|
online: 29749707
|
SALUS POPULI / БЛАГО НАРОДУ (Лінґвістично-історичний дискурс)
 Salus populi supremа lex esto.
Благо народу — найвищий закон. (лат)
Цицерон
Сиджу я за столом (робочим, звісно) і пишу. На краєчку стола, вільного від паперів-книжок- дискет-газет-дисків-зошитів-листів-
рахунків-папок-ручок- маркерів-ножиць- конвертів-скотчів-
коректорів-олівців-стейплерів... на таці стоїть джазва із гарячою чорнезно-солодкою кавою, мініатюрне горнятко і така ж мініатюрна тарілочка. А на ній — світло очей моїх, радість шлунку мого, пісня надхнення мого — сало! Воно таке ніжно-біле і тоненьке, що крізь нього можна розгледіти дірочки на чорному житньому хлібі під сподом. Воно має такі делікатні рум’янці по собі, що крізь них можна дивитися на Канаду чи Америку, і бачити Україну. Воно дивовижним чином уміє перетворюватися із фізичної поживи на духовну. Особливо, якщо з цибулькою...
Скільки чули ми, українці, в Україні і не в Україні сущі, кпинів та єхидних знущань над нашим національним продуктом — салом! Але нашу любов до сала ніхто не перекреслить. Самі їмо, друзів пригощаємо, сусідам даємо і ворогам рекомендуємо. Бо в чому ж сила? В салі сила! Чим більше у нас сала, тим легше нам пережити знегоди!
Сало копчене, солене, мариноване, запечене і варене, свіжісіньке чи добре просолене й вистояне, з перцем і часником, з паприкою чи тміном... А як неповторно увінчують гору вареників чи галушок у полумиску ароматні, рум’яні та хрумкі шкварочки! Вже від самої уяви починається, по науковому висловлюючись, салівація (себто слиновиділення).
Вже навіть діти знають, що Україна — колиска світової цивілізації. І плуг, і гончарне коло ми придумали, і писемність. Від чого такий розум? Від сала! Єгиптяни ще й фундамент до своїх пірамід не заливали, коли трипільці-українці жили собі любісінько у двоповерхових, з каменю будованих кондомініумах, вирощували пшениченьку, гончарували, писанкарювали і ... їли сало. Свою любов до сала українці поширили у світі серед багатьох народів. Не треба далеко ходити. Відкриймо стародавню історію чи словник-енциклопедію: у чужоземних культурах присутнє наше сало...
Візьмімо римських саліїв. Ці жерці своїми піснями дали початок римській літературі. А все — завдяки салу. Поїли нашого національного продукту — і заспівали. Не було би сала — не було б і шедеврів давньоримської літератури. Воістину: буде сало — буде пісня!
Навіть римську богиню успіху і здоров’я звали не як-небудь, а Салюс.
Ще дійшло до нас із античності слово колосальний — це той, що був, є і буде коло сала.
Відомі в давній історії жінки — Саломея чи Мессаліна — теж своїми іменами рекламували сало (видно, на ньому, рідненькому, викохали свої спокусливі форми).
Іудейський цар Соломон – теж наша людина. Колись він був Сало-мен, але як перейшов на релігію, що забороняє їсти сало, то довелося підкорегувати й ім’я.
Середньовічні васали — це люди, котрі відповідали за доставку сала до столу своїх сеньйорів.
Як ви думаєте, завдяки чому розквітнув Версаль у Парижі? Завдяки салу! Тому й назвав його король Людовік Штурханадцятий – Версаль.
Та й французький салон — це місце, де можна, спокійно бесідувати з поважними людьми за келихом шампанського, закусуючи салом.
Салат — це овоч, який конче потребує до себе сала. Бо так смачніше. А ще сало смакує із борщем та хлібом — білим, пшеничним, ще тепленьким... або чорним, трішки причерствілим.
Коли людина гарно наїсться сала, то одержує таку енергію, що хоче стрибати, підскакувати, перевертатися. Так з’явилося у спорті сальто мортале.
Кажуть, що ящірка саламандра у вогні не горить — її сало оберігає. Пошкварчить, пошипить і живою залишиться.
Той, хто має бізнес, добре знає, що різницю між грошовими надходженнями і витратами вимірюють салом, її так і називають — сальдо. Італійські співаки виводять чарівне бельканто: "О сало! О сало моє! Люблю тебе! Люблю-у-у те-е-бе-е-!"
А скільки наш народ склав приказок і прислів’їв про сало:
Сало сила — спорт могила!
Хто знав біду, той сало їсть без хліба.
Поки грубий схудне — худий здохне (бо не їв сала)!
Не підмажеш (салом) — не поїдеш.
Найкраща птиця — то ковбасало!
Словом, нашому салові пора ставити пам’ятник. І нехай він буде вкритий тонюсіньким шаром сусального золота!
Ставлю крапку. Допиваю каву і беруся до найсмачнішої у світі канапки — хліба з салом. Ам-м-м! Ум-м-м! Смакота! Хочете шматочок?
Оксана Соколик (Сидорчук)
Джерело: «Українське село»,
|
