Ісус Христос після здійснення таїнств спасіння нашого вознісся на Небо і Духа Святого від Отця у вогненних язиках вниз зіслав і Церква Христова примножуватися почала, були нарікання еллінів на євреїв.

Не тих еллінів, що поклонялися ідолам, їх же звичайно Писання Святе язичниками називає: ще-бо тим у той час не відчинилися двері Віри ані не проповідувалося їм ще слово спасіння, бо нескоро після убивства Стефанового язичників до церкви вірних приймати почали, — з них же першим був Корнилій-сотник. Його ж коли хрестив Петро святий, обурювалися ті, що були від обрізання, що до мужів, які обрізання не мали, увійшов, і нарікали на Петра. Однак він сповістив їм про плащаницю, з Небес явлену, — тоді замовкли й славили Бога, кажучи: "Справді язичникам Бог покаяння дає в життя". Не з язичників же були елліни у час буття Стефана святого, хоч нарікали на євреїв, але з тих же євреїв були і той же Мойсеїв закон мали, розсіявшись по всіх краях. Як же і святий апостол Яків пише: "Дванадцяти колінам, що в розсіянні, радіти". І навчилися мови [але не віри і звичаїв] еллінської, через що й еллінами їх єрусалимляни називали (це Золотоустий). Еллінами, думаю, називали тих, що по-еллінськи говорили: ці-бо по-еллінськи бесідували, євреями будучи. Такі-бо елліни, що із розсіяння, жалілися євреям, що в Єрусалимі, що зневажають у повсякденному служінні вдовиць їхніх: то що гірше їм діло дають, то що не рівна, а менша і гірша частина їжі і одягу їм дістається. Тоді святі дванадцять апостолів, зібравши всю, що у той час була, Церкву, казали: "Не годиться нам, залишивши слово Боже, служити трапезам: виберіть-бо, браття, мужів з вас свідомих сім, сповнених Духа Святого і премудрости, — їх же поставимо над службою цею, ми ж у молитві і служінні Слова перебуватимемо". Це святих апостолів слово прийняв весь народ вірний, і вибрали Стефана, мужа, сповненого віри і Духа Святого, і Пилипа, і Прохора, і Никанора, і Тимона, і Пармена, і Миколая, що прийшов з Антіохії, їхні імена показують те, що родом не з тих євреїв були, що в Єрусалимі, але з тих, що в еллінських краях жили, бо не єврейські, але еллінські імена їхні були. Так же і Стефан, що був родичем Савлу, призваному пізніше до віри й апостольства Павлу, а Павло був з краю Киликій-ського, із града Тарса. Із еллінів же вибрали цих сімох для служіння, щоб народу еллінському, який через вдовиць своїх зневажених сумував, було приємно, і вгамувався їхній сум, і нарікання спинилося. Цих-бо вибравши, привели перед апостолів. Вони ж, помолившись, поклали на них руки і поставили їх дияконами. Стефан же, сповнений віри і сили, був серед них найперший і через те архидияконом наречений був. І творив знамення і чуда серед людей великі, хоч їх і не згадує Писання, бо і про Самого Христа Господа, якби хоч по одному написане було, цілий світ не вмістив би книг писаних. Проте безсумнівно кажемо, що, подібно апостолам вищим, святий Стефан, на недужих руки покладаючи, здоровими їх робив. Ще ж сильний цей муж ділом і словом вірних у вірі утверджував, викриваючи невірних юдеїв, оповідаючи їм із Закону і Пророків, що неправедно із заздрости убили Сина Божого, Месію, від віків очікуваного. Якось-бо змагання було між юдеями, і фарисеями, і садукеями, й еллінськими євреями щодо Господа Ісуса Христа. І одні говорили, що Христос пророком є, инші ж, — що шахраєм, і ще инші, — що Сином Божим є. Стефан святий, ставши на високому місці, благовістував всім Христа Господа, кажучи: "Мужі, браття, звідки намножилося у вас зло і розпався весь Єрусалим? Блажен муж, що не засумнівається в Христі Ісусі. Він-бо є тим, Хто схилив Небеса і зійшов через гріхи наші, і народився від Діви Святої і Пречистої, вибраної з-перед створення світу. Він, немочі наші взявши і недуги, поніс, сліпим дав прозріти, прокаженим очиститися і бісів прогнав. Вони ж, чувши це, сперечалися з ним, протилежне говорячи й ображаючи проповідуваного Господа, як же пишеться в Діяннях Апостольських: "Вставши — каже — один із зібрання, що зветься лібертинським, із киринейського, і олександрійського, і що з Килікії, і Азії, змагаючись зі Стефаном". Бо євреї, в різних дальших країнах між еллінами живучи, мали осібні свої зібрання в Єрусалимі. І було, окрім первинної (головної) архисинагоги жидівської, багато синагог инших народів чи євреїв, що серед инших народів жили: з кожного-бо краю євреї до своєї синагоги чи зібрання посилали дітей своїх до Єрусалиму Божого учитися Закону. Але й самі раз на рік на поклоніння приходили до церкви Соломонової, у своїх зібраннях витали, збиралися, і повчалися, що зрозуміло є з написаного у главі другій Діянь: "Були, — каже, — в Єрусалимі живучі юдеї з усього народу, що під небом". І знову: "Парф'яни, мідяни, і єламіти, й инші, тобто: юдеї, що живуть в Парті, в Мідах, в Єламіті і в инших там написаних краях, на празник же до Єрусалиму прийшли. Таким чином і ки-лікійський, олександрійський же і киринейський сонми були там же, а про ліберійський сонм розповідається, що окремий був у євреїв рід, що вів плем'я з инших євреїв, які колись з Помпеї Римської були полонені, потім же і свобода була їм дарована, і називалися лівери, чи лібери, що означає вільні. Це і Золотоустий святий говорить: "Лібертяни, тому що їм римляни подарували свободу, так називаються. Бо ж жило там багато мандрівників, що і сонм мали, де ж належало і закону шануватися, і молитвам бувати" (доти Золотоустий). Ті-бо зібрання: ліберійське, киринейське та инші — зі святим Стефаном змагалися, не могли стати проти премудрос-ти і духу, якими ж він говорив. І переміг словом істини в той час святий Стефан три частини вселенної: Європу, Азію і Африку. Переміг Європу серед лібертян, що прийшли з Риму, який був у європейських краях. Переміг Азію в килікіях, що з Азії були. Переміг Африку в киринеях і олександрянах, що були народженням з африканських країв. Вони ж проти істини, що понад сонце світилася, не мали що сказати, гнівом розпалилися і заздрістю охоплені були — намовили деяких мужів, що брехню говорити любили, щоб сповістили великій архи-синагозі жидівській, ніби чули Стефана, який говорив образливі слова на Мойсея і на Бога. І таким лукавством зрушивши народ, і старців, і книжників, напавши, схопили Стефана і на сонмище привели перед архиєрея і всю безліч законоучителів. Поставили ж і свідків, що неправду говорили, що він не перестає говорити образливі слова на місце це святе і на Закон. Чули-бо, як він говорив, що Ісус Назорей має зруйнувати це місце і змінити звичаї, від Мойсея передані.

Коли ж стояв Стефан святий посеред того сонму убивць, як ангел Божий, сіяючи божественної благодаті світлістю, як же Мойсей колись, прославилося обличчя його, і всі, що сиділи в сонмищі, поглянувши на нього, бачили лице його, як лице ангела. Коли ж спитав архи-єрей, чи правда те, що кажуть свідки, відкрив святий уста свої і почав слово від Авраама, що першим прийняв обітницю приходу Мойсея. І розповідав же історію до Мойсея, зі всілякою благоговійністю і честю його згадуіючи, зрозуміло показуючи і супроти лжесвідків кажучи, і що не є хулителем Мойсея ані закону Божого, Мойсееві даного. Але більше сповіщаючи, що батьки їхні ганьбителями його були. "Не хотіли, — казав, — послухати Його отці наші, але відкинули Його й обернулися серцем своїм до Єгипту". Після цього, спростовуючи лжесвідчення те, ніби ображав місце святе, казав: "Соломон створив Йому храм, — ніби кажучи: я не є незнаючий місця святого, — Божим благоволінням Соломоном-царем премудро влаштований і славою Господньою, в хмарі явленою, освячений. Шаную храм, на славу Божу руками створений, проте і це сповідую, що любить Бог більше в неуречевлених, нерукотворних храмах, тобто в душах людських чистих жити. Вишній, — каже, — не в рукотворних живе храмах, як же сам через пророка ясно повідомив: "Небо Мені престолом є, земля ж підніжжя ногам Моїм, який храм створите Мені чи яке місце спочинку Моєму, чи не рука Моя створила все це". Тоді божественної, як же колись Ілія, ревности, сповнився, викривальним напав словом: "Грубошиї, — говорив до них, — і необрізані серцем і вухами, ви завжди Духу Святому противитеся: як же і отці ваші, так і ви. Кого з пророків не вигнали батьки ваші? Кого не убили з тих, хто провіщав прихід очікуваного Месії?" Ті слова святого зрушили на невимовну лють архиєрея, і книжників, і весь злісний юдейський народ, і розпалилися серцями своїми, чуючи це, і зубами на нього заскреготали. Але він не зважав на гнів їхній: сповнений був Духа Святого, що робив його мужнім і Богомовним. Поглянув же на Небо, бачив славу Божу, яку ж спершу бажанням бачити хотів і у вірі безсумнівно її отримати сподівався. її наперед почав зріти і, ніби вже з тіла виходячи, початки прийняв нагороди: бачив і Христа Ісуса, Владику і Господа свого, що стояв, ніби чекав до Себе приходу його, поки від тіла звільниться, швидше до Нього зійде, і де ж Він Господь, там і слуга Його буде. А що сам бачив, те й всім сповістив, велегласно проголосивши: "Ось бачу Небеса відкриті і Сина Чоловічого, що стоїть праворуч Бога". Не утаїв баченого, хоч же звичай є для святих одкровення, що бувають їм від Бога, не відкривати иншим через смирення своє, але відкрив Стефан святий преславне те откровення. Це ж для того, щоб вірні у вірі утвердилися, невірні ж посоромилися. Ще ж щоб і иншим, що після нього мали бути, мученикам сповістити, що помираючим страдницьки за Христа нема у повітрі перепон, нема до сходження перешкод чи якогось випробовування, але рівний шлях, відкрите Небо, готова винагорода. Стоячи, чекає Подвигоположник, сама Господня Слава у воротах небесних мученика зустрічає. І через те первомученик, не замовчуючи, розповідає, що бачить, ніби й инших після себе до того ж вінця мученицького кличучи. Заздрісні ж юдеї, що бити пророків навчилися і на самого Господа, Сповнителя закону і пророків, насмілилися руку здійняти, не стерпіли правдивих слів [самі брехливими були] чути, що їх говорив святий Стефан, але закричали голосом великим, закриваючи вуха свої, і, кинувшись одностайно, вбивчі свої на нього наклали руки, і вивели за град, як же і раніше Господеві поза воротами постраждати дали, камінням били благого і вірного Раба Господнього. Лжесвідки ж і вбивці, щоби легше було кидати їм каміння на святого, скидали одяг свій і клали його при ногах юнака, що називався Савло, бо родичем і земляком був тому, кого били, більше на нього лютуючи, ревнуючи за законом старим. "Дозволив, — казали. — убити його Савло". Але і Золотоустий святий про нього каже таке: "Переживав [Савло], бо не мав без-численних рук, щоб всіма ними бити Стефана, проте ж і так знайшов, як його бити багатьма руками, що були руками лжесвідків, — їх же він ризи стеріг". Коли били святого Стефана у долині Иосафатовій, що є між Єле-оном і Єрусалимом при потоці Кедрон, який багато каміння на березі має, бачив звідти Пречисту Діву зі святим Іваном Богословом, що стояла здалеку на горі і молилася за нього ревно до Господа і Сина свого, щоб укріпив його в терпінні і прийняв душу його в руки Свої. Яка солодка, хоч і в лютому каменебитті, смерть була святому Першомученикові, коли в небесної височини найсолодший Ісус — із земної ж гори найсолодша Матір з улюбленим учнем на подвиг його дивилися. Багато ж на нього дощу камінного летіло, і цілий кров'ю забагрянився, і вже тілом знеміг, і зі суглобів природних звільнився. Боліло серце за тих, хто вбивав його, і ревніше, ніж за себе, за них молився. За себе-бо просто, стоячи, казав: "Господи Ісусе, прийми дух мій". А за них і коліна схилив, і голосом сильним закричав, кажучи: "Господи, не прийми їм за гріх це". І, це сказавши, відійшов. Так здійснився добрий Подвижник, так ув'язався, ніби червоними рожами, закривавленим камінням перший мученик і пішов у відкрите, як бачив, Небо, до Господа і Царя слави — співцарювати з Ним в безконечному Царстві. Архидияконом поставили його святі апостоли скоро після Пентекостії. Постраждав того ж після Вознесіння Господнього року, грудня 27-го, маючи років мало більше тридцяти. З лиця був вельми гарний, але душею гарніший. Тіло його святе кинене було на поїдання звірам і птицям, і лежало день і ніч непохо-ване. Після цього в наступну другу ніч Гамалиїл, славний той законовчитель єврейський в Єрусалимі, що і сам потім увірував у Христа зі сином своїм Авелвієм, послав мужів чесних і вірних, і вони, взявши таємно святого мощі, віднесли в село своє, що за двадцять стадій від Єрусалиму стоїть, назване Кафаргамала, і там поховали чесно, вчинивши над ним плач великий. "Хто б не плакав [говорить Золотоустий], дивлячись на покірне те ягня, камінням побите, що лежало мертве". По багатьох же літах благочестива цариця Євдокія, дружина Теодосія молодшого, прийшовши в Єрусалим, на місці тому, де святий першомученик Стефан побитий був і обагрилася земля чистою його кров'ю, створила церкву прекрасну в ім'я його на честь же Христу Богові, Йому ж слава навіки. Амінь.
#Церковний_календар_2019 #Ап #першомч. та #архідиякон #Стефан

1 Пет., 58 зач., І, 1 – 2; 10 – 12; ІІ, 6 – 10. Мк., 53 зач., ХІІ, 1 – 12.
Мчч.: 2 Кор., 180 зач., V, 15 – 21. Мф., 4 зач., ІІ, 13 – 23.
*** *** ***
Схимонах Іов (Іоанн Княгиницький) народився в побожній православній родині в м. Тисмениці. Він вивчав Божий закон і світські «науки в Унівському монастирі, а згодом — у заснованій благочестивим князем Костянтином Острозькій академії, де швидко став учителем. Промислом Божим і повелінням князя Костянтина він із княжою милостинею прийшов на Святу гору Афон, де, побачивши аскетичне життя афонських старців, прийняв рішення стати ченцем. Повернувшись на короткий час додому та роздавши все своє майно убогим, Іов знову прийшов на Афон, де прийняв чернечий постриг з іменем Ієзекиїл.

Протягом дванадцяти років він здійснював чернечий подвиг на Святій Афонській горі, де Господь звів його з подвижником з України Іоанном Вишенським. Обидва вони відзначалися вченістю, ревністю в православній вірі й суворим аскетичним життям. Почувши про укладення Берестейської унії та про зраду православно? віри багатьма єпископами на чолі з митрополитом Київським, преподобний запалився ревністю в утвердженні православ“я на рідних землях і за благословенням афонських старців, по дібно до преподобного Антонія Печерського, повернувся зі Святої гори на Прикарпаття. Тут Іов обновив, згідно з афонським аскетичним статутом, життя в Унівському та Дерманському монастирях, в Угорниках, а потім оселився в пустинному місці біля Бетерсового потоку, де пізніше заклав Манявський Скит.

Преподобний Іов багато потрудився, здійснюючи подвиг пустельника. Господь зібрав біля нього інших благочестивих мужів, які мали його за свого старця і наставника. У благочесті й подвигах преподобний отець Іов разом із братією твердо тримався православної віри, зміцнював і наставляв правовірних у християнській вірі.
Наприкінці 1621 р. засновник Манявської обителі 70-літній Іов занедужав і після нетривалої хвороби 29 грудня 1621 р. переселився в небесні оселі. Був похований у притворі соборного храму.
Митрополит Київський, святитель Петро Могила писав про обитель Манявську так: «Якщо хочете побачити слуг Божих у людській подобі, то підіть у Карпати, де своїм служінням двісті ангелів у людській плоті присвятили життя Богу».
Українська Православна Церква приєднала преподобних Іова і Феодосія Манявських до лику святих для загального церковного вшанування і занесла їхні імена в Православний церковний календар. їхні мощі зберігаються у Воздвиженській соборній церкві Манявської обителі під спудом.
FB_IMG_1547209970370.jpg

Мц. Анісії (285 – 305). Прп. Зотика, пресвітера (ІV). Ап. від 70-ох Тимона (І). Мч. Філітера Нікомидійського (311). Прп. Феодори Кесарійської (VІІІ). Прп. Феодори Царгородської (940). Свт. Макарія, митр. Московського (1563).

Суботи після Різдва Христового – 1 Тим., 288 зач., VI, 11 – 16. Мф.,
46 зач., ХІІ, 15 – 21.
Суботи перед Богоявленням – 1 Тим., 284 зач., ІІІ, 14 – ІV, 5. Мф., 5
зач., ІІІ, 1 – 11.
*** *** ***
Преподобна Феодора Царгородська жила в Константинополі в першій половині Х ст. Вона була одружена, але незабаром овдовіла і вела благочестиве життя, служачи бідним і подорожнім, а потім прийняла чернецтво та жила під керівництвом преподобного Василія Нового, що жив в її домі в усамітненій келії. Упокоїлась преподобна у похилому віці в 940 році. Ученик святого Василія Нового, Григорій, після смерті святої Феодори з мольбою просив святого відкрити йому загробну долю стариці.

Преподобний сказав: «Ти побачиш її сьогодні, якщо з вірою просиш це і якщо глибоко впевнений у можливості виконання прохання». Григорій був дуже здивований і розмірковував сам з собою де він зможе побачити преподобну, якщо вона відійшла в вічне життя. Коли в цю ж ніч Григорій заснув до нього підійшов благообразний юнак і сказав: «Встань, кличе тебе преподобний отець Василій, щоб разом відвідати преподобну Феодору; якщо ти хочеш побачити її, то йди з ним і побачиш». Григорій відразу ж пішов до преподобного Василія, але не знайшов його, присутні сказали що отець Василій сам пішов відвідати преподобну Феодору. Григорію вказали шлях яким пішов преподобний Василій.

Григорій пішов по ньому поки не опинився в невидимому лабіринті. Вузька і не зручна дорога привела до зачинених воріт. Побачивши через отвір, що за воротами знаходиться двір, Григорій покликав жінку, яка сиділа там. Вона пояснила, що двір належить отцю Василію, котрий прийшов сюди відвідати своїх духовних чад. «Відкрийте мені, я теж чадо святого Василія», - просив Григорій. Але без дозволу преподобної Феодори служанка не відкрила дверей. Григорій почав сильно стукати в двері. Преподобна Феодора почула і з радістю впустила його говорячи: «Ось він - улюблений син господаря мого, Василія!» Привітавши його, преподобна запитала: «Брате Григорію, хто тебе наставив прийти сюди?» Тоді він детально розповів, як за молитвою святого Василія досяг щастя бачити її в славі, яку вона здобула своїм подвижницьким життям. Григорій став просити преподобну розповісти йому заради духовної користі, як вона розлучилась з тілом і пройшла повз клеветників в цю святу обитель.

На прохання Григорія преподобна Феодора розповіла про те що вона відчула зі страхом і трепетом проходячи повітряні митарства. Всіх митарств було двадцять:

Перше митарство - митарство Марнослів'я і Лихослів'я.
Друге митарство - митарство Неправди.
Третє митарство - митарство Осуду і Наклепу.
Четверте митарство - митарство Об'їдання і Пияцтва.
П'яте митарство - митарство Лінощів.
Шосте митарство - митарство Злодійства.
Сьоме митарство - митарство Сріблолюбства і Скнарості.
Митарство восьме - митарство Хабарництва.
Дев'яте митарство - митарство Неправди і Марнославства
Десяте митарство - митарство Заздрості
Одинадцяте митарство - митарство Гордості.
Дванадцяте митарство - митарство Гніву.
Тринадцяте митарство - митарство Злопам'ятності.
Чотирнадцяте митарство - митарство Розбійництва.
П'ятнадцяте митарство - митарство Чародійства.
Шістнадцяте митарство - митарство Блуду і Розпусти.
Сімнадцяте митарство - митарство Перелюбу.
Вісімнадцяте митарство - митарство Содомське.
Дев'ятнадцяте митарство - митарство Ідолослужіння та різних єресей.
Двадцяте митарство - митарство Немилосердя і Жорстокосердості.

Після проходження всіх митарств радісні Ангели провели святу крізь Небесні врата. Коли вони увійшли в середину Неба, вода, що була над землею, розступилась, а позаду знову з’єдналась. Ликуючи сонм Ангелів зустрів святу і повів її до Престолу Божого.

Коли вони йшли то на них спустилось дві Божественні хмари. На непояснимій висоті стояв Престол Божий, такий білий, що просвічував всіх хто стояв перед ним. «Все там знаходиться таке, що неможливо ні зрозуміти, ні пояснити; розум потьмарюється непорозумінням, і пам'ять щезає, і я забула де я знаходжусь», - так розказувала преподобна Феодора. Вона поклонилась Невидимому Богу і почула голос, що наказував показати їй всі душі праведних і грішних, і після цього дати спокій, де вкаже угодник Василій. «Знаєш, Феодоро, що в світі є звичай: на 40-й день після смерті ті, що залишилися живими творять пам'ять за спочилими. Так ось, там на землі, сьогодні поминає тебе преподобний Василій». «І так, - завершила розповідь преподобна Феодора, - тепер, духовне чадо моє Григорію, після 40 днів розлучення моєї душі з тілом я знаходжусь в цьому місці, котри приготоване для преподобного отця нашого Василія»

Після цього вона провела його Небесною обителлю, де Григорій зустрів у палаці за трапезою преподобного Василія. Потім свята повела його в сад. Вражений благами, Григорій став допитуватися про них. Але преподобна Феодора лише сказала, що все це неземне, але дістанеться тому, хто в земному житті переносить багато скорбот і напастей, хто зберігає заповіді Господні і з точністю виконує їх.

Коли преподобна Феодора сказала, що життя на Небі відрізняється від земного життя, Григорій невільно доторкнувся до себе, бажаючи дізнатись, чи в плоті він ще. Дух його був радісний, почуття і помисли чисті. Він захотів повернутися з саду, котрий йому показувала преподобна до палацу. Коли вони повернулись, за трапезою нікого не було.

Поклонившись преподобній Феодорі, Григорій повернувся додому, і в цей самий момент прокинувся і став розмірковувати, де він був і чим було все те що він чув і бачив. Він боявся, чи не бісівське це навіювання, і прийшов до вчителя. Тоді преподобний Василій сам розповів те, що бачив Григорій, і просив його записати все побачене і почуте на користь ближнім.

Вiддання свята Рiздва Христового. Прав. Йосифа Обручника, Давида, царя, і Якова, брата Господнього.
Прп. Меланії Римлянки (439)

Утр. – Єв. 11-те: Ін., 67 зач., ХХІ, 15 – 25.
Неділі після Різдва Христового – Гал., 200 зач., І, 11 – 19. Мф., 4 зач., ІІ, 13 – 23
*** *** ***
Преподобна Меланія народилася в християнській сім'ї. У чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку сумісного життя свята благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити. Апініан відповідав: «Коли за велінням Господа у нас народиться двоє дітей в спадкоємці своєму майну, тоді разом відречемося від світу». Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Другі пологи Меланії були передчасними і болісними. Народився хлопчик, його охрестили, і він відразу помер. Бачивши страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святій Меланії і дав обітницю провести залишок сумісного життя в непорочності. Видужавши, свята назавжди зняла свій шовковий одяг. Незабаром померла їх дочка. Тим часом батьки святих опиралися їх бажанню присвятити себе Богові. Тільки, коли батька Меланії спіткала смертельна хвороба, він просив у них вибачення і благословив слідувати вибраному ними шляху, і молитися за нього.
Святі відразу залишили місто Рим, і для них почалося нове життя, цілком присвячене служінню Богові. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії – 20. Вони почали відвідувати хворих, приймати мандрівників, щедро допомагати бідним. Обходили в'язниці, місця заслань і копальні і визволяти нещасних, які сиділи там за борги. Продавши маєтки в Італії і Іспанії, вони допомагали старцям і монастирям, купуючи для останніх землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. За їх гроші було побудовано багато храмів і лікарень. Коли вони, покинувши батьківщину, відплили до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки говорили, що це гнів Божий, але блаженна Меланія сказала, щоб вони довірили корабель волі Того, Хто несе його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто. Це місто взяли в облогу варвари і вимагали від жителів викуп, загрожуючи місту знищенням. Святі внесли потрібні гроші, і тим врятували від загибелі місто і його жителів. Прибувши до Африки, вони і там надавали допомогу всім, хто у цьому мав потребу.
У Африці святі пробули 7 років, а потім, позбувшись, по заповіді Христовій, усіх своїх багатств, відправилися до Єрусалиму. В Олександрії, їх прийняв святий єпископ Кирил і вони зустрілися в храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва і зцілення. В Єрусалимі святі роздали бідним золото, яке залишилося у них, і проводили дні свої в убогості і молитві. Після недовгої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багато отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в самотній келії, на горі Еліонській, лише рідко бачившись зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев'яноста дів. Свята Меланія не погодилася бути ігуменею, а як і раніше жила і молилася усамітнено. В повчаннях свята Меланія закликала сестер молитися, берегти свої помисли і зігрівати перш за все любов до Бога і один до одного.
В обителі її стараннями був побудований молитовний будинок і вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарія, святого Першомученика Стефана і Сорока святих, які прийняли мученицьку смерть в Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості і безперестанній молитві.
Свята побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши християн, які дали кошти на монастир. Прийнявши їх з радістю, свята Меланія за один рік здійснила цю велику справу. Закінчивши свої труди, блаженна покинула Єрусалим, відбувши до Константинополя до свого дядька-язичника, в надії спасти його душу. По дорозі вона молилася у мощей святого Лаврентія, на місці його мучеництва, і отримала добру ознаку. Прибувши до Константинополя, свята знайшла там свого дядька в хворобі. Під впливом її бесід хворий відкинув язичництво і помер християнином. В той час багато жителів столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за повчанням. Багато чудес відбулося за молитвами блаженної. Повернувшись в свій монастир свята Меланія спокійно віддала свою душу Господу. Це сталося в 439 році.
#Церковний_календар_2019 #Прп. #Меланія #Римлянка

На 1-му часі – Діян., 33 зач., ХІІІ, 25 – 32. Мф., 5 зач., ІІІ, 1 – 11.
На 3-му часі – Діян., 42 зач., ХІХ, 1 – 8. Мк., 1 зач., І, 1 – 8.
На 6-му часі – Рим., 91 зач., VI, 3 – 11. Мк., 2 зач., І, 9 – 15.
На 9-му часі – Тит., 302 зач., ІІ, 11 – 14; ІІІ, 4 – 7. Мф., 6 зач., ІІІ, 13 – 17.
Літ. – 1 Кор., 143 зач., ІХ, 19 – 27. Лк., 9 зач., ІІІ, 1 – 18.
Під час освячення води – 1 Кор., 143 зач. (від половини), Х, 1 – 4.
Мк., 2 зач., І, 9 – 11.
*** *** ***
Пророк Михей був сучасником святого пророка Іллі.
Він передбачив загибель царю Ахаву у війні з асирійцями, за що був вкинутий до темниці. Звільнений після загибелі Ахава( 3 Цар. 22, 8-22), святий пророк Михей помер мученицькою смертю в ІХ ст.. до Різдва Христового.
FB_IMG_1547832866424.jpg