мор.jpgОн посвящён всем, кто верит в этого зимнего волшебника и с нетерпением ждёт чудесный праздник – Новый год. Обычно именно 4 декабря во многих странах мира почтамты начинают предоставлять услуги по отправке писем Деду Морозу, или открываются специальные почтовые учреждения, где все дети и их родители могут отправить письма с пожеланием долгожданного подарка, которые обязательно будут доставлены седоволосому чудотворцу.
Дата для праздника выбрана вполне логично. Скоро Новый год, все в предвкушении чудес и торжества, подарков и сюрпризов, везде идёт подготовка к празднику, украшаются ёлки, загораются праздничные огни… И как раз время загадывать заветные желания и писать письмо главному волшебнику – Деду Морозу. К тому же этого промежутка времени хватит, чтобы письма дошли до своего адресата. Каждый год согласно статистике только российский Дед Мороз получает более 400 тысяч писем и около полумиллиона посланий на электронную почту от ребятишек со всей России и стран СНГ. Кстати, в резиденции Деда Мороза, которая расположена в Великом Устюге, есть даже отдельное здание для хранения пришедших сюда детских писем. Письма Деду Морозу пишут не только дети, но и взрослые, ведь никогда не поздно верить в сказку… Кстати, свои послания некоторые начинают писать, не дождавшись сегодняшней даты, первые письма в Великий Устюг приходят уже в ноябре. Вне зависимости от того кто и когда написал письмо, Дед Мороз ко всем посланиям относится очень внимательно. Сказочная Почта (это помощники зимнего волшебника) отвечает на все письма, главное, чтобы был указан точный обратный адрес. И по их же наблюдениям каждый год желания и просьбы ребят о подарках становятся всё более невыполнимыми. По сравнению с прошлым веком, когда дети просили куклу, велосипед, джинсы или зверушку, сегодня их запросы заметно выросли. Многие мечтают получить компьютер, айфон, мопед, роликовые коньки, самолёт… Некоторые в письме даже указывают адрес магазина. Бывают и необычные просьбы – так, просят высокооплачиваемую работу для родителей, хорошего жениха сестре, найти папу или маму…
Дед Мороз в каждой стране имеет разные имена, а его прообразами были совершенно разные «персонажи». Так, историки утверждают, что прототипом Санта Клауса (Santa Claus) был вполне реальный человек – архиепископ Николай, который жил в 4 веке в турецком городе Мира и совершил за свою жизнь много добрых дел, поэтому после смерти его объявили святым. Со временем святой Николай «трансформировался» в доброго старца, который исполняет добрые желания и дарит детям подарки. А поскольку день его памяти у западных христиан приходится на 6 декабря, то ассоциироваться он стал с Рождеством и Новым годом. Считается, что Санта Клаус живёт за Полярным кругом в Лапландии, которая с 1984 года официально решением ООН провозглашена «Землей Санта Клауса». Нашего российского зимнего волшебника зовут Дед Мороз. Он в фольклоре восточных славян присутствовал с древнейших времён под именами Трескун, Морозко, Студенец и считался царём всех зимних месяцев, духом холода. Раньше в деревнях накануне Рождества практиковалось его «кормление», или задабривание. Старший мужчина в семье выходил на порог с ложкой киселя и «угощал» им Трескуна. Под Новый год все мы на некоторое время становимся детьми, верим в чудеса и сказки. Так почему же не написать Деду Морозу письмо, в котором и рассказать о своей мечте? А тем более привлечь к этому процессу и детей. Ведь для них Дед Мороз – это сказка, которая становится реальностью, а в детстве волшебство просто необходимо, как и вера в Деда Мороза. Так утверждают психологи. По их мнению, чем дольше маленький человечек будет верить в Деда Мороза, тем лучше, так в подсознании формируется твёрдая уверенность: чудеса возможны. Во взрослой жизни вера в чудо – один из очень важных защитных механизмов психики человека. К тому же люди, верящие в чудеса, вырастают общительными, открытыми и уверенными в себе.
Поэтому к написанию письма Деду Морозу следует подойти весьма ответственно. Этот процесс не только поможет вам узнать, какой подарок хочет получить ваш малыш на Новый год, но и потребует от ребёнка проявить все свои творческие способности и фантазию. Главное, не вмешиваться в процесс написания письма, даже если ребёнок допускает ошибки. Ценность такого письма – обращение к Дедушке Морозу без посредников. Если ваш ребёнок ещё мал и не умеет писать, помогите ему. Например, желаемый подарок можно нарисовать или сделать аппликацию. Пусть малыш сам вложит письмо или картинку в конверт и бросит его в почтовый ящик. Напоминаем адрес резиденции Деда Мороза: 162390, Россия, Вологодская область, город Великий Устюг, дом Деда Мороза (или электронный адрес: www.pochta-dm.ru). Нередко в строке адресата встречается надпись детской рукой: «Деду Морозу, лично». Но на почте прекрасно знают, куда его отправить, и оно всё равно доходит до адресата. Новый год – изумительный праздник, который делает нас, взрослых и серьёзных, снова детьми. Мы ждём и готовимся к этому волшебству, а ещё загадываем самые сокровенные желания. Как в детстве. От всего сердца. С верой в чудо. Присоединяйтесь и вы к этой действительно замечательной новогодней традиции – напишите письмо Деду Морозу.

вар.jpgСвятая великомученица Варвара была дочерью знатного язычника Диоскора, жила она с отцом в городе Илиополе Финикийском, в царствование Максимиана Галерия. Она рано лишилась матери и была окружена прислугой, среди которой было немало христиан. Когда Диоскор узнал, что его любимая дочь тайком от отца стала христианкой, гневу отца не было предела. Девушка была затворена в башне, пристроенной к его дому. Все попытки принудить Варвару отказаться от христианской веры, снова поклоняясь языческим богам, были отвергнуты. Однажды Диоскор в ярости выхватил меч и хотел ударить им Варвару, но она бросилась бежать. Диоскор стал догонять ее, но дорогу Варваре преградила гора. Тогда девушка обратилась к Богу за помощью. Гора расступилась, и она вошла в расселину, по которой вышла на вершину горы. Там Варвара укрылась в пещере (с тех пор святая Варвара считается покровительницей горняков). Однако, скала не могла долго скрывать девушку. Диоскор нашел дочь с помощью пастуха и жестоко избил ее. Закрыв Варвару в небольшой темной комнате, он стал морить ее голодом и жаждой, чтобы заставить отречься от христианской веры. Не добившись этого, он предал свою дочь в руки правителя Мартиана, гонителя христиан. Мартиан долго старался уговорить святую Варвару поклониться идолам. Он обещал ей всякие земные блага, а затем, видя ее непреклонность, отдал на истязания. Бог покарал мучителей Варвары: Диоскор и Мартиан погибли от удара молнии. В 6 веке мощи святой великомученицы Варвары были перенесены в Константинополь. В эпоху средневековья великомученица Варвара почиталась как одна из 14 святых помощников господних и как небесная посредница «счастливого» смертного часа. Немалое количество великолепнейших изображений этой великомученицы можно увидеть среди коллекции Национальной галереи средневекового искусства в Анежском монастыре. Отличительный знак образа святой Варвары — непременное присутствие на изображениях башенки и горы. Если вспомнить древнюю русскую историю, дочь византийского императора Алексия I Комнина, княжна Варвара, вступая в брак с русским князем Святополком Изяславовичем (во святом Крещении Михаилом), привезла с собой в Киев в 1108 году мощи святой великомученицы Варвары, где они и ныне почивают во Владимирском соборе.

добр.jpgДобровольцы (а в последние годы все чаще можно услышать трансформированное из английского — волонтеры) — это люди, которые тратят свое свободное время на благо общества. Сферы деятельности, в которых можно увидеть безвозмездную работу добровольцев, поистине многочисленны и разнообразны. Например, такие люди добровольно вызываются помогать убирать общественную территорию, распространять плакаты или брошюры социальной кампании, готовы бесплатно проводить экскурсии по родному городу, быть переводчиками на больших международных спортивных соревнованиях. Более того, добровольцы помогают персоналу в детских домах и домах престарелых, спешат на помощь при ликвидации последствий стихийных бедствий. Во Всемирной декларации добровольцев сказано, что они имеют право посвящать свой талант, время, энергию индивидуальным и коллективным акциям, не ожидая за это вознаграждения. И общество, несомненно, нуждается в результативном труде волонтеров. ООН постоянно призывает государства принимать меры в целях повышения осведомленности о важном вкладе службы добровольцев, и тем самым побуждать еще больше людей во всех сферах деятельности предлагать свои услуги в качестве добровольцев как на родине, так и за рубежом.
Программа добровольцев Организации Объединенных Наций (ДООН) мобилизует тысячи добровольцев по всему миру, содействуя установлению мира и развитию. ДООН выступает за укрепление роли добровольцев и тесно работает с партнерами в области включения добровольческой деятельности в программы развития. Ежегодно более 6500 добровольцев ООН работают во взаимодействии с подразделениями ООН в самых сложных условиях по всему миру. 12 тысяч добровольцев ООН, действуя дистанционно, выполняют более 20 тысяч заданий по линии UNV Online. И сегодняшний День даёт возможность добровольцам и различным организациям отпраздновать свою работу, поделиться своими ценностями и рассказать о себе на уровне сообществ, неправительственных организаций, организаций системы ООН, правительства и частного сектора. Кстати, каждый год мероприятия, проводимые в рамках Дня, посвящены определённой теме.

почв.jpgИстория возникновения этого дня берёт своё начало в 2002 году, когда Международным союзом почвенных наук была принята соответствующая резолюция. Учёные тогда обратили внимание на необходимость осознания важности почвенных ресурсов планеты на международном уровне.
Своей задачей они ставили переоценку понимания, как рядовыми гражданами, так и властями всех стран мира той роли, которую играют почвенные ресурсы в жизни человека и государства, а также в экосистеме планеты. Только осознание важности сохранения почвенных ресурсов планеты способно кардинальным образом изменить и политику правящих структур любого государства в этой сфере. Резолюция Международного союза почвенных наук была поддержана ФАО (Продовольственной и сельскохозяйственной организацией ООН). Совместно с Таиландом эта организация выступила в ООН с инициативой учредить день, посвящённый проблеме почвенных ресурсов Земли. В декабре 2013 года Генеральная Ассамблея ООН провозгласила 5 декабря Всемирным днём почв. Более детальное ознакомление с докладами представителей ФАО заставило многих осознать реальную роль почвы в жизни человечества. Почвы – это одна из основополагающих структур экосистемы, обеспечение жизненного пространства для человека и мира флоры и фауны, поддержание биологического многообразия, основная составляющая производства кормов и продовольствия, одно из условий безопасности и устойчивости в условиях неблагоприятного воздействия климатического фактора и т.д. Нельзя рассматривать почву просто как устойчивую основу под ногами человека. Пустыня – тоже предоставляет устойчивость, однако лишает человека возможности выращивать продовольствие. То есть фактор плодородия земель играет в нашей жизни одну из ключевых ролей. С этой точки зрения экологи и представители ФАО обеспокоены тем, что около трети почвенных ресурсов мира деградируют, а часть подвержена опустыниванию. Ещё один фактор – загрязнение почв, которое может быть незаметным, и кажется далеким, но в действительности затрагивает каждого человека, по всему миру. В условиях глобального роста населения, которое к 2050 году достигнет 9 миллиардов, загрязнение почв является всемирной проблемой, которая разрушает наши почвы, отравляет пищу, которую мы едим, воду, которую мы пьем, и воздух, которым мы дышим. Истинный масштаб проблемы до сих пор неизвестен, так как многие данные недоступны в глобальном масштабе. Поэтому, основные задачи мероприятий, проходящих в рамках этого Дня, носят просветительский характер. Также усилиями учёных, экологов вырабатываются и определённые программы, направленные на сохранение почвенных ресурсов, их рациональное и бережное использование. Эти программы адресованы как простым землепользователям, так и политикам, формирующим решения и имеющим возможность контролировать их исполнение. Ежегодно 5 декабря проходят лекции, семинары, выставки, посвящённые проблеме сохранения почвенных ресурсов без которых невозможна реализация никаких глобальных планов устойчивого развития.

прок.jpegСогласно житию, Прокопий родился в Иерусалиме и служил чтецом в Кесарийской церкви, где разъяснял прихожанам Священное Писание и переводил его на сирийский язык. Святой прославился тем, что обладал даром исцелять одержимых бесами. По приказу наместника Палестины чтеца схватили и принуждали принести жертву языческим богам. Отказавшийся сделать это Прокопий был обезглавлен. Как считали на Руси, с Прокопия устанавливается хороший, прочный санный путь. «Пришел Прокоп — разрыл сугроб, по снегу ступает, дорогу копает», — говорили по этому поводу наши предки. В этот день ставили в снегу зимние вехи, чтобы обозначить путь. Дорога, проложенная на Прокопия, держалась до самой весны. «Прокоп зимний дорогу прокопает, а Прокоп перезимний дорогу порушит», — подмечали люди. Обычно дороги прокладывали всей деревней, а после этого для работников устраивали угощение и затевали мирской праздник. Кроме того, начиная с Прокопьева дня мужики, что называется, «санничали» — изготовляли и чинили сани. Дети на Прокопа обычно собирались на улице, устраивали шумные гуляния — играли в снежки, катались с гор. Нередко к ребятне присоединялась и деревенская молодежь. Вечером, нагулявшись, загадывали загадки про зимние забавы: про катание с гор («Под гору — коняшка, а в гору — деревяшка»); про детские санки («Два волка бежат, оба в небо глядят»); про лошадей и сани («Побегушки бегут, поползушки ползут»).

Вмч. Меркурія (ІІІ). Вмц. Катерини (305 – 313).
Мч. Меркурія Смоленського (1238). Прп. Меркурія, посника Києво-Печерського, в Дальніх печерах (ХІV). Мц. Августи, мчч. Порфирія Стратилата і
200 воїнів (305 – 313). Прп. Мастридії. Мц. Філофеї (1060, Румун.). Прп. Симеона Сойгинського (1562).
Прп. Меркурія Чернігівського, ігум. Бригинського (1956).

2 Тим., 290 зач., І, 1 – 2, 8 – 18. Лк., 95 зач., ХІХ, 12 – 28.
Вмц.: Еф., 233 зач., VІ, 10 – 17. Лк., 106 зач., ХХІ, 12 – 19.
*** *** ***
Свята великомучениця Єкатерина була дочкою правителя Александрії Єгипетської Конста під час правління імператора Максиміна( 305-313 рр.). Живучи в столиці елінської ученості, Єкатерина мала рідкісну красу і великий розум. Вона отримала блискучу освіту, вивчивши твори кращих античних філософів та вчених. Юнаки з найвідоміших родин імперії шукали руки прекрасної Єкатерини, але не один із них не став її обранцем. Вона повідомила батькам, що згідна вийти заміж за того, хто перевершить її в знатності, багатстві, красі та мудрості.

Матір Єкатерини таємна християнка повела, її за порадою до свого духовного отця, святого старця, що творив молитвеник подвиг в усамітнені в печері неподалік від міста. Вислухавши Єкатерину, старець сказав, що він знає Юнака, Котрий перевершує її у всьому, тому що « краса Його світліша від сонячного сяйва, мудрість Його керує всім творінням, багатство Його розливається по всьому світу, але це не зменшує його, а лише примножує, висота роду його невимовна». Образ Жениха Небесного народив в душі святої діви гаряче бажання побачити Його. Істина до якої рвалась її душа, відкрилась їй. На прощання старець вручив Єкатерині ікону Божої Матері з Богомладенцем Ісусом на руках і звелів з вірою молитися до Цариці Небесної – Матері Небесного Жениха про дарування бачення Її Сина.

Єкатерина молилась цілу ніч і удостоїлась бачити Пресвяту Діву, Котра просила Свого Божественного Сина поглянути на Єкатерину, що схилила свої коліна перед Ними. Але Младенець відвертав Своє обличчя від неї, кажучи, що Він не може дивитись на неї, тому що вона безобразна, худорідна, убога і безумна, як і всяка людина не омита Святим Хрещенням і не закарбована печаттю Духа Святого. В глибокому смутку Єкатерина знову пішла до старця. Він з любов’ю прийняв її. Наставив у вірі Христовій, заповідав зберігати чистоту і цнотливість і безперестанно молитись, та звершив над нею таїнство святого Хрещення.

І знову святій Єкатерині було видіння Пресвятої Богородиці з Младенцем. Цього разу Господь лагідно дивився на неї і дав їй перстень, заручив її з Собою.Тоді видіння закінчилось і свята прокинулась від сну, на руці в неї сяяв дорогоцінний перстень – дивний дар Небесного Жениха.

В цей час в Олександрію прибув сам імператор Максимін. З цього приводу свято було особливо пишним і багатолюдним. Крім тварин приносились в жертву і люди. На смерть у вогні були приречені сповідники Христові. Свята любов до мучеників – християн і щире бажання полегшити їхню участь пробудили Єктерину піти до головного жерця і владики імперії, імператора – гонителя Максиміна.

Назвавши себе свята твердо сповідала свою віру в Єдиного Істинного Бога і мудро викрила потьмарення язичників. Краса дівчини полонила правителя і він звелів скликати 50 вчених мужів імперії, але свята взяла верх над мудрецями, так що вони самі увірували в Христа. Свята Єкатерина осінила мучеників хресним знаменням, і вони мужньо прийняли смерть за Христа і були спалені за наказом імператора.

Максимін, не надіючись більше переконати святу, спробував її спокусити обіцянкою багатства і слави. Отримавши гнівну відмову, розгніваний імператор наказав жорстоко мучити святу, а потім кинути в темницю.

Імператриця Августа, котра багато чула про святу Єкатерину, забажала бачити її. Умовивши воєводу Порфирія із загоном воїнів супроводжувати її. Августа прийшла у темницю. Імператриця була вражена силою духу святої Єкатерини, обличчя якої сяяло Божественною благодаттю. Свята мучениця розкрила для тих, що прийшли до неї у в’язницю християнське вчення і вони увірували в Христа.

На наступний день мученицю знову привели на судилище, де під загрозою колесування запропонували їй відректись від Христа і принести жертву язичницьким богам. Свята неухильно сповідала християнську віру і сама підійшла до колеса, але Ангел сокрушив зброю страти, і вони розлетілись на куски, перебивши багатьох язичників.

Побачивши це чудо імператриця Августа і царедворець Порфирій з 200 воїнами перед всіма сповідали свою віру в Христа і їм відрубали голову. Максимін спробував знову спокусити святу мученицю, запропонувавши їй шлюб, і знову отримав відмову. Свята Єкатерина твердо сповідала вірність своєму Небесному Жениху – Христу і з молитвою до Нього сама поклала голову на плаху під меч ката.

Мощі святої мучениці були перенесені ангелами на синайську гору. В шостому столітті за одкровенням були знайдені чесна глава і ліва рука святої мучениці і з почестями перенесені у новозбудований храм синайського монастиря, який був побудований імператором Юстиніаном ( 527-565 рр.).

Пам’ять святої великомучениці Єкатерини урочисто вшановується на наших землях ще з часів Древньої Русі. Свідченням цьому є велика кількість храмів освячених на честь святої Єкатерини. Один з найбільш відомих Катеринівський храм ( нині кафедральний собор) в Чернігові, де зберігається ікона з частиною мощей великомучениці. По особливому пам’ять святої великомучениці Єкатерини вшановується і в славному Києво-Михайлівському Золотоверхому монастирі оскільки один із приділів Михайлівського собору освячений на честь цієї святої.

Віддання свята Введення в храм Пресвятої Богородиці. Сщмчч. Климента, папи Римського (101), і Петра, архієп. Олександрійського (311). Прп. Петра, мовчальника (бл. 429).

Богородиці: Євр., 320 зач., ІХ, 1–7. Лк., 54 зач., Х, 38–42; ХІ, 27–28.
Сщмч.: Флп., 246 зач., ІІІ, 20 – 21, ІV, 1 – 3. Мф., 11 зач., V, 14 – 19.
Ряд. (підзачало): Гал., 213 зач., V, 22 – VI, 2. Лк., 51 зач. (від половини),
Х, 19 – 21.
*** *** ***
Священномученик Климент, папа Римський, народився в Римі у багатій і знатній сім’ї. В силу обставин з дитнства розлучений з батьками, Климент виховувався у чужих людей.

Живучи в Римі юнак отримав прекрасну освіту, був приближений до імператорського двору і жив розкішно. Але його не радували утіхи, язичеська премудрість не зваблювала його. Він почав задумуватись над смислом життя. Коли в столицю дійшли звістки про Христа і Його вчення, святий Климент залишив дім і власність та вирушив у ті землі, де проповідували апостоли.

В Олександрії Климент зустрів святого апостола Варнаву, слова котрого слухав з глибокою увагою, всім серцем сприймаючи силу та істину Слова Божого.

Прибувши в Палестину, святий Климент прийняв Хрещення від святого апостола Петра і став його ревним учеником і постійним супутником розділяючи з ним його труди і страждання. Апостол Петро незадовго до своїх страждань рукоположив святого Климента на єпископа міста Риму.

Після кончини апостола, а за ним святого Лина, єпископа Римського ( 67-79рр.), і його преємника, святого єпископа Анаклета ( 79-91рр.), на Римській кафедрі знаходився святий Климент. ( з 92 по 101 роки).

Побожне життя, милосердя і молитовний подвиг святого папи Климента навернули багатьох до Христа. Так, одного разу в день Пасхи ним було охрещено разом 424 людини. Серед охрещених були люди різних станів: раби, правителі, члени імператорської сім’ї.

Язичники, бачачи успіхи його апостольської проповіді донесли на святителя імператору Траяну ( 98-117рр.), звинувативши святого у тому, що він хулить язичницьких богів. Імператор вигнав святого Климента зі столиці, відправивши його в Крим на роботи в інкерманські каменоломні неподалік від Херсонесу.

Багато учеників святителя послідували за ним , обираючи добровільне вигнання замість розлуки з духовним отцем. Прибувши на місце заслання, святий Климент зустрів багато віруючих християн, засуджених працювати у складних умовах, повністю без води.

Він помолився разом із засудженими, і Господь в образі Агнця явив йому місце джерела, з якого вилилась ціла ріка. Це чудо привело до святителя безліч людей.

Слухаючи ревного проповідника, сотні язичників навернулись до Христа. Кожного дня хрестилось по 500 чоловік і більше. І там, в каменоломнях, був вирубаний храм, в якому він священнодіяв.

Апостольська діяльність святого викликала гнів імператора Траяна, і він наказав утопити святого Климента. Мученика вкинули в море з якорем на шиї. Це сталося в 101 році.

За молитвами вірних учеників святителя, Корнилія і Фіви, та всього народу море відійшло, і люди знайшли на дні в нерукотворному храмі («Ангельській церкві») нетлінне тіло свого пастиря. Після цього щороку в день мученицької кончини святителя Климента море відступало і протягом семи днів християни могли поклонятися його святим мощам.

Тільки в ІХ столітті, під час царювання Константинопольського імператора Никифора (802-811 рр.) за Божим попущенням, мощі святого Климента стали недоступні для поклоніння на 50 років.

При імператорі Михаїлі і матері його Феодорі ( 855-867 рр.) Херсонес відвідали рівноапостольні Кирил і Мефодій. Дізнавшись про заховані мощі святого Климента, вони пробудили єпископа Херсонеського Георгія до соборної молитви Господу за відкриття мощей священномученика.

Після соборного служіння святих Кирила і Мефодія та прибулого з Царгороду духовенства і усердної молитви всіх, хто зібрався на поверхні моря в північ чудесно з’явились мощі єпископа Климента. Їх чудесно перенесли до міста в храм святих апостолів.

Частина святих мошей була принесена святими Кирилом і Мефодієм до Риму, ап. свята глава потім була перенесена до Києва святим рівноапостольним князем Володимиром (+1015 р.) і покладена в Десятинному храмі разом з мощами святої Фіви, де був влаштований приділ на честь святого Климента.

Пам'ять священномученика Климента свято вшановується на наших землях ще з часів Древньої Русі. Зараз глава святого Климента зберігається у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі серед мироточивих глав.

Святитель Климент, якого відносять до мужів апостольських, залишив нам духовну спадщину – два послання до Коринф’ян - перші після писань святих апостолів писемні пам’ятки християнського вчення.

гор.jpgНо учрежден он был ранее — в 1992 году на Конференции ООН по окружающей среде и развитию, когда была принята Повестка дня на XXI век, глава 13 которой, озаглавленная «Рациональное использование уязвимых экосистем: устойчивое горное развитие», стала вехой в истории развития горных районов. А повышенное внимание к роли гор подтолкнуло Генеральную Ассамблею объявить 2002-й год Международным годом гор, а в следующем году и сегодняшнюю дату. Генеральная Ассамблея ООН призвала международное сообщество организовывать в этот день мероприятия на всех уровнях с целью привлечения внимания к проблемам развития горных регионов планеты и необходимости оказания помощи их населению. В соответствующей резолюции отмечена особая актуальность действий, направленных на устойчивое развитие горных регионов.
Просветительские мероприятия, приуроченные к этому Дню, как правило, включают тематические книжные ярмарки, симпозиумы, лекции и семинары, также проводятся тематические занятия в школах. Общества любителей гор обычно проводят познавательно-развлекательные мероприятия на неделе, включающей 11 декабря. Горы занимают практически одну четвертую поверхности суши, играют важнейшую роль в продвижении нашего мира к устойчивому экономическому развитию и являются домом почти 13 процентов населения. Они не только дают источник средств к существованию и благополучию почти для 915 миллионов людей, проживающих в горных районах, но опосредовано благоприятно влияют на миллиарды проживающих у их подножья. И, конечно же, нельзя забывать, что горы — это заповедник для многих уникальных видов растений и животных, источник воды всех основных рек Земли. Однако, сегодня все шире признается, что горы являются уязвимыми экосистемами, имеющими глобальное значение как источник большей части мировых запасов пресной воды, место обитания уникального биологического разнообразия и расположения богатого культурного наследия, популярное место отдыха и туризма.
Ведь ухудшение состояния окружающей среды приводит к засухе, оползням, обвалам и другим стихийным бедствиям в горах, а обострение политической обстановки в горных регионах — к локальным войнам, распространению терроризма, росту числа беженцев, голоду и болезням. И все это приводит к потере уникального природного и человеческого потенциала горных регионов. Поэтому так важно привлекать внимание мирового сообщества к этим проблемам для сохранения гор. Также надо отметить, что каждый год для Международного дня гор определяется тема, в рамках которой и разрабатываются информационные материалы и проходят мероприятия. Так, в разные годы девизами Дня были слова: «Мир: ключ к устойчивому развитию горных районов», «Горный туризм: как заставить его работать для бедных», «Продовольственная безопасность в горах», «Управление рисками стихийных бедствий в горах», «Горные меньшинства и коренные народы», «Горы: Ключ к устойчивому будущему», «Культура гор: разнообразие и самобытность», «Горы в опасности: климат, голод, миграция» и другие.

тан.jpgЖизнь в танго бьет ключом, а в центре танца — Мужчина и Женщина. Их взаимоотношения, страсти, конфликты, примирения, «третий лишний», ревность, ненависть — все чувства, которые наполняют человеческую жизнь. В этом танце не принято разговаривать, улыбаться, приглашение, высказанное вслух, может расцениваться как оскорбление. Допустимы лишь взгляд и легкое движение губ.
Танго — танец-импровизация, в нем очень важно умение партнеров чувствовать друг друга. Это умение рождается на подсознательном уровне как бы само собой, создавая ощущение иной реальности. А самым выразительным моментом этого танца является пауза: звучит музыка, а двое замерли в объятиях друг друга, будто ведя немой диалог на повышенных тонах — это точка высшего напряжения. В 2009 году по решению ЮНЕСКО, танго, как совокупность музыки, танца, поэзии и самобытных традиций региона Рио де ла Плата, было внесено в список нематериального культурного наследия человечества. Существует несколько версий о происхождении танго. Самая распространенная из них — что изначально танец такого рода появился в портовых пригородах Буэнос-Айреса, где на стыке 19 и 20 веков встретились и сплелись в одно целое культурные традиции многих стран мира — ритмы кубинской хабанеры, африканской кандомбы, аргентинской милонги, испанского фламенко и некоторых других европейских танцев, завезенных иностранными матросами. И хотя в Аргентине это был танец бедных кварталов, танец иммигрантов, но вскоре лиричное и страстное танго зазвучало по всей стране. «Виновник» же сегодняшнего праздника — Карлос Гардель, иммигрант из Франции, привезенный в раннем детстве в Аргентину, — в подростковом возрасте так «заболел» танго, что вскоре стал знаменитым на всю Аргентину, а переехав в Европу, он успешно представил танго Парижу, откуда этот танец начал свое триумфальное шествие по странам и континентам. Но не везде. Например, танго было запрещено танцевать в Германии и России, что, однако не помешало бешеной популярности этого танца. В 1920-30 годы в СССР оно считалось упадочным и мещанским танцем, тем не менее, заигранные пластинки с мелодиями танго передавались из рук в руки. И сегодня этот танец не теряет своей популярности.
Само же слово «танго» появилось значительно раньше, чем сам танец. Изначально это слово использовалось на одном из Канарских островов для обозначения «собрания негров для танцев, для игры на барабанах», эти барабаны также назывались «танго». В настоящее время существует даже несколько видов танго: «милонгеро» (наиболее близкое к оригинальному аргентинскому танго), салонное танго (которое характеризуется большей дистанцией между танцорами, что позволяет использовать более разнообразные па), «Liso», или простое танго (отличается определенным рисунком без множества импровизаций и сложных шагов), «Nuevo», или новое танго (с множеством интересных и сложных фигур) и танго «фантазия» (постановочное танго для соревнований и театрализованных выступлений). Но какое бы танго вы не выбрали, чтобы отметить этот замечательный и страстный праздник, оно должно быть полно эмоций, как и положено этому зажигательному, темпераментному, конфликтному и жизнеутверждающему танцу.

сер.jpgСвященномученик Серафим (в миру Леонид Михайлович Чичагов) родился в семье военного и принадлежал к именитому дворянскому роду. После окончания Императорского Пажеского корпуса участвовал в Балканской войне 1876-77 годов. По возвращении с фронта в Петербург знакомится с праведным Иоанном Кронштадтским и становится его духовным чадом. В 1879 году Чичагов сочетается благочестивым христианским браком с Н.Н. Дохтуровой. В 1891 году выходит в отставку с воинской службы и в 1893 году по благословению Иоанна Кронштадтского принимает священнический сан. Служит в разных храмах Москвы. В 1895 году умирает его жена. В это время он начинает работать над «Летописью Серафимо-Дивеевского монастыря» и в 1898 году принимает монашеский постриг с именем Серафим. Вскоре Серафим назначается настоятелем Суздальского Спасо-Евфимиевского монастыря. В 1903 году по составленному им представлению, и при активном содействии императора Николая II, был прославлен преподобный Серафим Саровский. В это же время он составляет акафист преподобному. В 1905 году Серафим — епископ Сухумский. С 1906 по 1912 годы он был архиепископом Орловским, Кишиневским и Тверским. Участвовал в Поместном соборе 1917-1918 годов, где возглавлял отдел «Монастыри и монашество». В 1917 году владыка Серафим был изгнан обновленцами со своей кафедры. Патриарх Тихон назначил его в Варшаву, но он так и не прибыл на место служения в связи с происходившими там боевыми действиями. В 1921 году уже в сане митрополита Серафим был сослан в Архангельскую область. Несколько лет прожил в Воскресенском Федоровском монастыре под Шуей. Через семь лет был возвращен к делам Церкви и назначен на Ленинградскую кафедру. В 1933 году был уволен на покой и жил последние годы под Москвой. В 1937 году его арестовали и на носилках доставили в Таганскую тюрьму. 11 декабря того же года Серафим был расстрелян на полигоне в Бутово под Москвой. Владыка писал иконы. Чудесный образ Спасителя его работы находится в московском храме Илии пророка.

сой.jpgСлово «сойка» представляет собой уменьшительно-ласкательный вариант древнерусского названия этой птицы — «соя», — которое, в свою очередь, происходит от глагола «сиять». Птица получила это название за яркое оперение. Сойка — лесная птица, которая известна тем, что подражает пению других птиц. Может она воспроизводить и другие звуки — от стука топора до человеческого голоса. На Руси в старые времена говорили, что если в свой день сойка прилетит к окну и станет у него кричать, то это добрый знак. Мудрый человек, услышав такой сигнал, выйдет из дома и последует за птичкой. Считалось, что сойка может показать дорогу к счастью. Сойку в народе называли вещуньей. Люди верили, что у этой пташки на крылышках находятся небольшие зеркала, в которых можно увидеть свое будущее. Узнать, что тебя ожидает, в этот день можно было и без помощи птицы-сойки. Крестьяне подходили к колодцу и слушали воду: если слышалось позвякивание — можно было ждать прибыли, а если тишина стояла — на успех не стоило рассчитывать. Также в Сойкин день гадали на монетах. Для этого в ближайший сугроб бросали горсть монет, а затем доставали их оттуда одна за другой. Если первой попадалась самая крупная из брошенных монет, можно было рассчитывать на удачу в делах, а если самая мелкая — напротив, не нужно было ждать дохода.

.

Вмц. Варвари і мц. Юліанії (бл. 306). Прп. Іоана Дамаскина (бл. 780). Прп. Іоана, єп. Полівотського (VІІІ). Свт. Геннадія, архієп. Новогородського (1504)

Утр. – Мф., 104 зач., ХХV, 1 – 13.
Вмц. – Гал., 208 зач., ІІІ, 23 – 29. Мк., 21 зач., V, 24 – 34.
Ряд.: Євр., 308 зач., ІІІ, 5 – 11, 17 – 19. Лк., 102 зач., ХХ, 27 – 44
*** *** ***
В царство Максиміана, нечестивого римського імператора був на сході один чоловік знатний і багатий і славний, на ім’я Діоскор, родом і зловірством — еллін, котрий жив в Іліополі. Мав він доньку на ім’я Варвара, котру беріг як зіницю ока, бо не мав більше дітей, а лиш її одну. Коли почала підростати, стала з лиця дуже гарною, і не було рівною їй за красою дівчини в усій тій країні.
Тому отець її збудував для неї високий стовп вигадливої будови, а на стовпі влаштував помешкання прекрасні, і в них зачинив доньку свою Варвару, приставивши до неї добрих виховательок і рабинь, бо мати її вже померла. Зробив це, аби не бачили такої її краси прості та низькородні люди, бо вважав їхні очі недостойними бачити прекрасне обличчя доньки його. Живучи в тій палаті на високому стовпі, отроковиця втішалася, дивлячись з висоти на верхнє і нижнє творіння Боже — на світлість небесну і на красу земну.
Одного разу, як дивилася на небо і споглядала сонячне світло, сяйво місячне і окрасу зоряну, каже до виховательок і рабинь, котрі жили з нею: “Хто це сотворив?” Також поглянувши на красу земну: на родючі поля, і сади, і виноградники, на гори ж і води, запитала: “Чия рука створила все це?” Присутні ж кажуть їй: “Все те сотворили боги”. Запитала дівчина: “Які боги?” Відповіли їй рабині: “Боги, що їх батько твій вшановує і тримає їх у палатах своїх — золотих і срібних, і дерев’яних, — і поклоняється їм. Ті боги сотворили все, що бачиш на власні очі”. Дівчина ж, почувши ту мову їхню, і засумнівалася, і сама до себе каже: “Боги, яким поклоняється батько мій, створені руками людськими: золотих і срібних зробив золотар, кам’яних зробив каменяр, дерев’яних зробив майстер по дереву. Як ті рукотворні боги змогли зробити таку пресвітлу висоту небесну, і таку красу земну, не маючи змоги самі ні ходити ногами, ні працювати руками?” Так про себе думаючи, дивилася часто на Небеса вдень і вночі, надіючись із сотвореного Творця взнати. Одного разу ж, як вона довго на Небо дивилась, і бувши охоплена великим бажанням знати, хто сотворив благоліпну ту висоту, і простір, і світлість небесну. Раптом засяяло в серці її Світло Божественної Благодаті, і відкрив [Господь] очі її розуму на пізнання Єдиного невидимого, невідомого і неосяжного Бога, Котрий премудро сотворив Небо й Землю, і сказала про себе: “Єдиний має бути такий Бог, якого не зробила рука людська, але він сам живий по собі, і все рукою Своєю створює, заснував потугу земну, і просвітлює звище весь Всесвіт променями сонячними, сяйвом місячним і зоряним світлом; внизу ж прикрашає землю деревами і квітами різноманітними, і напоює її ріками й джерелами водними. Єдиний має бути такий Бог, котрий все підтримує, все влаштовує, все оживляє і все промишляє. Так отроковиця Варвара з сотвореного Творця пізнавати вчилася, оскільки збувалися на ній слова Давидові: “Повчився з усіх справ Твоїх, з творінь рук Твоїх навчався”. В тому навчанні її розгорівся в серці її вогонь любові Божественної, і розпалив її душу полум’ям жадання Бога, що на мала вона спокою ні вдень ні вночі, думаючи про Того Єдиного, Того Одного бажаючи пізнати напевно Бога і Творця всього.
Не могла мати ніякого вчителя з-поміж людей, який би відкрив їй Таїни Святої Віри, і на шлях Спасіння наставив — не міг бо ніхто приходити до неї, крім приставлених рабинь, оскільки батько її Діоскор пильно стеріг її. Проте сам Найпремудріший Учитель і Наставник Дух Святий, таємним вдиханням Своєї Благодаті в неї повчав її невидимо. І діяло в розумі її пізнання Правди. Була бо дівчина на стовпі тому немов птаха, що усамітнилася на [версі] споруди, про горнє думаючи, а не про низьке. Не лежала бо душа її ні до чого земного: не любила золота ні дорогоцінних перл та каміння коштовного, ні прикрас різних, ні якихось дівочих нарядів, ні про шлюб ніколи не думала, але тільки до Єдиного Бога всією думкою линула, бувши полонена любов’ю до Нього.
Надходив же час, коли належало отроковиці бути обручною з чоловіком, і численні багаті високородні й славні юнаки, про предивну красу її чувши, просили Діоскора, аби той зволив дати їм доньку свою за дружину. Піднявся Діоскор на стовп до Варвари, і почав говорити з нею про шлюб, оповідаючи їй про різних вродливих женихів, котрі бажають мати її за наречену — з котрим із них зволила б обручитися? Цнотлива ж дівчина Варвара, почувши від отця свого такі слова, зашарілася, соромлячись не лише чути, але й думати про шлюб. І всіляко того цуралася, не бажаючи [виконати] волю отчу, вважала бо для себе втратою, аби зів’яв цвіт чистоти її, і сплюндровані були безцінні перла дівства. Неодноразово батько напучував її скоритися волі його. [Проте вона] багато слів супроти того казала, а під кінець промовила: “Якщо й далі про те, батьку мій, говоритимеш, і змушуватимеш до обручення, то зроблю так, що надалі не зватимешся батьком. Я бо сама себе уб’ю, і втратиш дитину свою єдину”. Вжахнувся, почувши те, Діоскор, і пішов від неї, не сміючи більш силувати її. До того ж думав, що краще буде, коли доброю радою, а не примусом обручить її із кимось. І надіявся, що з часом сама [все] обдумає, і наступного року захоче вийти заміж. По тому задумав піти в у якійсь справі в дорогу далеку, вважаючи, що без нього Варвара буде тужити; і коли повернеться, легше дасть себе вмовити послухатися його веління та ради. Йдучи в дорогу, Діоскор велів своєму будівничому збудувати при купальні своїй у саду лазню, коштом значним і майстерністю премудрою. В лазні ж наказав зробити два вікна в південній стіні. А приставленим до доньки своєї наказав, аби вільно і безборонно коли захоче, зі стовпа сходила, і що їй завгодно буде — те та творить. Думав бо Діоскор, що його донька, з чисельнішими людьми спілкуючись, й сама захоче вийти заміж.
Коли ж пішов Діоскор в путь далеку, діва Варвара, маючи вільний вхід і вихід із дому свого, і маючи можливість безборонно розмовляти з ким захоче, здружилася з якимись дівчатами-християнками, і почула від них Ім’я Ісуса Христа, і негайно від Імені того зраділа духом, і бажала від них дізнатися про Того більше. Вони ж оповідали їй все про християнство: про невимовну Його Божественність, про Втілення від Пречистої Діви Марії, про вільне страждання його і Воскресіння, про майбутній Суд і вічну муку для ідолопоклонників, та безкінечну радість в Небесному Царстві для вірних християн. Варвара, все те послухавши, насолодилася серцем, і палала до Христа любов’ю й жадала Хрещення. Привелося ж у той час одному пресвітеру з Олександрії прийти туди під виглядом купця. Дізнавшись про нього, Варвара, покликала його до себе, аби таємно навчитися від нього пізнанню єдиного Творця всіх і Вседержителя Бога, і Віри в Господа нашого Ісуса Христа, чого віддавна бажанням великим жадала. Пресвітер, оповівши їй всі Таїни святої Віри, хрестив її в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. І належно наставивши її, пішов своєю дорогою. А свята Варвара, просвітлена Хрещенням, ще більше розпалилися на любов Божу, і подвизалася в пості й молитвах день і ніч, бувши рабою Господа свого, Якому уневістилася, вирішивши дівство своє зберегти неоскверненим
Тим часом вимурувана була лазня, яку повелів збудувати батько її, вирушаючи в дорогу. Зійшла одного разу свята діва Варвара зі стовпа свого, аби побачити будівництво тої лазні. І побачивши два вікна в лазні, каже до робітників: “Чому тільки два вікна зробили? Чи не краще бути трьом, аби і стіна красивішою, і лазня — світлішою були?” Відповіли будівничі: “Так батько твій велів нам, аби зробили лише два вікна на південь.” Варвара ж настійно веліла, аби й третє вікно влаштували — в образ святої Трійці. І коли не хотіли будівничі того робити, боячись батька її, вона говорила їм: “Я вас перед батьком заступлю, і відповідаю за вас. Ви ж робіть, як велю вам”. І зробили третє вікно в лазні за велінням її. Була там купіль, при якій лазня будувалася. Та купіль була облямована тесаним камінням мармуровим. Одного разу свята Варвара, до тої купелі прийшовши, і на Схід поглянувши, намалювала пальцем на мармурі зображення святого Хреста , яке від святого перста чистої діви так на камені відобразилося, ніби залізом вибите [було]. Ще ж при тій же лазні і ступня чесної дівочої її ноги відбилася, також на камені, і вода зі сліду того потекла, і численні по тому там були зцілення [тим], хто з вірою приходив. Все бо те: і лазня з трьома вікнами в образ Святої Трійці збудованими, і мармуровий камінь при купелі з зображенням хресним, і слід ноги святої Варвари — ціле було аж до часу блаженного Симеона Метафраста. І каже в оповіді своїй таке: “аж до сьогодні та купіль збереглася, зціляючи всіх хворих людей христолюбивих. Якби хто хотів порівняти [цю святиню] з водами Йорданськими, чи з джерелом Силоамським, чи з Купіллю овечою, не погрішив би перед істиною. Бо і тою подібні численні чудеса робить сила Христова”.
Гуляючи якось батьківською палатою, свята Варвара побачила богів батька свого — бездушних ідолів, що стояли на місці чесному, і зітхнула тяжко за душі людські, що служать ідолам. По тому поплювала в лиця ідольські, говорячи: “Подібне до вас та станеться з усіма, хто поклоняється, і всіма, хто хоче допомоги від вас, бездушних”. Те сказавши, піднялася на стовп свій, і підвизалася у звичайній своїй молитві та пості, весь розум свій заглибивши в Богомислення.
По тому батько її Діоскор повернувся з від’їзду, і оглядаючи будівництво в домі, підійшов до новоствореної лазні, і побачивши три вікна в стіні, почав із гнівом сварити слуг і будівельників: чому не послухалися веління його, і не два, а три вікна збудували? Вони ж відповіли: «Не наша це була воля, але доньки твоєї Варвари, яка попри наше бажання веліла, аби три вікна влаштовані були». Діоскор, негайно покликавши Варвару, запитав її, для чого наказала влаштувати у лазні третє вікно. Вона ж відповідає: «Краще три, ніж два. Ти бо, батьку мій, велів влаштувати два вікна в образ, як думаю, двох світил Небесних — Сонця й Місяця, аби освітлювали лазню. Я ж наказала й третє влаштувати в образ Троїчного Світла, які є трьома Вікнами Неприступного, Невимовного і Немеркнучого Світла, що просвітлюють кожну людину, яка приходить у світ». Батько ж здивувався новизні слів доньки своєї, воістину дивовижних, а йому незрозумілих. А тому, усамітнився з нею в лазні при купелі, де був хрест, перстом святої Варвари на камені зображений, якого Діоскор іще не бачив. Там запитав святу: «Яким чином світло трьох вікон просвітлює, як ти казала, людину?”»Говорить свята: «Слухай, батьку мій, і зрозумій, що кажу: Три іпостасі Єдиного в Тройці Бога, що живе в Світлі Неприступному, просвітлюють і оживляють всяке творіння — Отець і Син і Святий Дух. Тому веліла трьом вікнам у лазні бути, аби одне це,показуючи пальцем говорила, зображало Отця, інше — Сина, третє — Духа Святого, аби й стіни Ім’я Пресвятої Тройці прославляли». Також показала пальцем на зображений на мармурі хрест, і каже: «Намалювала ж і знамення Сина Божого, Котрий благоволінням Отця і дією Святого Духа, задля Спасіння людського й від Чистої Діви Воплотився, і волею постраждав на такому хресті, якого зображення бачиш. Для того тут зобразила знамення хресне, аби сила Хресна прогнала звідсіль всю бісівську силу”. Те і більше того про Святу Тройцю, про Втілення ж і страждання Христове, про силу Хресну, й про інші Таїни Святої Віри премудра діва до жорстокосердого батька свого говорила,сильно його розлютивши.
Діоскор, сказившись від злості та гніву, і забувши про природну любов до доньки, і витягши меча свого, хотів доньку власну вдарити. Вона ж кинулася тікати, і Діоскор, як вовк овечку, ганяв її, тримаючи в руці своїй оголеного меча. І як уже настигав бездоганну агницю Христову, стрілася на дорозі кам’яна гора, що немов стіна стояла, і свята, не маючи куди втекти від руки й меча батька, а вірніше — мучителя свого, один лише мала захист — Бога, до Якого душевні разом із тілесними звела очі, допомоги й захисту просячи. І не забарився Вишній почути рабу свою, але поспішив із допомогою Своєю: зробив так, аби розчахнулася надвоє перед нею кам’яна гора, як колись перед святою першомученицею Феклою, котра від рук безсоромних тікала. Розчахнувся, отже, камінь, свята діва Варвара втекла в ту розколину, і негайно розступився спереду камінь, давши в собі святій шлях вільний зійти на вершечок гори, куди свята, зійшовши, заховалась у якійсь кам’яній печері. А Діоскор, щонайтвердіший камінь цей, не побачивши перед собою доньки-втікачки, здивувався, як зникла з очей його, і шукав її терпляче довгий час. Коли ж обходив гору ту, шукаючи Варвару — побачив на горі двох вівчарів, що пасли свої вівці. Ті бачили святу Варвару, що втекла на гору, і в печері заховалася. Піднявшись на гору, запитав їх, чи не бачили там його доньки-втікачки. Один же з-поміж вівчарів, бувши милосердним, і бачачи Діоскора, гнівом виповненого, хотів заховати невинну дівчину, і каже: “Не бачив її!” Але другий мовчки показав пальцем на місце, де свята ховалася. І попрямував туди швидко Діоскор, а вівчаря того, який показав на святу пальцем, настигла кара Божа на тому ж місці, бо сам пастух, що показував, перетворився на кам’яний стовп, а вівці його на сарану перетворилися.
Діоскор же знайшовши у печері доньку свою, вхопив її, і почав немилосердно бити. Ударивши ж нею об землю, ногами копав; і за волосся вхопивши, потяг додому шляхом жорстоким. По тому зачинив її в кімнаті малій і темній, і закривши двері й вікна, і запечатавши печаткою, приставив сторожу. І морив її голодом та спрагою.
По цьому пішов до ігемона землі тої, на ім’я Мартіан, і розповів йому все про доньку свою: що відкидає богів їхніх, і вірує [в] Розіп’ятого. І просив ігемона, аби загрозою різних мук прихилив її до батьківської віри. По тому вивів її з ув’язнення, привів і віддав у руки ігемону, кажучи: “Відрікаюся я від неї, оскільки вона відреклася від богів моїх. І якщо не навернешся знову до них, і не поклониться їм зі мною, то не буде вона мені донькою, я ж не буду її батьком. Ти ж, державний ігемоне, муч її, як зволить влада твоя.”
Ігемон же, бачачи дівчину вроди незвичайної, дивувався красі її, й почав милостиво говорити до неї словами ласкавими, хвалячи красу її та високорідність. І умовляв її не відсупати від давніх отцівських законів, і не противилася волі батька свого, але поклонилася богам і слухалася в усьому батька, майно якого може успадкувати. Свята ж діва Варвара, премудрими й довгими словами марність богів бездушних викривши, сповідувала й славила Ім’я Ісуса Христа, відкидаючи всю суєту земного — багатств та втіх мирських; сама бажаючи Небесного. Ігемон же знову й знову напучував її, аби не безчестила роду свого, і прекрасного цвіту юності своєї не губила. Наостанку ж каже: «Милосердною сама до себе будь, діво красна, й разом із нами старанно принеси богам жертву, бо я милосердний до тебе, і пощадити тебе хочу, жаліючи віддати таку красу на муки й рани. Якщо ж не послухаєш мене, і не будеш нам покірною, то змусиш мене й попри моє бажання мучити тебе люто». Свята ж діва Варвара відповідає: “Я приношу жертву хвали Богу моєму, і сама хочу бути йому жертвою. Той бо єдиний є Богом Істинним, Котрий сотворив небо й землю, і все, що в них. А твої боги — ніщо є, і нічого не сотворили, бездушними будучи й ні до чого не спроможні. Навпаки — їх самих сотворила рука людська, як Пророк Божий говорить: «Ідоли поган срібні та золоті — творіння рук людських, і всі боги поган — біси, Господь же Небеса сотворив». Тих Пророчих слів я слухаюсь, і вірую в Єдиного Бога Творця всього, а про ваших богів сповідую лиш те, що марнотними є, і марнотною є надія ваша на них». Коли говорила свята ці слова, розгнівався ігемон, і негайно наказав роздягти її. І була цнотливій, чистій, святій діві перша та мука, не менша від найтяжчих ран — нагою стояти перед очима чоловіків численних, котрі безсоромно та не відвертаючись дивилися на оголене чесне дівоче тіло. По тому велів катувати, на землі її простягши, жилами воловими бити сильно протягом довгого часу, аж земля обагрилася кров’ю її. Переставши ж бити, мучителі, за велінням ігемоновим, волосяним шматтям і гострими черепками терли рани її, біль до болю додаючи. Проте всі ті муки, що гірше від бурі і вітру на храмину молодої і немічної плоті дівочої находили, не сколихнули кріпкої у Вірі мучениці Варвари. Заснована бо була на камені — Христі Господі своєму, в честь Якого і задля Якого той гіркий біль радісно терпіла.
По тому ігемон повелів кинути її до темниці, доки придумає, якими лютішими має катувати її тортурами. Варвара, ледве жива від ран, перебуваючи в темниці, молилася зі сльозами любимому Жениху — Христу Господу, аби не лишав від лютого болю страждати, і говорила з Давидом: «Не покинь мене, Господи Боже мій, і не відступи від мене, повернися на поміч мені». Як вона так молилася, у північ, осяяло її світло велике. Жах і радість відчула в серці своєму свята: наближався Жених її нетлінний, бажаючи наречену свою відвідати! По тому Сам явився їй Цар Слави в Славі невимовній. О, як зраділа духом свята, побачивши Його. Господь, дивлячись на неї люблячими очима, пресолодкими Своїми вустами каже: «Дерзай, наречено Моя, і не бійся. Я буду з тобою, оберігаючи тебе, і дивлячись на подвиг твій, і полегшуючи біль твій, і за це нагороду тобі вічну готую в палаці Моєму Небесному. Перетерпи, отже, до кінця, і невдовзі насолодишся вічними благами в Царствії Моєму». Варвара, коли говорив до неї таке Христос Господь, вся танула, як віск від вогню, від Божественного бажання, і немов ріка любов’ю до Нього розливалася. Так втішив і любов’ю своєю насолодив Ісус Найсолодший любиму Свою Наречену Варвару, і від ран зцілив її, аж і сліду не лишилося від болячок на тілі її. По тому пішов з очей її, залишивши їй в невимовній радості духовній. І була свята Варвара в темниці, немов на Небесах, серафимською любов’ю до Бога палаючи, і славословлячи Його серцем та вустами, віддаючи подяку Господу, Котрий не зневажив рабу свою, що страждає задля Імені його, але відвідав.
Була там одна жона віруюча й богобоязнена, на ім’я Юліанія, котра відколи свята Варвара арештована була, спостерігала за нею здалеку й на страдництво її дивилася. І коли кинута була свята в темницю — присіла до віконця темничного, дивуючись, як та юна дівчина, в самому цвіті молодості й краси, зневажила батька свого й весь рід, і багатство, і все благе та красне світу цього, ще ж і душі своєї не щадить за Христа, але радо її за Нього віддає. Побачивши ж, як зцілив Христос Варвару святу від ран, забажала й сама за Нього страждати, і готувалася до подвигу, молячи Подвигоположника Христа Ісуса, аби подав їй терпіння в муках.
Коли настав день, виведена була Варвара свята з темниці, і ведена до нечестивого судилища на друге випробування. А Юліанія йшла за нею здалека. Коли стала свята Варвара перед ігемоном, — побачив Ігумен та всі, що з ним були, дівчину здоровою, з обличчям світлим і красивішу ніж перше; а на тілі — ні сліду від ран завданих не мала. І здивувалися. Каже ж до неї ігемон: «Бачиш, о дівчино, наскільки тобою боги наші піклуються? Тебе, вчора люто зранену, до сьогодні повністю зцілили, і знеможену від болю — здоровою зробили. Вдячною будь за таке їх благодіяння, і поклонися їм, принеси жертви». Свята ж відповіла: “Чому кажеш, ігемоне, ніби боги твої мене зцілили? Самі будучи сліпими, німими і ніяких не маючи почуттів, не можуть подати ні сліпим прозріння, ні німим мови, ні глухим слуху, ні кульгавим ходи; ні хворих зціляти, і мертвих воскрешати. То як мене могли зцілити? І за що їм кланятися? Зцілив мене Ісус Христос Господь Бог мій, Котрий всілякі лікує хвороби, і мертвим дає життя. Тому, Якого ти нечестивими твоїми очима, осліплений своїми думками нечестивими, бачити не можеш — не достойний бо [того] — я з вдячністю поклоняються, і саму себе в жертву приношу Йому”. Ці слова святої мучениці розгнівали ігемона, і повелів мученицю повісити на дереві й стругати тіло її кігтями залізними, по тому свічами палаючими обпалювати ребра її. Все те доблесно терпіла Варвара свята. Ще ж і молотом по голові бита була. І неможливо було не лише юній тій отроковиці, але навіть найсильнішому мужеві після таких мук живим лишитися, якби не укріпляла невидимо агницю Христову Сила Божа.
Між народом, що дивився на муки Варвари святої, стояла недалеко вищезгадана Юліанія. Та, дивлячись на кріпке святої Варвари страдництво, яке в такому юному тілі мужньо терпить, плакала дуже, і не могла від сліз себе утримати. По тому, ревності виповнившись, підвищила голос свій із натовпу, й почала викривати немилосердного ігумена за нелюдські муки, і богів їхніх поганських ганити. І негайно схоплена була. І про віру запитана, християнкою себе назвала. Задля того повелів ігемон мучити її, як і Варвару. Повішена була разом із Варварою, і стругана залізними гребенями. І свята великомучениця Варвара, висячи в муках, звела горі очі свої до Бога, і говорить: «Боже, Ти що випробовуєш серця людські! Ти знаєш, як Тебе бажаючи і Твої Святі Заповіді люблячи, всю себе Тобі принесла, і Твоїй всесильній доручила Десниці. Ти, Господи, не лиши мене, але милостиво потурбуйся про мене та про співстрадницю мою Юліанію. Обох нас укріпи, і утверди нинішній подвиг добре звершити, «дух бо сильний, плоть же — немічна». Коли свята так молилася, з вище допомога невидимо їй для мужнього терпіння подавалася.
По тому повелів мучитель обом відрізати груди, і відрізані були, і біль тяжкий примножився. І знову Варвара свята до Лікаря і Зцілителя свого очі звівши, говорить: «Не відверни Лиця Твого від нас, Христе, і Духа Твого Святого не відніми від нас! Подай нам, Господи, радість Спасіння, і Духом Владичним утверди нас у любові Твоїй!»
По таких тортурах велів ігемон святу Юліанію до темниці відвести, а святу Варвару, для більшого її осоромлення, голу по всьому місту водити з наругою, штовхаючи і б’ючи. Свята ж діва Варвара лише соромом, немов одягом, покриваючись, заволала до Возлюбленого Жениха свого, Христа Господа, говорячи: «Ти, о Царю, що одягаєш небо хмарами, і землю туманами, немов пеленами повиваєш, покрий наготу мою, і зроби, аби невидимі були частини тіла мої для очей нечестивих, аби не до кінця осміяна була раба твоя!» І негайно Христос Господь, Котрий з усіма своїми ангелами з вище на подвиг раби своєї дивився, поспішив на допомогу їй, і ангела світлого до неї послав з світловидними шатами, аби прикрив наготу її. Як прикрита була свята Варвара, уже більше не могли очі нечестивих дивитися на її оголені члени, і повернута була до мучителя. По ній свята Юліанія, також нага, воджена була містом, на споглядання ангелам і людям.
По тому мучитель, побачивши, що не може їх від любові Христової відвернути і до ідолопоклонства прихилити, обох засудив на усічення мечем.
Діоскор же, каменносердий батько святої Варвари, не лише не зжалився серцем, бачачи великі муки доньки своєї (таким жорстоким зробив його біс), але й сам не посоромився її катом бути, бо одною рукою вхопив доньку, а другою взяв оголений меч, і вів її на місце страти, яке було призначене на певній горі за містом. Ведена ж була одним воїном і свята Юліанія. І коли вони йшли, Варвара свята молилася Богу, кажучи: «Безначальний Боже, Ти що простер Небо, немов покров, і землю на водах заснував, Ти що осяюєш Сонцем своїм благих і поганих, і дощ посилаєш на праведних й на неправедних! Ти й нині почуй мене, рабу твою, що зараз молиться до тебе: Почуй, о Царю, і дай Благодать Твою кожній людині, котра мене й мої страждання поминати буде. Хай не наблизитися до нього хвороба раптова, і смерть негадана його та не спідкає. Знаєш бо, Господи, що плоттю і кров’ю творіннями Пречистої Руки Твоєї ми є.” Коли так молилася свята — почула голос із Небес, що закликав її з Юліанією в Горніх, і обіцяв їй вчинити за проханням її. І йшли обидві мучениці — Варвара та Юліанія — на смерть з радістю великою, бажаючи швидше звільнитися від тіла і зійти до Господа. Досягши ж нареченого місця, агниця Христова Варвара схилила під меч святу свою главу, і зарубана була руками немилосердного батька свого. І збулося писане: «віддасть на смерть батько дитину». А святу Юліанію там же інший воїн зарубав. І так закінчивши подвиг свій, святі їхні душі в голосі радості зійшли до Самого Владики, Котрий з любов’ю їх прийняв.
Діоскора ж і Мартіана-ігемона спіткала раптова кара Божа, бо того, як з гори сходив, а іншого, [як] сидів удома, грім та блискавка, з Неба вдаривши, побила, і попалило їх настільки, що навіть попелу їхнього не знайдено.