.

Ікони Божої Матері «Невипивана чаша» (1878)


Свята великомучениця Ірина жила в I столітті і до хрещення носила ім'я Пенелопа. Вона була дочкою язичника Лікінія, правителя міста Мігдонії (Македонія, або Фракія). Лікіній побудував для дочки окремий розкішний палац, де вона жила зі своєю вихователькою Карією, оточена однолітками і слугами. Щодня до Пенелопи приходив наставник на ім'я Апеліан, який навчав її наукам. Апеліан був християнином, в час навчання він говорив дівчині про Христа-Спасителя і наставив її християнському вченню і християнським чеснотам. Коли Пенелопа підросла, батьки почали думати про її заміжжя. У цей період життя Господь напоумив її чудовим чином: до неї у вікно прилітали один за одним три птахи - голуб з оливковою гілкою, орел з вінком і ворон зі змією. Учитель Пенелопи Апеліан пояснив їй значення цього знамення: голуб, що означав чесноти дівчини - смирення, лагідність і цнотливість, - приніс оливкову гілку - благодать Божу, яку одержують в хрещенні; орел - знамення висоти духу, що досягається через Богомисліє, - приніс вінок за перемогу над невидимим ворогом як нагороду від Господа. Ворон же приніс змію на знак того, що диявол озброїться на неї і доставлятиме печалі, скорботи і гоніння. В кінці бесіди Апеліан сказав, що Господь бажає обручити її Собі і що Пенелопа зазнає багато страждань за свого Небесного Жениха. Після цього Пенелопа відмовилася від заміжжя, прийняла хрещення від руки апостола Тимофія, учня святого апостола Павла, і була наречена Іриною. Вона стала переконувати і своїх батьків прийняти християнську віру. Мати раділа зверненню дочки до Христа; батько спочатку не перешкоджав дочці, але потім почав вимагати від неї поклоніння язичницьким божествам. Коли ж свята Ірина твердо і рішуче відмовилася, то розгніваний Лікіній велів зв'язати свою дочку і кинути під копита лютих коней. Але коні залишилися нерухомими, лише один з них відірвався від прив'язі, кинувся на Лікінія, схопив його за праву руку, вирвав її з плеча, а самого Лікінія збив і почав топтати. Тоді святу діву розв'язали, і за її молитвою Лікіній в присутності очевидців встав неушкоджений, із здоровою рукою. Бачачи таке диво, Лікіній з дружиною і безліччю народу, числом близько 3000 чоловік, увірував в Христа і відрікся від язичницьких богів. Залишивши управління містом, Лікіній оселився в палаці своєї дочки, маючи намір присвятити себе служінню Господу Ісусу Христу. Свята ж Ірина почала проповідувати вчення Христове серед язичників і обертала їх на шлях спасіння. Вона жила в будинку свого вчителя Апеліана. Дізнавшись про це, Седекія, новий правитель міста, закликав Апеліана і запитав про спосіб життя Ірини. Апеліан відповів, що Ірина, як і інші християни, живе в суворій стриманості, в безперервній молитві і читанні Божественних книг. Седекія закликав до себе святу і почав переконувати її припинити проповідь про Христа і принести жертву богам. Свята Ірина безтрепетно сповідала свою віру перед правителем, не злякавшись його погроз і готуючись гідно зазнати страждання за Христа. За наказом Седекії вона була кинута в рів, наповнений зміями і гадами. 10 днів пробула в рову свята і залишилася неушкодженою, бо Ангел Господній зберіг її і приносив їй їжу. Седекія приписав це чудо чарівництву і віддав святу на страшні тортури: наказав перепиляти її залізною пилою. Але пили ламалися одна за одною і не завдавали шкоди тілу святої діви. Нарешті, четверта пила обагрила тіло мучениці кров'ю. Седекія зі сміхом сказав мученице: "Де ж Бог твій? Якщо у Нього є сила, нехай Він тобі допоможе". Раптово піднявся вихор, блиснула сліпуча блискавка, вразила багатьох мучителів, пролунав грім, і полився сильний дощ. Бачачи таке знамення з Неба, багато хто увірував в Христа Спасителя. Седекія не покаялися явним проявом сили Божої і віддав святу новим тортурам, але Господь зберіг її неушкодженою. Нарешті народ обурився, дивлячись на страждання безневинної діви, повстав проти Седекії і вигнав його з міста. Правителі що замінили Седекію також піддавали святу Ірину різним жорстоким мукам, під час яких силою Божою вона продовжувала залишатися неушкодженою, а народ під впливом її проповіді і чудес, що відбувалися все в більшій кількості звертався до Христа, залишаючи поклоніння бездушним ідолам. Всього святою Іриною було звернуто понад 10000 язичників. Зі свого рідного міста Мігдоніі свята перейшла в місто Калліполь і там продовжувала проповідувати про Христа. Правитель міста на ім'я Вавадон піддав мученицю новим мукам, але, побачивши, що свята залишається неушкодженою, напоумився і увірував у Христа. Разом з ним увірувало велике число язичників, які всі прийняли святе хрещення від апостола Тимофія. Після цього свята Ірина відвідала й інші міста Фракії - Костянтину, Месемврію з проповіддю про Христа, творячи чудеса, зцілюючи хворих і зазнаючи страждання за Христа. У місті Ефесі Господь відкрив їй, що наблизився час її кончини. Тоді свята Ірина у супроводі свого вчителя старця Апеліана та інших християн пішла за місто до гірській печері і, осінивши себе хресним знаменням, увійшла в неї, вказавши своїм супутникам закрити вхід у печеру великим каменем, що й було виконано. Коли на четвертий день після цього християни відвідали печеру, то тіла святої в ній не знайшли. Так померла свята великомучениця Ірина.

.(1504).

Шановані списки з Володимирської ікони Божої Матері: Псково-Печерська «Розчулення» (1524), Заоникіївська (1588), Красногорська, або Чорногорська (1603), Оранська (1634).


Святий Рівноапостольний імператор Константин Великий народився в сім'ї цезаря Констанція Хлора (305-306). В той час Римська імперія була розділена на Східну та Західну, на чолі яких знаходилися два самостійні імператори, які мали співправителів. Одним із таких співправителів у Західній частині імперії був батько імператора Константина, який керував Галлією і Британією.

Мати імператора Константина, Свята цариця Єлена, була християнкою й виховала майбутнього імператора в повазі до християнства. Також і його батько не переслідував християн в підпорядкованих йому землях, хоча в інших частинах імперії переслідували християн.

Після смерті свого батька, в 306 році, 32-річний Константин був проголошений воїнами імператором Галлії і Британії. Піддані іншої частини Західної імперії просили його позбавити їх від жорстокого правителя Максентія. Константин пішов війною проти Максентія і, коли він з військом наближався до Риму, то, за Переданням, побачили на небі Хрест. Тієї ж ночі імператору з'явився у видінні Христос і звелів йому зробити прапор на зразок хреста та зобразити хрест на зброї, щитах і шоломах воїнів.

Після цього, здобувши блискучу перемогу над Максентієм, він став повновладним правителем Західної частини Римської імперії. У 313 році імператор Константин видає Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли став єдиним імператором всієї Римської імперії, розширює дію Міланського едикту про свободу християнського віросповідання на всю імперію. Після трьохсотлітнього гоніння на Церкву Христову, християни вперше дістали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.

Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії древній Рим, що був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на Схід, в містечко Візантій, який був перейменований на Константинополь.

Імператор Константин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об'єднати величезну та різнорідну Римську імперію. Він почав різними способами підтримувати Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, піклувався про духовенство.

Глибоко шануючи Хрест Господній, імператор бажав знайти і самий Животворчий Хрест, на якому був розіп'ятий Господь Ісус Христос. Для цієї мети він відправив в Єрусалим свою матір, Святу царицю Єлену, давши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом із Єрусалимським Патріархом Макарієм Свята Єлена приступила до пошуків й, за Промислом Божим, Животворчий Хрест був дивовижним чином знайдений у 326 році.

Знаходячись в Палестині, Свята цариця багато корисного зробила на користь Церкви. Так, вона наказала звільнити усі місця, пов'язані із земним життям Господа та Його Пречистої Матері від слідів язичництва та звеліла спорудити в цих пам'ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Константин звелів спорудити прекрасний храм в честь Воскресіння Христового. Свята Єлена віддала Животворчий Хрест на зберігання Патріархові, а частину Хреста взяла зі собою для вручення імператорові.

Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, Свята цариця Єлена повернулася в Константинополь, де відійшла до Господа в 327 році. За свої великі заслуги перед Церквою і за знайдення Животворчого Хреста цариця Єлена іменується Рівноапостольною.

В цей час мирне існування Християнської Церкви було порушене виникненням усередині Церкви непорозуміннями й розбратами від єресей, що з'являлися. Ще на початку діяльності імператора Константина на Заході виникла єресь донатистів і новаціан, що вимагали повторення Хрещення над відпалими під час гонінь християнами. Ця єресь була відкинута двома Помісними Соборами і остаточно засуджена Міланським Собором 316 року.

Особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, який посмів відкинути Божественну природу Сина Божого та вчив про створеність Ісуса Христа.

За наказом імператора, в 325 році був скликаний Перший Вселенський Собор у місті Нікеї, куди зібрались 318 єпископів. Сам імператор був присутнім на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена й складений Символ віри, в який був внесений термін "Єдиносущний Отцю", такий, що назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про Божественність Ісуса Христа, що прийняв людську природу для спасіння людського роду.

Після Нікейського Собору Рівноапостольний Константин продовжував активну діяльність на користь Церкви. У кінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього усім своїм життям. Помер Святий Константин в день П'ятидесятниці в 337 році та був похований в церкві Святих Апостолів, в заздалегідь приготованій ним гробниці.